ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 804/9172/16
адміністративне провадження № К/9901/31354/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (головуючий суддя - Ляшко О.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Божко Л.А., судді - Лукманова О.М., Круговий О.О.)
у справі № 804/9172/16
за позовом Приватного підприємства "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ"
до Головного управління ДФС у Харківській області, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року Приватне підприємство "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" (далі - позивач, платник, Підприємство, ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ") звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач 1, контролюючий орган, ГУ ДФС у Харківській області), Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000461406 від 22 вересня 2016 року форми "Н" на суму 4176,00 грн за платежем: "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)";
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000441406 від 22 вересня 2016 року форми "Р" на суму 10932832,50 грн за платежем: "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)";
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000451406 від 22 вересня 2016 року форми "ПС" на суму 850,00 грн за платежем: "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)"
- визнати протиправними дії ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська щодо відмови ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" в прийнятті договору про визнання електронної звітності № 200120171 від 20 січня 2017 року;
- зобов`язати ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області вчинити дії щодо укладання договору про визнання електронної звітності № 200120171 від 20 січня 2017 року з ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" та забезпечення електронного документообігу ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" шляхом надання можливості подачі податкової звітності в електронному вигляді.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про безпідставність викладених в акті перевірки висновків про порушення платником вимог податкового законодавства та правомірність формування Товариством даних податкового обліку у періоді, що перевірявся. Також зазначив про протиправність дій відповідача 2 щодо відмови ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" в прийнятті договору про визнання електронної звітності № 200120171 від 20 січня 2017 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково:
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000441406 від 22 вересня 2016 року, прийняте ГУ ДФС у Харківській області, в частині визначення ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем - 8726250,41 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2181562,60 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сам по собі факт перерахування грошових коштів на банківський рахунок Підприємства, за відсутності реально здійснених господарських операцій, не створює умов для формування позивачем зобов`язань з податку на додану вартість. Суди зазначили, що нормативно-правовими актами України не визначено обов`язку платника збільшувати обсяг власних витрат та формувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість у випадку помилкового зарахування коштів на розрахунковий рахунок та, у подальшому, повернення цих коштів платнику, без існування господарських договорів і правовідносин між платником та одержувачем коштів. Суди врахували доводи Підприємства про те, що перерахування коштів з банківських рахунків інших суб`єктів господарювання на розрахункові рахунки Підприємства та їх повернення є шахрайськими діями громадянина ОСОБА_1 і в результаті вчинення цих дій позивач жодних доходів не отримав. З огляду на вищевикладене, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відповідача № 0000441406 від 22 вересня 2016 року в частині визначення Підприємству суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем - 8726250,41 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2181562,60 грн.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач 1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що за результатами перевірки встановлено надходження у спірному періоді на розрахункові рахунки ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" від інших суб`єктів господарювання грошових коштів в якості передплати/оплати за товар та реалізацію товарів/послуг, які згідно з вимогами податкового законодавства є доходами платника та підлягають включенню до податкової звітності останнього та оподаткуванню податком на додану вартість.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача 1.
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
14 січня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Підприємство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного розгляду справи.
27 травня 2021 року та 08 квітня 2021 року від Головного управління ДПС у Харківській області надійшли клопотання про заміну первісного відповідача - Головного управління ДФС у Харківській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача 1 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку нарахування ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" податку на додану вартість за період з 01.11.2015 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт № 522/20-40-14-06-10/30560534 від 07 вересня 2016 року (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, вимог:
-пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємству визначено суму податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, в сумі 8745142,00 грн, зокрема, за грудень 2015 року в розмірі 8681677,00 грн, за січень 2016 року в розмірі 41698,00 грн, за лютий 2016 року в розмірі 2138,00 грн, за березень 2016 року в розмірі 19629,00 грн.
13 вересня 2016 року позивач подав письмові заперечення (№12/09-1 від 12 вересня 2016 року) на Акт перевірки.
За результатами розгляду заперечень, листом від 20 вересня 2016 року № 5369/10/20-40-14-06-17 ГУ ДФС у Харківській області виклала, зокрема, висновки пункту 4.3 Акта перевірки у наступній редакції:
"відповідно до пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1, статті 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України становить 8746266,00 грн, зокрема, за листопад 2015 року - 1124,00 грн, за грудень 2015 року - 8681677,00 грн, за січень 2016 року - 41698,00 грн, за лютий 2016 року - 2138,00 грн та за березень 2016 року - 19629,00 грн".
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2016 року № 0000441406, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 10932832,50 грн, з яких за основним платежем - 8746266,00 грн та за штрафними (фінансовими)
санкціями - 2186566,50 грн.
Предметом касаційного розгляду справи є податкове повідомлення - рішення від 22 вересня 2016 року № 0000441406 в частині визначення Підприємству суми грошового зобов`язання за основним платежем у розмірі 8726250,41 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2181562,60 грн.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Висновки контролюючого органу про заниження платником суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість ґрунтуються на тому, що кошти, які надійшли від ТОВ "Мегастрой Вест", ТОВ "Контакт МКС", ТОВ "Юніон Плюс Лтд", ТОВ "Бізнеспромресурс", ТОВ "Айсбах", ТОВ "Аріус", ТОВ "Ойл Компані" ТОВ "Ленсі", ТОВ "Ньоютек Груп" у спірному періоді на розрахункові рахунки Підприємства, є доходами платника, отриманими останнім за поставку зерна, пшениці та посівного матеріалу, а тому позивач зобов`язаний був їх задекларувати та сплатити податок на додану вартість з цієї суми.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність зазначених доводів контролюючого органу. Суди погодилися з доводами Підприємства про те, що позивач у спірному періоді не мав жодних господарських відносин із вказаними контрагентами. Вказали, що кошти, отримані від зазначених суб`єктів господарювання у подальшому були перераховані позивачем на рахунки ТОВ "Мегастрой Вест" та ТОВ "Бізнеспромресурс", з яким Підприємство також ніколи не співпрацювало. Суди попередніх інстанцій врахували доводи платника про те, що у період з 03 грудня 2015 року по 08 квітня 2016 року посаду директора ПП "АГРОХОЛДИНГ "НАДІЙНИЙ" займав ОСОБА_1, який провів ряд операцій з метою отримання власної фінансової вигоди, а також вказали, що за даним фактом порушено кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212 та частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Суди виходили з того, що сам по собі факт перерахування грошових коштів на банківські рахунки Підприємства, за відсутності реально здійснених господарських операцій, не створює умов для формування платником зобов`язань з податку на додану вартість. А тому, враховуючи відсутність фактичної поставки сільськогосподарських товарів, суди дійшли висновку про протиправність здійснення відповідачем 1 донарахування Підприємству податкових зобов`язань з податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням у відповідній частині.
Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з наступного.
Так, рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються виключно на доводах платника, викладених у адміністративному позові та поясненнях наданих представником Підприємства. При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не дослідили первинні бухгалтерські документи Підприємства, не з`ясували, в якості розрахунку, за які товари/послуги згідно з відповідними первинними бухгалтерськими документами, зазначені кошти були зараховані на розрахунковий рахунок платника. Суди прийняли до уваги доводи позивача про те, що ОСОБА_1 здійснив операції з перерахування коштів від імені Підприємства з метою отримання власної фінансової вигоди, вказали, що за даним фактом порушено кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 205 та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. При цьому, суди не з`ясували, чи наявний відносно ОСОБА_1 обвинувальний вирок по даному кримінальному провадженню. Також суди не дослідили, чи використовувалися Підприємством отримані від вказаних вище суб`єктів господарювання кошти.
13 липня 2020 року позивач подав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, до якого додав копію постанови Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №820/6164/16, якою залишено без змін постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017. При цьому, зазначеною постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 у справі №820/6164/16 було визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Харківській області від 22.08.2016 №2331, що був підставою для проведення перевірки Підприємства.
А відтак під час нового розгляду справи також слід врахувати висновки, викладні у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, відповідно до яких оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,