Постанова
іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 761/18346/15-к
провадження № 51-3291км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Єременка М. В.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Винокурова О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Будкова В. С., який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Красноярська Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
визнаного невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК), та виправданого на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191 КК, та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався увчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
Він, перебуваючи на посаді директора Державного інституту сімейної та молодіжної політики" (далі - Інститут), яка пов`язана з виконанням організаційно - розпорядчих обов`язків та інших повноважень, передбачених законодавством, відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК будучи службовою особою, 24 червня 2011 року за адресою: вул. Ісаакяна, 18, м. Київ, у невстановлений час з метою поліпшення майнового стану інших осіб, діючи всупереч установленому порядку, без погодження з органом вищого рівня, видав накази про преміювання заступників директора Інституту ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за якими було здійснено їх преміювання. На підставі виданих наказів останні отримали кошти від Інституту в сумі 3552 грн та розпорядились ними на власний розсуд, завдавши матеріального збитку на вказану суму.
Крім цього, ОСОБА_1, перебуваючи на зазначеній посаді, у період з 25 липня 2011 року по 20 листопада 2013 року за вищенаведеною адресою в невстановлений час, повторно, з метою поліпшення майнового стану інших осіб, діючи всупереч встановленому порядку, без погодження з органом вищого рівня видав накази про преміювання заступників директора Інституту ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за якими було здійснено їх преміювання. На підставі виданих наказів останні отримали кошти від Інституту в загальній сумі 145 496,33 грн та розпорядились ними на власний розсуд, завдавши матеріального збитку на вказану суму.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, які, на його думку, місцевий суд дослідив неповністю та з порушеннями, а також не вмотивував свого рішення належним чином. Крім цього, акцентує на проведенні апеляційного розгляду за відсутності потерпілого, що, на його переконання, порушує права потерпілої сторони. Також прокурор вважає, що апеляційний суд не дотримався правил ст. 94 КПК, оскільки не дав належної оцінки доказам у їх сукупності. Вказані порушення касатор відносить до істотних, які перешкодили апеляційному суду постановити законне й обґрунтоване судове рішення, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а отже, ухвала цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
В письмових запереченнях захисник Винокуров О. В. просив ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Єременко М. В. касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, виправданий ОСОБА_1 та його захисник Винокуров О. В. заперечили проти її задоволення.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, який перевіряється в апеляційному порядку, воно повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Із приписів статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на них вичерпну відповідь.
Під час перегляду вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався та вказав, що місцевий суд безпосередньо, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, хоча докази за своїм змістом у розумінні статей 85, 86 КПК є належними і допустимими, однак вони як кожний окремо, так і в сукупності не підтверджують наявності складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191 КК, які інкриміновані ОСОБА_1 .
Спростовуючи доводи прокурора, викладені в його апеляційній скарзі, щодо дослідження доказів судом першої інстанції неповно або з порушеннями, апеляційний суд зазначив таке.
У статтях 23, 357, 358, 359, 361 КПК закріплено приписи, на підставі яких суд апеляційної інстанції безпосередньо досліджує докази й отримує усні показання учасників кримінального провадження. Цей суд інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, установлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження подавали клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
При цьому повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова у задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих підтверджень необхідності цих дій.
Як установив суд апеляційної інстанції, зокрема з технічного звукозапису судового засідання, місцевий суд оголошував документи, надавав можливість сторонам обвинувачення та захисту як поставити питання допитаним під час судового розгляду свідкам, експертам, обвинуваченому, так і надавав оцінку кожному дослідженому доказу. Будь-яких зауважень з боку сторони обвинувачення чи сторони захисту щодо неправильності або неповноти дослідження доказів не надходило.
Крім цього, апеляційний суд зауважив, що ні в апеляційній скарзі, ні під час апеляційного розгляду прокурор, крім посилання на положення закону та загальних фраз про порушення судом під час ухвалення вироку вимог КПК, конкретно не зазначив, які саме докази були досліджені неповно, неправильно та з порушенням норм закону; який висновок суду, на його думку, є необґрунтованим або не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та у зв`язку з чим, а тому відмовив прокурору в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
Враховуючи вищенаведене та послідовну практику Верховного Суду (справи № 674/1488/16-к, № 161/7265/16-к, № 653/1890/16-к, № 484/728/18, № 759/9974/18) колегія суддів уважає доводи прокурора про порушення принципу безпосередності дослідження доказів судом апеляційної інстанції безпідставними.
Твердження прокурора про порушення апеляційним судом приписів 56, 58 КПК через проведення апеляційного розгляду за відсутності потерпілого колегія суддів вважає неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження від представника потерпілого (Інституту) - адвоката Грабовської Ю. С. на адресу апеляційного суду надійшли два клопотання про проведення апеляційного розгляду за її відсутності (т. 9, а.п. 140, 168).
Згідно з журналом судового засідання від 18 травня 2021 року апеляційний суд поставив на обговорення питання про можливість здійснення апеляційного розгляду за відсутності представника потерпілого, яка була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, і прокурор проти цього не заперечував (т. 9, а.п. 177, 178).
Водночас явка представника потерпілого в цьому провадженні не визнана обов`язковою.
Отже, апеляційний суд не допустив порушень, провівши апеляційний розгляд за відсутності представника потерпілого.
До того ж самий потерпілий не оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції з цих підстав, що додатково свідчить про необґрунтованість доводів прокурора про порушення прав потерпілої сторони.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали та/або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд