ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 734/3104/19
провадження № 51-2001км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Сингаївської А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Вовка С. П. на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, які постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270000000300, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця пос. Бошняково Вуглегірського району Сахалінської області Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ) раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 06 червня 2019 року приблизно о 12:30, керуючи автомобілем "МАN-ТGМ 18.250" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) рухаючись по автодорозі "Київ - Чернігів - Н. Яриловичі" в с. Лемеші Козелецького району Чернігівської області, у напрямку від м. Чернігова до м. Києва на 89 км + 100,5 м., порушив вимоги пп. "б" п. 2.3, п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на праве узбіччя по напрямку свого руху, де здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які знаходилися біля заднього лівого кута напівпричепу "SCHMITZ-S01", реєстраційний номер НОМЕР_2, що стояв в нерухомому стані в зчепленні з сідельним тягачем "VOLVO-FН12", (державний номерний знак НОМЕР_3 ) на правому узбіччі біля проїзної частини дороги.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 та ОСОБА_3, отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть на місці пригоди.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 06 квітня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник Вовк С. П., не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій свого підзахисного, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення, призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнити останнього від його відбування випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покласти обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до його вказівок на те, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_1 покарання належним чином не враховували, що засуджений вчинив кримінальне правопорушення з необережною формою вини, свою винуватість у скоєному визнав повністю, розкаявся у вчиненому, просив вибачення у потерпілих, відшкодував матеріальну шкоду сім`ям загиблих, також, що таку шкоду потерпілим було відшкодовано роботодавцем ОСОБА_1 - ПП "Транс Логістик". Крім того, на думку захисника, суди не звернули уваги на дані, що характеризують його підзахисного, а саме, що останній є пенсіонером, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, нагороджений почесною відзнакою, характеризується за місцем проживання і роботи позитивно. Не зважили суди і на стан здоров`я ОСОБА_1, його вік та наявність на його утриманні сина, який є особою з інвалідністю.
Вказані обставини, на думку захисника, є достатніми для пом`якшення, призначеного його підзахисному покарання та для застосування до останнього положень ст. 75 КК.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника, потерпілі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вказують на безпідставність викладених в ній доводів, вважають, що призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом і розміром відповідає тяжкості вчиненого і особі засудженого, а тому поросять залишити скаргу без задоволення, а постановленні щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
У судовому засіданні прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі захисника доводів, заперечила проти її задоволення, просила постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.
Доводи захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість, Верховний Суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69, 75 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки у виді загибелі двох людей, особу засудженого, який згідно матеріалів провадження раніше не судимий, характеризується позитивно, є пенсіонером, має сім`ю. Крім того, визнав місцевий суд щире каяття ОСОБА_1 - обставиною, що пом`якшує покарання і не встановив обставин, що його обтяжують. Звернув увагу суд й на інформацію, що містилась в досудовій доповіді органу з питань пробації та думку потерпілих, які, по суті, вказували на необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання наближеного до мінімальної межі, визначеної санкцією статті, за якою його засуджено. Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.
Такі висновки місцевого суду були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам, що викладені в його касаційній скарзі, і за наслідком апеляційного перегляду апеляційний суд, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи і підстави для прийняття такого рішення.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення судів попередніх інстанцій, умотивованість їх висновків з питання правильності призначеного засудженому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.
Позитивні дані про особу засудженого ОСОБА_1 та його відношення до вчиненого (визнання вини, щире каяття), на які захисник Вовк С. П. акцентує увагу в своїй касаційній скарзі, а також обставини, що пом`якшують покарання засудженого, обґрунтовано враховані судами попередніх інстанції при визначені виду і розміру основного покарання, яке засудженому визначено наближеному до мінімальної межі санкції ч. 3 ст. 286 КК, і за обставин цього кримінального провадження не знижують суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування засудженим.
Позиція потерпілих, які просили призначити засудженому з реальним його відбуванням хоча і не є вирішальною, але обґрунтовано враховано місцевим судом при призначенні покарання, в сукупності з іншими встановленими обставинами.
Крім того, наслідки у виді смерті двох людей є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі, а тому посилання захисника на відшкодування потерпілим завданої шкоди, не є достатньою підставою для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК. Зазначене відповідає позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у справі № 290/669/18 від 16 жовтня 2019 року (провадження № 51-3863км19).
Той факт, що засуджений вчинив злочин, який відноситься до злочинів з необережною формою вини само по собі не є підставою, для пом`якшення призначеного покарання, яке визначено судом в межах санкції статті.
Отже Верховний Суд вважає, що за обставин цього кримінального провадження призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, воно відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а тому Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням наведених висновків щодо обґрунтованості визначення засудженому виду і розміру заходу примусу, з огляду на зміст положень ст. 75 КК, відсутні підстави і для застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судових рішень, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.