Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 452/3162/16-к
провадження № 51-167 км 18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гановської А. М.,
прокурора Мороза С. В.,
захисника Процайла В. Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Процайла
В. Я. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 грудня 2016 року та вирок Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року щодо останнього, а також касаційні скарги потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вирок Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016140000000904, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. П`яновичі Самбірського району Львівської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 26 червня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Верховний Суд постановою від 08 лютого 2018 року касаційну скаргу прокурора задовольнив, ухвалу апеляційного суду через безпідставне застосування положень ст. 75 КК України та відповідно м`якість призначеного покарання скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Львівський апеляційний суд вироком від 22 червня 2021 року, частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вказаний вирок у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2
ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з часу його фактичного затримання.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин викладених у вироку, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він
14 жовтня 2016 року, близько 17 год 10 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись автодорогою Мостиська-Самбір, в напрямку до м. Самбора, при проїзді ділянки на 33 км + 200 м, що поблизу с. Викоти Самбірського району Львівської області, навпроти повороту до ЗАТ "Самбірський керамзитовий завод", у порушення вимог розділу 1 п.п. 1.2, 1.3, 1.5, 1.10 (в частині визначення термінів "безпечна швидкість", "дорожні умови", "дорожня обстановка"), Р. 2 п. 2.1 ґ), п. 2.3 б), д); п. 2.9 а); Р. 12 п. 12.1; Р. 13.1 та Р. 21 п. 21.1 Правил дорожнього руху України, не маючи поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, перевозячи на передньому пасажирському сидінні двох пасажирів та п`ятьох на задньому пасажирському сидінні, двоє з яких були малолітні, на ділянці дороги із заокругленням ліворуч по ходу руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін під час вибору в установлених межах безпечної швидкості для руху, не урахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно ним керувати, не дотримав безпечного бокового інтервалу до правої межі проїзної частини дороги, що призвело до втрати контролю над рухом, і як наслідок, виїзду на праве по ходу руху узбіччя дороги та перекидання. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири, а саме потерпіла ОСОБА_4 від отриманих тяжких тілесних ушкоджень померла, а малолітня потерпіла ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження за ознаками небезпеки для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушують питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Зокрема, обґрунтовуючи свої доводи вказують, що апеляційним судом не було надано належної оцінки усім обставинам кримінального провадження, а саме, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив злочин з необережності, є одруженим, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання, відшкодував їм та іншим потерпілим заподіяну шкоду. З урахуванням викладеного вважають, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України та призначив ОСОБА_1 надто суворе покарання.
У касаційній скарзі захисник Процайло В. Я., що діє в інтересах засудженого
ОСОБА_1, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх доводів вказує, що під час проведення судового розгляду у кримінальному провадженні в суді першої інстанції на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, під час судового розгляду 29 грудня 2016 року, судом не з`ясовано, чи правильно розуміють учасники судового провадження, зокрема, обвинувачений ОСОБА_1, зміст цих обставин, чи немає сумніву у добровільності його позиції, а також не роз`яснено, що у випадку не дослідження певних обставин, він буде позбавлений права на оскарження їх у апеляційному порядку. Крім цього вказує, що під час проведення підготовчого судового засідання у вказаному кримінальному провадженні брав участь прокурор, не маючи на це повноважень, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про його включення до групи прокурорів.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданнізахисник Процайло В. Я. просив касаційні скарги задовольнити.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Від засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_3, потерпілої
ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_5 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду за їх відсутності.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія судів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій укасаційних скаргах не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосування більш суворого покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Зазначених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції, з урахуванням даних, які характеризують особу обвинуваченого, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжких злочинів, а також обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновками місцевого суду щодо призначення ОСОБА_1 основного покарання у виді позбавлення волі.
Разом з тим, приймаючи рішення за апеляційною скаргою прокурора про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від призначеного покарання та призначення покарання, яке останній має відбувати реально, апеляційний суд вірно зазначив, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини кримінального провадження, своє рішення належним чином не обґрунтував, оскільки не навів переконливих мотивів, з яких дійшов такого висновку. А саме зазначив, що суд першої інстанції фактично не врахував, щоОСОБА_1 хоча і вчинив необережний злочин, однак останній, відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, та належить до злочинів проти безпеки руху. Крім цього, не проаналізував характеру й обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень правил дорожнього руху, непоправних наслідків у виді смерті людини, а також отримання тяжких тілесних ушкоджень неповнолітньою особою.
Без належної оцінки суду залишено і той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 керував автомобілем, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (2,3 проміле). Між тим, згаданий факт свідчить про підвищену суспільну небезпеку учасника дорожнього руху, внаслідок дій якого сталася ДТП.
Крім того, як вбачається з вироку апеляційного суду, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності притягується вперше, одружений, має та утриманні малолітню дитину, каяття у вчиненому та відшкодування матеріальної шкоди потерпілим, як обставини, що пом`якшують покарання, не можуть бути визнані достатніми підставами для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням. Водночас, також обґрунтовано зазначено, що оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, тому думка потерпілого щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально, без застосування положень ст. 75 КК України.
Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції дійшов належного висновку, що наведені вище дані про особу винного не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.
Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
Приписами ч. 3 ст. 349 КПКУкраїни передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, погодився із кваліфікацією дій, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, та погодився на розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильності розуміння ОСОБА_1 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження, водночас належним чином не роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, тобто не в повній мірі дотримався процедури, передбаченої
ч. 3 ст. 349 КПК України.
У той же час, в ході дослідження технічного запису судового засідання колегією суддів встановлено, що прокурор, який був ініціатором судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, захисник засудженого та потерпілі не заперечували проти відповідної процедури проведення судового розгляду.
Крім цього, заслуговує на увагу і той факт, що вирок суду першої інстанції з підстав недотримання положень ч. 3 ст. 349 КПК України стороною захисту в апеляційному порядку не оскаржувався. Окрім прокурора, який звернувся з апеляційною скаргою щодо безпідставного застосування приписів ст. 75 КК України та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м`якість, іншими учасниками судового провадження вирок місцевого суду у апеляційному порядку оскаржений не був.
Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції в ході судового розгляду не в повній мірі виконав вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, однак з урахуванням оскарження вироку лише стороною обвинувачення в частині неправильного застосування положень ст. 75 КК України та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м`якість, колегія суддів вважає, що у вказаному кримінальному провадженні таке порушення не є істотним.
Також, як слідує з журналу та технічного запису судового засідання від 20 грудня 2016 року, під час підготовчого судового засідання брав участь прокурор Самбірської місцевої прокуратури Денис А. М., який на запитання захисника про наявність повноважень у кримінальному провадженні, послався на відповідну постанову про включення його до складу групи прокурорів (т. 1 а. п. 25). При цьому з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 вбачається, що в ході подальшого розгляду провадження в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій стороною захисту наведене сумніву не піддавалося, та постановлені судові рішення по справі не оскаржувались.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги захисника про те, що відсутність в матеріалах кримінального провадження постанови про включення прокурора Денис А. М., який приймав участь у даному провадженні лише під час проведення підготовчого судового засідання, до складу групи прокурорів є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та відповідно підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, є неспроможними.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд