Постанова
Іменем України
10 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 456/3855/15
провадження № 61-4971св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент",
відповідач - ОСОБА_1,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов обґрунтовано тим, що 18 липня 2007 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 06/22/07-НВ, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 59 000,00 дол. США на купівлю квартири із розрахунку 12,7 % річних в іноземній валюті за користування кредитом, на строк з 30 червня 2006 року по 16 липня 2027 року.
Банк свої зобов`язання за договором кредитної лінії повністю виконав, надавши відповідачеві кредит у розмірі та строки, передбачені договором кредитної лінії.
26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ "Кредитпромбанк" передає (відступає) АТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ "Дельта Банк" замінює ПАТ "Кредитпромбанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ "Кредитпромбанк" до АТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до АТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ "Кредитпромбанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за кредитним договором № 06/22/07-НВ.
З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 за іпотечним договором від 18 липня 2007 року № 13/22/І01/07-НВ передала в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кухні, двох житлових кімнат, загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 18 липня 2007 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М. за № 5015, витяг з Державного реєстру правочинів № 4307194.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, про що неодноразово повідомлялася, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов`язань згідно з умовами кредитного договору. Проте зобов`язання не виконані, у зв`язку з чим станом на 28 липня 2015 року у відповідача виникла заборгованість у сумі 2 805 492,65 грн, з яких: 1 269 110,48 грн - тіло кредиту, 1 174 822,26 грн - проценти, 323 366,96 грн - пеня, 11 227,55 грн - сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості за тілом кредиту, 26 965,40 грн - сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості за процентами.
Відповідно до пункту 4.3 іпотечного договору звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати своє майно, або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку, визначеному Законом України "Про іпотеку".
Заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 лютого 2016 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18 липня 2007 року № 13/22/І01/07-НВ з ОСОБА_1, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кухні, двох житлових кімнат, загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 18 липня 2007 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М. за № 5015, витяг з Державного реєстру правочинів № 4307194, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ "Дельта Банк" в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 2 805 492,65 грн, з яких: тіло кредиту - 1 269 110,48 грн, проценти - 1 174 822,26 грн, пеня - 323 366,96 грн, сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості за тілом кредиту - 11 227,55 грн, сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості за процентами - 26 965,40 грн, за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 06/22/07-НВ.
Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кухні, двох житлових кімнат, загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 6 890,00 грн судових витрат.
У вересні 2019 року заочне рішення суду першої інстанції оскаржила в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено її законні права та інтереси, звернуто стягнення на належне їй майно на праві власності в рахунок виконання зобов`язання третіх осіб, так як зазначена квартира належить їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Навальковською М. М. Зазначала, що придбана квартира на момент посвідчення договору купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року не була предметом іпотеки, а також в подальшому не передавалася нею в іпотеку в забезпечення власних зобов`язань чи третіх осіб. Крім того, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції звернено стягнення на предмет іпотеки, який належав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого від 18 липня 2007 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу. Вважала, що заочним рішенням першої інстанції незаконно звернено стягнення на належне їй на праві приватної власності нерухоме майно. Просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ "Дельта Банк" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" (далі - ТОВ "ФК "Інвент").
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Апеляційний суд, посилаючись на постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у цивільній справі № 456/2562/17, якою визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковською М. М. за № 3393, дата державної реєстрації 07 серпня 2008 року, дійшов висновку, що права апелянта оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права та обов`язки судом першої інстанції не вирішувалися.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_2, порушив її право на справедливий судовий розгляд. Посилається на правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм статті 362 ЦПК України у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10, від 25 березня 2020 року у справі № 299/350/18-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 545/3364/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 2-495/11, від 16 грудня 2020 року у справі № 757/849/20-ц.
У касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що вона була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, зареєстрована в ній на законних підставах разом із членами своєї сім`ї та проживає по даний час, зробив передчасний висновок про те, що заочним рішенням суду першої інстанції від 19 лютого 2016 року не вирішувалось питання про її права, свободи та інтереси.
Станом на дату розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 07 квітня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 456/3855/15-ц із Стрийського міськрайонного суду Львівської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2021 року матеріали справи № 456/3855/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій
У справі, що переглядається, апеляційним судом установлено, що 18 липня 2007 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та відповідачем укладений кредитний договір № 06/22/07-НВ, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 59 000,00 дол. США на купівлю квартири із розрахунку 12,7 % річних в іноземній валюті за користування кредитом, на строк з 30 червня 2006 року по 16 липня 2027 року.
У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 18 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та відповідачем укладений іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки є: квартира АДРЕСА_1, яка складається з однієї кухні, двох житлових кімнат, загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 18 липня 2007 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М. за № 5015, витяг з Державного реєстру правочинів № 4307194.
05 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка складається з однієї кухні, двох житлових кімнат, загальною площею 55,8 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м. Зазначений договір посвідчений 05 серпня 2008 року приватним нотаріусом Навальковською М. М. за № 3393, витяг з Державного реєстру правочинів від 07 серпня 2008 року № 19811565.
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у цивільній справі № 456/2562/17 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: реєстраційна служба Стрийського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Навальковська М. М., приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Дутко О. В., ОСОБА_4, служба у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків його недійсності, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковською М. М. за № 3393, дата державної реєстрації 07 серпня 2008 року.
Застосовано наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року - вилучено з Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності 07 серпня 2008 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 серпня 2008 року.
Рішення суду є виконаним, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що "аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків".
Отже, частина перша статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
Пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
У рішенні від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що "право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення у справі "Кордова проти Італії" (№ 1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I, рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).
Апеляційний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу від 16 лютого 2021 року, прийнявши до уваги судове рішення у справі № 456/2562/17 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: реєстраційна служба Стрийського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Навальковська М. М., приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Дутко О. В., ОСОБА_4, служба у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків його недійсності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що апеляційна скарга подана особою, яка не наділена правом апеляційного оскарження у даній справі, та правильно закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки заочним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалися.
У межах справи № 456/2562/17 Львівським апеляційним судом станом на дату прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали 16 лютого 2021 року визнано недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на який посилалась апелянт ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі та на який посилається у своїй касаційній скарзі, та застосовано наслідки недійсності зазначеного договору купівлі-продажу.
Колегією суддів прийнято до уваги, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритими для публічного доступу, станом на дату розгляду справи судом касаційної інстанції постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 456/2562/17 скасовано в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відмовлено в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишено без змін.
Суд касаційної інстанції при прийнятті своєї постанови від 26 травня 2021 року у межах справи № 456/2562/17 дійшов висновку, що ОСОБА_2 не набула права власності на спірну нерухомість за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, укладеного із ОСОБА_1 в силу нікчемності зазначеного договору, яка встановлена статтею 12 Закону України "Про іпотеку". Верховний Суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права, зазначивши при цьому, що договір купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Навальковською М. М. за реєстровим № 3393, дата державної реєстрації 07 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є недійсним у силу закону (нікчемним). Разом з тим, як вказав Верховний Суд, висновки апеляційного суду про необхідність застосування наслідків недійсності спірного правочину є правильними.
Отже, незважаючи на часткове скасування постанови Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 456/2562/17, обставини, з яких виходив суд апеляційної інстанції у цій справі при закритті апеляційного провадження, залишились незмінними: договір купівлі-продажу не є чинним (при цьому відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення), а ОСОБА_2 не є власником спірної квартири, отже, нею не доведено наявність у неї правового зв`язку, який має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, зі сторонами спору або безпосередньо оскаржуваним судовим рішенням.
Таким чином, доводи касаційної скарги заявника про те, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження у справі за її скаргою, порушив її право на справедливий судовий розгляд, та зробив передчасний висновок про те, що заочним рішенням суду першої інстанції від 19 лютого 2016 року не вирішувалось питання про її права, свободи та інтереси, не знайшли своє підтвердження.
Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10, від 25 березня 2020 року у справі № 299/350/18-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 545/3364/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 2-495/11, від 16 грудня 2020 року у справі № 757/849/20-ц, зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням, чи зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.