Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 205/1694/17
провадження № 61-14147св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А. В. від 13 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., від 28 липня 2021 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" про захист прав споживачів.
Свої вимоги позивач мотивував тим, щовін є власником квартири АДРЕСА_1 .
На підставі Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" позивач звернувся до відповідача з вимогою установити безкоштовно індивідуальний газовий лічильник у квартирі, посилаючись на те, що він є інвалідом війни другої групи.
Відповідачем було відмовлено в установці індивідуального лічильника. Відмова мотивована тим, що в будинку вже встановлено загальнобудинковий лічильник газу. Позивач вказував, що це не відповідає дійсності, лічильник відсутній. Крім того, мешканці будинку відмовилися від установки загальнобудинкового лічильника, а вимагали встановлення індивідуальних лічильників.
ОСОБА_1, посилаючись на існування у відповідача відповідного обов`язку, передбаченого статтею 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", просив позов задовольнити, зобов?язати ПАТ "Дніпрогаз" провести безкоштовну установку газового лічильника у його квартирі; зобов?язати ПАТ "Дніпрогаз" до встановлення газового лічильника нарахування проводити у відповідності до підпункту 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки на момент розгляду справи підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" зобов`язує відповідача встановити лічильник газу до 01 січня 2018 року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем передчасно заявлено позовні вимоги.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Справа переглядалася апеляційним судом неодноразово.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня
2017 року - без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що справа в суді апеляційної інстанції була розглянута 18 січня 2018 року за відсутності позивача ОСОБА_1, який не був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи відповідно до статей 128-130 ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що протиправність дій або бездіяльності відповідача на момент розгляду справи не підтверджено та позивачем передчасно заявлені позовні вимоги.
Твердження позивача про існування у нього права на першочергове обслуговування підприємствами житлово-комунального господарства визнані такими, що не заслуговують на увагу, оскільки таке право позивача не створює обов`язок встановити йому відповідний лічильник газу раніше, ніж це визначено у підпункті "а" пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".
Узагальнені доводи касаційної скарги
19 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 28 липня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову. Також у касаційній скарзі висловлені заперечення щодо ухвали Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про відвід суддів.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), а судді суду апеляційної інстанції підлягали відводу.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що мешканці будинку по АДРЕСА_2 відмовилися від встановлення загальнобудинкового лічильника газу, а вимагали встановити індивідуальні лічильники газу, про що був складений відповідний акт у присутності співробітників поліції. Згідно статей 3, 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" відповідач зобов`язаний встановити лічильники газу у квартирах та приватних будинках, а не загальнобудинковий. Фінансування з оснащення лічильниками газу для населення здійснюється за рахунок коштів субʼєктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тобто відповідача. Саме на відповідача покладено обовʼязок встановлення індивідуальних лічильників газу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дніпрогаз" про захист прав споживачів призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу не надходив
У поданому відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Дніпрогаз" посилається на те, що відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги, оскільки оскаржені судові рішення були ухваленні з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з повним встановленням і з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, враховуючи заявлені позивачем вимоги. Також ПАТ "Дніпрогаз" порушує питання щодо зупинення провадження у справі у зв`язку із переглядом рішення у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у справі № 212/5836/17.
У поданій відповіді на відзив ОСОБА_1 посилається на те, що поданий відзив, а також клопотання про зупинення провадження у справі неналежно оформлені, а тому не можуть бути взяті до уваги при розгляді цієї справи. Посилання відповідача на розгляд Великою Палатою Верховного Суду справи № 212/5836/17 є безпідставними, оскільки обставини цієї справи є іншими.
Колегія суддів звертає увагу, що 28 жовтня 2021 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 212/5836/17, отже підстави для зупинення провадження у цій справі відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 липня 2013 року згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
03 вересня 2013 року ОСОБА_1 пройшов інструктаж з безпечного користування газом, в цей же день ним з ПАТ "Дніпрогаз" укладено договір про надання населенню послуг з газопостачання.
ОСОБА_1 звертався до ПАТ "Дніпрогаз" із заявами щодо встановлення безкоштовного лічильника газу, на які було надано відповіді за вих. № Dg1.7-ЛВ-1907-0317 від 16 березня 2017 року та № Dg1.7-ЛВ-2495-0317 від 31 березня 2017 року.
У відповідності до змісту зазначених відповідей ПАТ "Дніпрогаз" повідомило ОСОБА_1 про те, що будинок, у якому він проживає, потрапляє до графіку на встановлення загальнобудинкових лічильників газу у 2017 року. Також повідомлено ОСОБА_1, що він за власні кошти може встановити квартирний лічильник газу, для чого йому необхідно звернутися до компаній, що мають необхідні дозвільні документи на виконання робіт підвищеної небезпеки, перелік яких можна знайти на сайті dozvil.dnop.gov.ua.
13 липня 2016 року працівниками ПАТ "Дніпрогаз" складено акт про відмову мешканців будинку по АДРЕСА_2 від встановлення загальнобудинкового лічильника газу за кошти та з ініціативи ПАТ "Дніпрогаз". У вказаному акті зафіксовано прізвище позивача.
19 травня 2017 року представниками ПАТ "Дніпрогаз" було встановлено загальнобудинковий лічильник газу по АДРЕСА_2, та з 01 червня 2017 року облік спожитого природного газу розраховується за показниками вищевказаного лічильника.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та погоджуючись із висновком про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ "Дніпрогаз" було встановлено загальнобудинковий лічильник газу у будинку. Обов`язку ПАТ "Дніпрогаз" встановлювати лічильник газу у квартирі позивача законом не передбачено, а тому з боку ПАТ "Дніпрогаз" не допущено порушень діючого законодавства. До того ж позовні вимоги визнані передчасними.
Згідно частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання
та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" права споживача вважаються порушеними якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"
(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів
та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів
на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом,
з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежно від порядку затвердження цін/тарифів
на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша
група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Тарифи на газопостачання відносилися до першої групи.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору
на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (пункт 1 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"
(у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з умовами договору від 03 вересня 2013 року ПАТ "Дніпрогаз" взяло на себе зобов`язання безперервно надавати споживачеві, членам його сім`ї та іншим особам, зареєстрованим у квартирі, послуги з постачання природного або скрапленого газу від групових резервуарних установок для побутових потреб у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення житлових приміщень з гарантованим рівнем надійності, безпеки, якості та величиною тиску, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами (цінами) у строки і на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У відповідності до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність
та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".
Статтею 2 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" у редакції від 10 жовтня 2015 року було визначено, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року.
Суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані були забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року (частина перша статті 6 Закону).
Частиною першою статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" у редакції від 20 січня 2018 року строк, протягом якого суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані були забезпечити встановлення лічильників газу для населення для приготування їжі було визначено до 1 січня 2021 року.
У чинній редакції частини першої статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" у редакції від 28 березня 2021 року вказаний вище строк встановлено до 1 січня 2023 року.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики від 28 грудня 2011 року № 150 "Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу" (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25, 20 грн.
Отже ПАТ "Дніпрогаз" несе зобов`язання по встановленню індивідуального лічильника газу у квартирі позивача. У той же час законом передбачений строк виконання цього обов`язку.
Встановлення лише загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження із мешканцями будинку (зокрема із позивачем) та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21) (пункти 69, 88) наголосила на тому, що втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, до та після 20 січня 2018 року можна було лише за згодою власників такого майна, що мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (якщо в такому будинку створене об`єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку"). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.
У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України (пункт 66 постанови від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17).
В апеляційній та касаційній скарзі заявник наполягав на неправильності вирішення судами питання відносно встановлення індивідуального лічильника газу.
Колегія суддів вважає, що ПАТ "Дніпрогаз" повинно вживати заходів щодо залучення джерел фінансування робіт, відшукування технічних засобів для виконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", щодо встановлення індивідуального лічильника газу у квартирі позивача.
У той же час, враховуючи те, що рішення суду першої інстанції, яке переглядається, ухвалено у червні 2017 року, а для виконання обов`язку зі встановлення індивідуального лічильника газу законодавець надав суб`єкту господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території, певний строк, який станом на сьогоднішній день продовжено до 1 січня 2023 року, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові є загалом правильними й такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті. Обставин, які б могли свідчити про упередженість колегії суддів суду апеляційної інстанції при розгляді справи, а отже і наявність підстав для відводу суддів, не встановлено.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши в межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду