Постанова
іменем України
9 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 539/1036/17
провадження № 51-3033км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника (в режимі відеоконференції) Руль М.І.,
виправданої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015170000000137, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки
селища Ромодан Миргородського району Полтавської області, жительки АДРЕСА_1 ), такої, що не має судимостей,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватою і виправдано за пред`явленим обвинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона 30 січня 2017 року приблизно о 12 год за попередньою змовою з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (щодо яких справу виділено в окреме провадження) незаконно проникла до будинку АДРЕСА_2, звідки таємно викрала майно потерпілої ОСОБА_4 на загальну суму 3634,20 грн, чим спричинила їй майнову шкоду на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що 31 січня 2017 року приблизно об 11 год за попередньою змовою з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (щодо яких справу виділено в окреме провадження) вона незаконно проникла до будинку АДРЕСА_3, звідки таємно викрала майно потерпілого ОСОБА_5 на загальну суму 3280 грн, чим спричинила йому майнову шкоду на вказану суму.
Суд першої інстанції, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості і достовірності, дійшов висновку про те, що прокурором не доведено суб`єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, тобто наявність умислу обвинуваченої ОСОБА_1 на їх вчинення.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.Вказує, що ці рішення є незаконними та необґрунтованими, винесені з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що судами не було дано будь-якої оцінки доводам ОСОБА_1 про застосування до неї недозволених заходів впливу під час досудового розслідування. У зв`язку з чим вважає, що таке порушення вплинуло на законність та обґрунтованість рішень як суду першої, так і апеляційної інстанцій. Також посилається на те, що в матеріалах провадження відсутній аудіозапис судового засідання від 25 липня 2017 року, що є порушенням вимог ст. 107 КПК. Зазначає, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. 419 КПК не дав належної оцінки доводам сторони обвинувачення та в ухвалі не зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
На касаційну скаргу прокурора захисник подав до Верховного Суду заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор не підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Захисник та виправданий заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з вимогами статей 91, 92 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.
На підставі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевий суд відповідно до вимог кримінального процесуального закону перевірив надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_1, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності й надав їм належну оцінку.
Так, приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактично обвинувачення ґрунтується лише на показаннях ОСОБА_1, які вона давала на досудовому слідстві і від яких у судовому засіданні відмовилась, мотивуючи тим, що показання, які вона давала на досудовому слідстві є неправдивими, оскільки вона під психологічним тиском та під диктовку працівників поліції їх написала та підписала.
Крім того, місцевий суд, проаналізувавши у вироку показання потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та дослідивши письмові докази, встановив, що у матеріалах провадження будь-яких доказів, які б свідчили про причетність ОСОБА_1 до інкримінованих їй кримінальних правопорушень, не має, а стороною обвинувачення не надано. При цьому суд першої інстанціївстановив, що з показів потерпілих, свідків, допитаних у судовому засіданні, та з письмових доказів, досліджених місцевим судом, не вбачається причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК.
Місцевий суд, оцінивши всі покази, як рівні у своїй доказовості, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченої, відповідно до принципу презумпції невинуватості, вважав недостатніми показання ОСОБА_1, дані нею на досудовому слідстві, для встановлення її винуватості у вчиненні нею інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що за результатами судового розгляду не було доведено поза розумним сумнівом достатніми доказами, що ОСОБА_1 вчинила таємне викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, тобто у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 185 КК.
Що стосується доводів прокурора про те, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились показання ОСОБА_1 про те, що на досудовому слідстві до останньої було застосовано психологічний тиск, то вони є безпідставними.
Так, метою скасування судового рішення судом касаційної інстанції і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції є усунення порушених процесуальних прав учасників кримінального провадження, порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущених при розгляді справи, які вплинули на законність судового рішення і можуть бути усунуті лише при новому судовому чи апеляційному розгляді.
Вказані порушення, у першу чергу, стосуються інтересів виправданої ОСОБА_1, яка вирок місцевого суду ані в апеляційному, ані в касаційному порядку не оспорювала.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 438 КПК суд касаційної інстанції не вправі скасувати судове рішення постановлене на користь особи лише з мотивів істотного порушення її прав, оскільки таке скасування буде неспівмірним порушенню її прав, навіть за умови істотності таких порушень.
Крім того, показання ОСОБА_1 дані нею на досудовому слідстві не покладено в основу вироку. Сторона обвинувачення вказує на визнавальні показання ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні, що не є доказом у розумінні ст. 23 КПК. На інші докази, які би були отримані на досудовому розслідуванні за участі ОСОБА_1, прокурор не зазначав, тому підстав для перевірки психологічного тиску у судах попередніх інстанцій не було.
Посилання прокурора про скасування судового рішення у зв`язку з відсутністю технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання від 25 липня 2017 року, також, на думку колегії суддів, не є безумовною підставою для скасування судового рішення з огляду на таке.
Частиною 4 ст. 107 КПК передбачено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов`язковим, окрім випадків, визначених у цій нормі (у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб).
Водночас ч. 6 ст. 107 КПК встановлено виключення із загального правила обов`язковості фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження.
Зазначеною нормою передбачено, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, але якщо при цьому сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними, не тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що у ст. 412 КПК визначено, що невід`ємною властивістю поняття "істотність порушення вимог кримінального процесуального закону" є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Отже, системно-структурний аналіз зазначених норм КПК свідчить, що для з`ясування питання про те, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, необхідно виходити із "рівня істотності" відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.
Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, суд належним чином перевірив доводи прокурора в цій частині і визнав їх необґрунтованими, оскільки, хоча в зазначеному судовому засіданні було допитано обвинувачену ОСОБА_3 (матеріали щодо якої виділено в окреме провадження) та потерпілого ОСОБА_5, проте показання ОСОБА_3 не використовувались судом при ухваленні рішення щодо ОСОБА_1 та у вироку суду посилання на них - відсутнє. Також потерпілий ОСОБА_5, відповідно до відображених у вироку суду показань, повідомив тільки про обсяг викраденого у нього майна, який, у свою чергу, також зафіксований у наданих суду письмових доказах.
Таким чином, у даному конкретному випадку відсутність технічного запису судового засідання не є підставою для скасування вироку суду, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення, так як озвучені під час судового засідання 25 липня 2017 року показання потерпілого ОСОБА_5 не спростовують та не підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що зважаючи на незначний обсяг інформації, яка виявилась відсутньою на технічному носії, а також ступінь значимості для вирішення справи проведених у судовому засіданні процесуальних дій, таке порушення не перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому не може визнаватись істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і таким, що може потягнути за собою наслідки, визначені п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК.
Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином їх перевірив та визнав необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків в ухвалі, з якими погоджується касаційний суд. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому правопорушенні.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а тому судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд