Постанова
іменем України
9 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 493/1712/20
провадження № 51-4237км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника ПАТ "Страхова Група "ТАС" - Петрука В. П. та захисника Бузовського О. І. на вирок Балтського районного суду Одеської області від 22 березня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 5 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160230000279 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, уродженця с. Горбачі Почепського району Брянської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 135 КК - на строк 1 рік 6 місяців; за ч. 2 ст. 286 КК - на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілої задоволено частково. Зокрема стягнуто на користь ОСОБА_2 : з ПАТ "Страхова Група "ТАС" матеріальну шкоду у сумі 41 913, 89 грн; солідарно з ПАТ "Страхова Група "ТАС" та ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 200 000 грн.
Згідно з вироком суду 7 жовтня 2020 року приблизно о 16:40 ОСОБА_1, керуючи автомобілем "ЗАЗ-1102" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись зі швидкістю приблизно 50 км/год поблизу будинку № 10 по вул. Репіна в м. Балта Одеської області в напрямку м. Подільська при необмеженій видимості по правій смузі руху, за наявності організації двостороннього руху та по одній смузі руху в кожному напрямку, діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, в порушення вимог пунктів 2.3 б), 10.1, 10.2, 12.3 Правил дорожнього руху, не слідкував за дорожньою обстановкою та конфігурацією дороги, не впорався з керуванням автомобілем, маючи технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній події, допустив виїзд за межі проїзної частини дороги на узбіччя, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, в результаті чого потерпілий отримав тілесні ушкодження. Смерть останнього настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в реанімаційному відділенні лікарні.
Крім цього, 7 жовтня 2020 року приблизно о 16:40 ОСОБА_1, після здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою, діючи умисно, усвідомлюючи, що потерпілий перебуває у небезпечному для життя стані, в який він його поставив, а також що потерпілий позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, маючи змогу надати допомогу останньому, не вжив усіх можливих заходів з надання останньому необхідної невідкладної першої медичної допомоги, залишив його у небезпечному для життя стані, позбавленого можливості вжити заходів до самозбереження, та залишив місце події.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги захисника та представника цивільного відповідача, а вирок - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок суду та призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк: за ч. 1 ст. 135 КК -1 рік 6 місяців; за ч. 2 ст. 286 КК - 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Вказує на те, що судами безпідставно не визнано обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття. Зазначає, що з врахуванням усіх даних, що характеризують особу засудженого, наявні всі підстави для призначення йому менш суворого покарання.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача, посилаючись на істотні порушення вимог процесуального та матеріального права, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує на те, що суди невірно застосували норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що стосуються вирішення цивільного позову. Зазначає, що судами не вірно визначено розмір моральної шкоди, а також суму витрат на поховання.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається зі змісту касаційних скарг, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК, захисником та представником цивільного відповідача не оспорюється.
Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, про невідповідність призначеного судом ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Як вбачається з вироку, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким інше не тяжким, особу винного, а також досудову доповідь органу пробації. Обставиною, що пом`якшує покарання суд визнав часткове відшкодування завданого збитку, обставиною, що обтяжує покарання - вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
Враховавши конкретні обставини справи суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 основного покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, суд дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, які є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання через суворість, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.
З приводу тверджень захисника про те, що судом безпідставно не було визначено обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, апеляційний зазначив, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Згідно матеріалів кримінального провадження засуджений висловлював жаль з приводу вчиненого, частково відшкодував потерпілій завданий збиток, разом з тим свою вину вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень визнав не в повній мірі, а тому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність такої обставини, що пом`якшуєш покарання як щире каяття.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК та вважати його суворим підстав немає, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Доводи касаційної скарги представника цивільного позивача з приводу безпідставного звернення потерпілої до суду за захистом своїх прав, оскільки вона не зверталася до страхової компанії для отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому ст. 35 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", внаслідок чого питання про виплату страхового відшкодування не розглядалося, були предметом перегляду апеляційного суду, який визнав їх необґрунтованими, при цьому навів докладне обґрунтування такого висновку.
Зокрема, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15 від 11 грудня 2019 року, апеляційний суд зазначив, що діючим законодавством не передбачено обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика чи до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону N 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Разом з цим заслуговують на увагу доводи, викладені в касаційній скарзі представника цивільного відповідача про неправильність вирішення цивільного позову потерпілої, виходячи з наступного.
За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Загальними вимогами цивільного процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Виходячи із законодавчих приписів у рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
Цих вимог закону місцевий суд не дотримався.
Так, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог потерпілої, місцевий суд зазначив, що їй завдано матеріальної шкоди понесенням витрат на лікування її чоловіка, а також витрати, пов`язані з похованням її чоловіка (за надання ритуальних послуг, придбання предметів для обряду поховання, продуктів харчування на поминальні обіди, встановлення надгробного пам`ятника). Однак суд ретельно не перевірив усіх вимог позивача, які стосуються стягнення з ПАТ "Страхова Група "ТАС" коштів, витрачених на проведення поминальних обідів.
Так, стягуючи такі витрати, суд не взяв до уваги положень законів України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"(Закон № 1961-IV) та від 10 липня 2003 року № 1102-IV "Про поховання та похоронну справу".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про поховання та похоронну справу" поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
Згідно із п. 27.4 ст. 27 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.
Таким чином, відповідно до цих положень Закону № 1961-IV, витрати пов`язані з проведенням поминальних обідів, не належать до витрат на поховання, а тому суд безпідставно задовольнив вимоги у цій частині.
Крім того, в п.п. 27.1 та п.п. 27.3 ст. 27 Закону № 1961-IV зазначено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Проте, при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди ПАТ "Страхова Група "ТАС" суд першої інстанції вищевказані положення Закону № 1961-IV не врахував та стягнув на користь потерпілої розмір страхового відшкодування, що перевищує визначений розмір у вищезазначеній статті Закону.
За матеріалами кримінального провадження, представник цивільного відповідача, не погодившись із вироком у частині вирішення цивільного позову, подав апеляційну скаргу. У ній він, наводячи конкретні доводи, які за змістом та суттю аналогічні викладеним у касаційній скарзі, стверджував про незаконність вирішення судом цивільного позову потерпілої.
Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача не встановив і не усунув зазначених недоліків та в порушення вимог ст. 419 КПК належним чином не перевірив доводи його апеляційної скарги про неправильне вирішення цивільного позову, та не надав обґрунтованої відповіді на них.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а тому касаційна скарга представника ПАТ "Страхова Група "ТАС" - Петрука В. П. підлягає до задоволення частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд