Постанова
Іменем України
9 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 463/5099/19
Провадження № 51-4411 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Костюка О.С.,
захисника (в режимі відеоконференції) Ставрук Н.З.,
засудженої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув касаційну скаргу захисника Перепелиці С.І. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року про повернення апеляційної скарги на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зараховано ОСОБА_3 період перебування під вартою з 9 січня 2019 року по 10 січня 2019 року. Запобіжний захід ОСОБА_3 у виді застави до набрання вироком законної сили, залишено без змін, та після набрання законної сили вироком внесену ОСОБА_4 заставу в інтересах ОСОБА_3 в розмірі 288 150 гривень, повернути заставодавцю.
ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією половини майна, яке є власністю засудженої. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією половини майна, яке є власністю засудженої.
Строк відбуття покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з 9 січня 2019 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону № 838-VІІІ від 26 листопада 2015 року в строк відбуття покарання ОСОБА_1 зараховано період перебування її під вартою з 9 січня 2019 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, залишено без змін.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу захисника Перепелиці С.І. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повернуто апелянту.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Перепелиця С.І. в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що до Личаківського районного суду м. Львова надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, і в подальшому матеріали відносно ОСОБА_2 були виділені в окреме провадження та зупинено до її видужання. Однак, після поновлення кримінального провадження відносно ОСОБА_2, матеріали не були об`єднані із провадженням відносно інших обвинувачених, яких засуджено вироком Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року. Вказує, що ОСОБА_2 хоч і не засуджена оскаржуваним вироком, проте в останньому фактично констатується її співучасть із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та вчинення нею організаторських дій, що суперечить положенням КПК України щодо гарантій справедливого судового розгляду. Право на оскарження судового рішення обумовлене тим, що зміст вироку стверджує про співучасть ОСОБА_2 із засудженими ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчиненні шахрайських дій щодо громадян, фактично вказаним вироком визнається встановлення вини ОСОБА_2 . Вказує, що апеляційний суд формально розглянув апеляційну скаргу та необґрунтовано її повернув.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду від захисника Ставрук Н.З. в інтересах засудженої ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу захисника Перепелиці С.І. в інтересах ОСОБА_2, в яких захисник зазначає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки зазначений вирок не містить жодних відомостей щодо ОСОБА_2 . Стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про повернення апеляційної скарги на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.
Засуджена ОСОБА_1 та її захисник Ставрук Н.З. у судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника Перепелиці С.І. в інтересах ОСОБА_2 .
Прокурор Костюк О.С. вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Згідно з ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок або ухвалу суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Тобто право на оскарження у захисника обвинуваченої ОСОБА_2, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, вироку стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 може виникнути тільки у випадку, якщо вирок стосується її прав, свобод чи інтересів.
Так, захисник Перепелиця С.І., оскаржуючи зазначений вирок районного суду в апеляційному порядку, стверджував, що оскаржуваний вирок ухвалено у кримінальному провадженні, яке було виділено з провадження, в якому обвинуваченими були ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, і хоча ОСОБА_2 не є учасником процесу у даному кримінальному провадженні, проте цей вирок стосується її прав, свобод та інтересів.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, перевіривши апеляційну скаргу у порядку ст. 398 КПК України, дійшла висновку, що вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо підзахисної захисника Перепелиці С.І. - ОСОБА_2, у зв`язку з чим, він не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вказаного вироку щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. 393 КПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, апеляційний суд прийняв рішення про повернення апеляційної скарги захиснику Перепелиці С.І.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із зазначеними вимогами кримінального процесуального закону, оскільки ознаки, за якими можна було б ідентифікувати ОСОБА_2, цей вирок не містить.
Як вбачається із матеріалів справи, кримінальне провадження відносно обвинуваченої ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК України виділено в окреме провадження у зв`язку з тривалою хворобою. Наразі судове провадження щодо ОСОБА_2 поновлено, обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 перебуває в провадженні суду першої інстанції.
Посилання у касаційній скарзі захисника Перепелиці С.І. на те, що вказаним вироком фактично констатується співучасть ОСОБА_2 із ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та вчинення нею організаторських дій, що суперечить положенням КПК України щодо гарантій справедливого судового розгляду, є безпідставними.
Норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором у цьому чи у іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України.
Посилання у касаційній скарзі захисника Перепелиці С.І. на те, що констатація у вироку щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3, обставин винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України створює преюдицію, оскільки є фактичним визнанням її винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, також є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Більше того, інші процесуальні кодекси так само передбачають обмежену преюдиціальність вироку чи ухвали суду, постановлених в кримінальному провадженні.
З огляду на наведене, рішення апеляційного суду про те, що вирок Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_2, є правильним.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, обґрунтовано повернув захиснику Перепелиці С.І. в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу як особі, яка не має права її подавати.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, ст. 419 цього Кодексу, є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ч. 2 ст. 412 КПК України тягнуть за собою обов`язкове скасування оскарженої ухвали апеляційного суду, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд