Постанова
іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 464/3115/18
провадження № 51-4003км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
у режимі відеоконференції:
захисника Волкуна О. Р.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Волкуна О. Р. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140070000987, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова та жителя цього АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна.
Строк відбування покарання постановлено обчислювати з 26 червня 2018 року.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він у не встановлений досудовим розслідуванням спосіб і час, будучи особою, котра раніше вчиняла кримінальні правопорушення, передбачені ст. 309 КК, маючи умисел на незаконне придбання, зберігання з метою збуту та збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено, - метадону, з корисливих мотивів, незаконно придбав вказаний наркотичний засіб, який зберігав за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ) та збував за таких обставин.
Так, 27 березня 2018 року приблизно о 19:00 ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого проживання, збув за 900 грн особі зі зміненими анкетними даними - ОСОБА_2 наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон масою 0,1714 г, який цього ж дня останній добровільно видав працівникам поліції.
22 травня 2018 року приблизно о 12:00 ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого проживання, збув за 900 грн особі зі зміненими анкетними даними - ОСОБА_3 наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон масою 0,1405 г, який цього ж дня останній добровільно видав працівникам поліції.
26 червня 2018 року приблизно о 12:30 ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого проживання, збув за 1200 грн вищевказаній особі наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон масою 0,1413 г, який цього ж дня особа добровільно видала працівникам поліції.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 13 травня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Волкун О. Р., посилаючись на неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Так, захисник вважає, що сторона обвинувачення не надала доказів, які прямо доводять винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
На думку Волкуна О. Р., усупереч клопотанню сторони захисту, суд не перевірив правильності кваліфікації дій засудженого.
Вважає обшук за місцем проживання засудженого незаконним, оскільки він був проведений без захисника.
Також, на його переконання, мало місце порушення ст. 54 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК), оскільки відмова від захисника відбувалася за відсутності останнього.
Водночас захисник посилається на погіршення судом апеляційної інстанції становища його підзахисного внаслідок того, що суд не врахував вироку Галицького районного суду м. Львова від 16 липня 2019 року, який на момент апеляційного розгляду набрав законної сили і відповідно до якого інкриміноване засудженому кримінальне правопорушення було вчинено під час дії Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII, та не здійснив ОСОБА_1 перерахунку строку попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
За його твердженням, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 419 КПК, оскільки належним чином не розглянув доводів його апеляційної скарги, вмотивованих відповідей на них не дав та не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Волкун О. Р. та засуджений ОСОБА_1 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор Гошовська Ю. М., надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просила постановлену у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а при здійсненні перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчої інстанції, якщо відповідні висновки цих судів належним чином мотивовано.
Разом із тим, виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
У статті 419 КПК наведено вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх із наявними у справі матеріалами та дати на кожен важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.
Гарантоване обвинуваченому право на справедливий суд означає, що при апеляційному перегляді не допускається формального підходу до розгляду аргументів сторони захисту, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК.
Таким чином, у цій справі Верховному Суду належить з`ясувати, чи були доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі, належним чином перевірені судом апеляційної інстанції.
Що стосується доводів Волкуна О. Р. щодо незаконності обшуку за місцем проживання засудженого, оскільки він проведений без захисника, то Верховний Суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Стаття 236 КПК передбачає, що незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов`язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього Кодексу.
Як убачається з відеозапису, під час проведення обшуку ОСОБА_1 не заявляв про те, що йому необхідна правова допомога і він хоче скористатися послугами адвоката. Крім того, жодних пояснень засуджений не надавав, йому не ставилися питання щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень і після завершення обшуку на запитання слідчого заявив, що ніяких заперечень та претензій до його проведення не має.
Крім того, Верховний Суд у цій частині також зазначає про те, що ч. 1 ст. 236 КПК передбачає: " <…> Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. <…> Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов`язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу".
Як передбачає ч. 3 ст. 236 КПК, "слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення".
При цьому за змістом ч. 4 ст. 236 КПК "у разі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи".
Таким чином, з одного боку, законодавець передбачає певні гарантії захисту прав особи під час проведення обшуку (судовий контроль; обов`язок слідчого, прокурора вжити належні заходи для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені; обов`язок слідчого, прокурора, іншої службової особи, яка бере участь у проведенні обшуку, допустити на місце його проведення захисника чи адвоката на будь-якому етапі його проведення), з іншого боку, указавши на те, що слідчий, прокурор зобов`язані вжити належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, законодавець не виключив можливості проведення обшуку без участі цих осіб, про що свідчать наведені вище положення ч. 4 ст. 236 КПК. Водночас ст. 236 зазначеного Кодексу не містить обов`язку слідчого, прокурора чи іншої службової особи забезпечення присутності під час проведення обшуку захисника чи адвоката. Натомість закон передбачає лише те, що "слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення".
Отже, хоча законодавець створює умови для участі осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, а також захисника чи адвоката під час обшуку, однак він не передбачає, що така участь є суворо обов`язковою з огляду на специфіку цієї слідчої дії.
Навіть під час обшуку особи, правила якого в частині участі адвоката є більш суворими, ніж правила обшуку житла чи іншого володіння особи, закон передбачає можливість його проведення без участі захисника: "Обшук особи здійснюється особами тієї самої статі у присутності адвоката, представника на вимогу такої особи. Неявка адвоката, представника для участі у проведенні обшуку особи протягом трьох годин не перешкоджає проведенню обшуку".
Отже, КПК не містить положення про обов`язкову участь захисника під час проведення обшуку, в тому числі в кримінальному провадженні, в якому участь захисника є обов`язковою згідно з вимогами статей 49, 52 КПК. Іншими словами, навіть обов`язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК не передбачає обов`язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 751/602/18, від 31 березня 2021 року у справі №727/8945/17, від 21 липня 2021 року у справі №175/935/19-к).
Вказане узгоджується з рішенням, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (справа № 476/579/18, касаційне провадження № 51-2240км21).
Суд не вважає, що мало місце порушення ст. 54 КПК, яке, на думку захисника, полягало в тому, що відмова від захисника відбувалася за відсутності останнього.
Такі доводи Волкуна О. Р. були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про їх неспроможність.
Мотивуючи свій висновок у цій частині, апеляційний суд указав, що в матеріалах кримінального провадження міститься письмова заява ОСОБА_1 від 26 червня 2018 року, в якій засуджений відмовляється від участі захисника Яцишина В. Ф. і вказує, що свої права й інтереси бажає захищати самостійно. На цій заяві міститься підпис та прізвище з ініціалами захисника Яцишина В. Ф.
Врахувавши це, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заява була написана в присутності захисника Яцишина В. Ф.
З такими висновками апеляційного суду погоджується і Верховний Суд.
Не є прийнятними і доводи захисника про погіршення судом апеляційної інстанції становища його підзахисного, яке полягало, на його думку, в тому, що суд не врахував вироку Галицького районного суду м. Львова від 16 липня 2019 року, який на момент апеляційного розгляду набрав законної сили і відповідно до якого інкриміноване засудженому кримінальне правопорушення було вчинено під час дії Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII, та не здійснив ОСОБА_1 перерахунку строку попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Частиною 5 ст. 72 КК в редакції Закону України № 838-VIII визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення", який набув чинності 21 червня 2017 року (далі -Закон № 2046-VIII), ч. 5 ст. 72 КК викладено в такій редакції: попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 цієї статті.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, у разі, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою і він був засуджений за кримінальні правопорушення, вчинені 27 березня, 22 травня та 26 червня 2018 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII. Таким чином, в межах цього кримінального провадження відсутні підстави для зарахування у строк покарання строку вказаного запобіжного заходу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
З наявного у матеріалах кримінального провадження вироку Галицького районного суду м. Львова від 16 липня 2019 року вбачається, що за цим рішенням ОСОБА_1 засуджений за кримінальне правопорушення, вчинене 09 грудня 2015 року, до покарання у виді арешту на строк 4 місяці. Запобіжний захід за цим вироком не застосовувався.
Таким чином, оскільки запобіжний захід у виді тримання під вартою був застосований у межах одного кримінального провадження, яке стосується вчинення особою кримінальних правопорушень після 20 червня 2017 року, обґрунтованих підстав для зарахування ОСОБА_1 зазначеного вище строку попереднього ув`язнення у строк покарання за принципом "день за два" немає.
Вказане узгоджується з рішенням, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2021 року (справа № 766/857/18, касаційне провадження № 51-5004км20).
З огляду на викладене Суд відхиляє вказані доводи захисту.
Що стосується доводів захисника про ненадання стороною обвинувачення доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, то Верховний Суд зазначає таке.
Перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій, зокрема апеляційним судом, вимог КПК, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.
Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див. наприклад, постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 698/8/18).
Разом з тим указане вище суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, залишив поза увагою.
Як в апеляційних, так і в касаційній скаргах сторона захисту наголошувала на тому, що сторона обвинувачення не надала доказів, які б підтверджували винуватість засудженого поза розумним сумнівом у збуті наркотичних засобів за епізодами, які йому інкримінуються.
Місцевий суд на обґрунтування свого висновку про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень послався, зокрема, на показання понятих і свідків та письмові докази: протоколи слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, висновки експертів.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_1 та його захисник Волкун О. Р. подали апеляційні скарги, в яких, посилалися на неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Захисник у скарзі просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Крім того, захисник Волкун О. Р. подав клопотання, у якому просив апеляційний суд відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідити письмові докази, яким, на його думку, місцевий суд не дав обґрунтованої правової оцінки щодо їх відповідності вимогам КПК і доведеності винуватості засудженого за інкримінованими трьома епізодами стосовно збуту наркотичних засобів.
Апеляційний суд під час розгляду цього кримінального провадження в апеляційному порядку відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання та заявлених стороною захисту апеляційних вимог, зазначивши, що висновки місцевого суду є обґрунтованими, а наведена в рішенні цього суду сукупність доказів є достатньою для визнання винуватості засудженого за ч. 2 ст. 307 КК.
Однак ці висновки апеляційного суду Верховний Суд вважає непереконливими з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції, зауваживши у своєму рішенні щодо обґрунтованості висновку місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, не проаналізував цього висновку з погляду доказів, на які послався суд, даючи відповіді на доводи апеляційної скарги сторони захисту, і не вказав, які конкретно докази - як кожен окремо, так і їх сукупність, підтверджують поза розумним сумнівом винуватість засудженого у збуті наркотичних засобів за інкримінованими йому епізодами.
Так, цей суд не надав жодної оцінки, зокрема, одному із ключових доводів в апеляційній скарзі сторони захисту щодо відсутності доказів, які б підтверджували факт збуту ОСОБА_1 наркотичних засобів за епізодом від 27 березня 2018 року. Як захисник, так і засуджений вказували на те, що за цим епізодом факт збуту ОСОБА_1 наркотичних засобів підтверджується лише показаннями свідків, однак документального підтвердження матеріали кримінального провадження не містять.
Крім того, поза увагою апеляційного суду залишився і довід сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_1 щодо збуту наркотичних засобів за епізодами від 22 травня та 26 червня 2018 року, оскільки, на думку сторони захисту, його винуватість за вказаними епізодами не підтверджується відеозаписами НСРД, адже ними не встановлено моменту передачі наркотичних засобів та грошей.
Таким чином, апеляційний суд не перевірив доводів захисника щодо відсутності доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у збуті наркотичного засобу за інкримінованими йому епізодами та не зазначив у своїй ухвалі мотивованих підстав, на яких вважав ці доводи необґрунтованими, формально пославшись на правильність висновків суду першої інстанції, не розкривши суті зібраних у провадженні доказів та не проаналізувавши їх у контексті з доводами, наведеними в апеляційних скаргах.
Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути зазначені порушення.
З урахуванням викладеного, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її зміст не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а апеляційний перегляд було здійснено формально. Унаслідок цього має бути скасовано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК вказане рішення та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене в цій постанові, провести апеляційний розгляд із дотриманням вимог КПК, належно перевірити доводи апеляційної скарги сторони захисту та надати на них змістовні відповіді.
У зв`язку зі скасуванням ухвали апеляційного суду і призначенням нового розгляду кримінального провадження в цьому суді, беручи до уваги вимогу закону про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, з метою запобігання ризику переховування ОСОБА_1, який обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд