Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 757/54445/18-ц
провадження № 61-9744св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі:ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду
м. Києва від 03 вересня 2020 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування збитків та стягнення грошових коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що між його батьком ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк") укладені договори про розміщення вкладу "Строковий", зокрема:
- від 07 жовтня 2016 року № 00497219, за умовами якого ПАТ "Платинум Банк" прийняв від ОСОБА_4 на вкладний рахунок
№ НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 203 300,00 грн
та зобов`язався 21 квітня 2017 року повернути вклад та сплатити
за користування вкладом 23,5 % річних;
- від 21 жовтня 2016 року № 00502282, за умовами якого ПАТ "Платинум Банк" прийняв від ОСОБА_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_2 грошову суму у розмірі 40 000,00 грн та зобов`язався 21 квітня 2017 року повернути вклад та сплатити за користування вкладом 23,5 % річних;
- від 21 жовтня 2016 року № 00502289, за умовами якого ПАТ "Платинум Банк" прийняв від ОСОБА_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_3 грошову суму у розмірі 201 300,00 грн та зобов`язався 21 квітня
2017 року повернути вклад та сплатити за користування вкладом
23,5 % річних.
Вказував, що у зв`язку із тим, що у ПАТ "Платинум Банк" з 11 січня 2017 року введено тимчасову адміністрацію, а з 24 лютого 2017 року розпочато процедуру ліквідації, 02 березня 2017 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_4 відшкодовано грошову суму у розмірі
199 903,53 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Зазначав, що він як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_4
13 серпня 2018 року звернувся до ПАТ "Платинум Банк" із заявою про повернення коштів, які знаходяться на рахунках, однак ПАТ "Платинум Банк" відмовляється повертати вказані кошти. Залишок неповернутих коштів складає 264 821,00 грн, які фактично є його збитками.
З урахуванням положень статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" вважає, що відповідальність за віднесення ПАТ "Платинум Банк" до категорії неплатоспроможних та у подальшому за ліквідацію банку,
а також за неможливість виконання банком своїх зобов`язань несуть
ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як особи, які здійснюють вирішальний вплив на управління, діяльність банку та є власниками істотної участі
у банку незалежно від формального володіння.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно
з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на його користь на відшкодування збитків залишок на депозитних рахунках № НОМЕР_1,
№ НОМЕР_2, № НОМЕР_3 у загальному розмірі 264 724,53 грн,
а також на поточному рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 96,47 грн, усього
264 821,37 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів вини пов`язаних з банком осіб щодо неповернення йому грошових коштів,
а також, що їхні дії чи бездіяльність призвели до завдання банку шкоди, тому суд першої інстанції вважав, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні. При цьому суд зазначив, що лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимагаючи стягнення збитків з власників істотної участі у банку та/або їх керівників, потрібно насамперед довести факт заподіяння йому шкоди її заподіювачами, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою, а тому з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів заподіяння шкоди саме внаслідок неправомірних рішень, дій
чи бездіяльності ОСОБА_2, ОСОБА_3 відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року
та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням норм матеріального права, не застосували положення статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та
з урахуванням відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (справа
№ 761/45721/16, правовідносини в якій є подібними до правовідносин
у справі, що переглядається, перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду) допустили порушення права позивача на справедливий суд.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки наведеним ним та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб доводам щодо причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідачів (як контролерів та власників істотної участі у банку) та неотримання позивачем суми вкладу, не врахували, що загальний розмір вимог кредиторів ПАТ "Платинум Банк", згідно із затвердженим Реєстром акцептованих вимог кредиторів, значно перевищує ринкову вартість ліквідаційної маси банку, та висновку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неможливості повернення позивачу належних йому коштів у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 жовтня 2016 року між ОСОБА_4, який є батьком позивача
ОСОБА_1 та ПАТ "Платинум Банк" укладений договір № 00497219 про розміщення вкладу "Строковий", відповідно до якого ПАТ "Платинум Банк" приймає від ОСОБА_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 203 300,00 грн та зобов`язується 21 квітня 2017 року повернути вклад та сплатити за користування вкладом 23,5 % річних, що передбачено пунктом 2.2 та пунктом 2.3 договору.
21 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Платинум Банк" укладений договір № 00502282, про розміщення вкладу "Строковий", відповідно до якого ПАТ "Платинум Банк" приймає від ОСОБА_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_2 грошову суму у розмірі 40 000,00 грн та зобов`язується 21 квітня 2017 року повернути вклад та сплатити за користування вкладом 23,5 % річних, що передбачено пунктом 2.2 та пунктом 2.3 договору.
Крім цього, 21 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Платинум Банк" укладений договір № 00502289 про розміщення вкладу "Строковий", відповідно до якого ПАТ "Платинум Банк" приймає від ОСОБА_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_3 грошову суму у розмірі 201 300,00 грн та зобов`язується 21 квітня 2017 року повернути вклад та сплатити
за користування вкладом 23,5 % річних, що передбачено пункт 2.2 та пунктом 2.3 договору.
На підставі рішення Правління Національного банку України від 10 січня 2017 року № 14-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "Платинум Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11 січня 2017 року № 85 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Платинум Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно
з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Платинум Банк"
з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць, від 11 січня 2017 року до 10 лютого 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Платинум Банк", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Ю. П. на один місяць, від 11 січня 2017 року до 10 лютого 2017 року включно.
На підставі рішення від 23 лютого 2017 року № 95-рш Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Платинум Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 лютого
2017 року № 743 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Платинум Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
За цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Платинум Банк"
від 24 лютого 2017 року до 23 лютого 2019 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Платинум Банк".
Згідно з рішенням від 23 лютого 2017 року Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Платинум Банк" № 95-рш виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Платинум Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Відповідно до зазначеного рішення розпочато процедуру ліквідації
ПАТ "Платинум Банк" від 24 лютого 2017 року до 23 лютого 2019 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Платинум Банк".
За рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Логвіну О. К. було відшкодовано 199 903,53 грн, що підтверджується заявою на видачу готівки від 02 березня 2017 року № 950790 (а.с. 18).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 19).
24 липня 2018 року ОСОБА_1, як єдиний спадкоємець померлого
ОСОБА_4, отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається із вкладів, які зберігаються у ПАТ "Платинум Банк" (а.с. 20).
13 серпня 2018 року позивач звернувся до ПАТ "Платинум Банк" із заявою про повернення коштів які знаходяться на рахунках, але ПАТ "Платинум Банк" відмовляється повертати вказані кошти.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог про відшкодування збитків та стягнення коштів посилався на
статтю 1166 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом,
з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому,
тобто тій особі, якій вона завдана.
Такий висновок узгоджується із загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого
від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду
від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження
№ 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі
№ 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня
2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про банки
і банківську діяльність" істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10
і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ділова репутація - відомості, зібрані НБУ, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.
Згідно з частинами другою, третьою статті 14 цього Закону власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ.
Відповідно до статті 19 цього Закону протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом.
Пунктом 2 частини першої статті 52 цього Закону особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банк, віднесені до пов`язаних з банком осіб.
Частиною четвертою статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку,
а частиною п`ятою цієї статті - що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Частиною шостою статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов`язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо.
Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж.
Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов`язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв`язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами
і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу).
Відповідно до частини шостої статті 58 Закону України "Про банки
і банківську діяльність" пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних
з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.
Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", мають багато спільного
з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України
з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 зазначеного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить
200 000,00 грн. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку.
Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення.
Така черговість встановлена статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу.
Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі
№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи
у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 46 цього Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.
Отже, на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди.
Відповідно до частини сьомої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов`язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов`язань. Право вимоги банку, у тому числі про відшкодування завданої йому шкоди, належить до таких активів, а обов`язок забезпечити проведення інвентаризації зобов`язань стосується і деліктних зобов`язань. Отже, Фонд зобов`язаний
у розумний строк забезпечити виявлення шкоди, завданої банку, та
її заподіювачів. Такий обов`язок не обмежується перевіркою правочинів
(у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, що передбачено частиною другою статті 38 зазначеного Закону, оскільки вона регулює перевірку правочинів лише для цілей виявлення правочинів, що
є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Отже, Фонд та уповноважена особа Фонду, дізнавшись про заподіяння банку шкоди та встановивши її розмір, не тільки уповноважені, а й зобов`язані звернутися до суду від імені банку про відшкодування шкоди.
Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не
є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі
№ 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19).
Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку
у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів
у черговості, встановленій статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку.
При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) дозаподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку,
у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.
Проте Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.
Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження
№ 14-122цс20).
Позов у цій справі пред`явлено спадкоємцем вкладника, а ПАТ "Платинум Банк" віднесено до категорій неплатоспроможних.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на те, що позивач не довів наявності вини власників істотної участі банку щодо неповернення грошових коштів за договорами банківських вкладів, зокрема, факту заподіяння шкоди ПАТ "Платинум Банк" та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідачів та настанням неплатоспроможності банку.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь коштів як збитків, завданих, на думку позивача, неправомірними діями відповідачів щодо до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.
Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження
№ 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9)).
Оскільки ОСОБА_1 є неналежним позивачем конкретно у цій справі,
то у позові слід відмовити саме з цих підстав, тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові.
Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Виходячи з викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, тому судові рішення підлягають зміні,
з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду