ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/570/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Огнев`юк Т.В., адвокат (довіреність від 09.07.2021 № 19/3-02/175),
відповідачів: акціонерного товариства "Сбербанк" -Харитончук О.Г., адвокат (довіреність від 23.04.2021),
публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" -не з`явився,
державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (Укрпатент) - не з`явився,
фізичної особи-підприємця Олєйнікова Ігоря Васильовича - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства "Сбербанк"
на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (головуючий суддя: Сотніков С.В., судді: Доманська М.Л., Копитова О.С.)
у справі № 910/570/16
за позовом акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України")
до: акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк"), публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" (далі - ПАТ "Сбербанк Росії"), державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (Укрпатент; далі - ДП "Український інститут інтелектуальної власності"), фізичної особи-підприємця Олєйнікова Ігоря Васильовича (далі - ФОП Олєйніков І.В.)
про припинення порушення прав та зобов`язання вчинити дії.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
АТ "Державний ощадний банк України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Сбербанк", ПАТ "Сбербанк Росії", ДП "Український інститут інтелектуальної власності" (Укрпатент), ФОП Олєйнікова І.В. про припинення порушення прав та зобов`язання вчинити дії.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі № 910/570/16 позов задоволено частково:
визнано недійсними повністю свідоцтва України на знаки для товарів і послуг № 183294, № 183296, власником яких є публічне акціонерне товариство "Сбербанк";
визнано недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № 151584, власником якого є публічне акціонерне товариство "Сбербанк", в частині його реєстрації для всіх товарів 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП);
визнано недійсними повністю міжнародні реєстрації на торговельні марки № 1069810, № 1114550, № 1117613, власником яких є публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії";
визнано недійсною міжнародну реєстрацію на торговельну марку № 1113875, власником якої є публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії", в частині її реєстрації для всіх товарів 09 та послуг 36 класів МКТП;
визнано недійсною міжнародну реєстрацію на торговельну марку № 1113876, власником якої є публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії", в частині її реєстрації для всіх товарів 09 та послуг 36 класів МКТП;
визнано недійсною міжнародну реєстрацію на торговельну марку № 1116554, власником якої є публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії", в частині її реєстрації для всіх товарів 09 класу МКТП;
визнано недійсною міжнародну реєстрацію на торговельну марку № 1120118, власником якої є публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії", в частині її реєстрації для всіх товарів 09 класу МКТП;
зобов`язано Державну службу інтелектуальної власності України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсними повністю свідоцтв України № 183294 та № 183296 на знаки для товарів і послуг, визнання недійсним свідоцтва України № 151584 на знак для товарів і послуг, в частині реєстрації його для всіх товарів 14 МКТП та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність";
зобов`язано Державну службу інтелектуальної власності України повідомити Міжнародне Бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання недійсними повністю на території України міжнародних реєстрацій № 1069810, № 1114550 та № 1117613, визнання недійсними на території України міжнародних реєстрацій № 1113875 та № 1113876, в частині їх реєстрації для товарів 09 та послуг 36, 38 класів МКТП;
заборонено публічному акціонерному товариству "Сбербанк" незаконно використовувати знак для товарів і послуг "СБЕРБАНК" за свідоцтвом України № 82116, володільцем якого є публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", зокрема, шляхом: надання послуг, ідентичних та/або споріднених із послугами, для яких даний знак зареєстрований; виготовлення та продажу товарів, споріднених із товарами, для яких даний знак зареєстрований; застосування його в комерційному найменуванні, в рекламі, в діловій документації, в мережі Інтернет, в назві доменних імен;
зобов`язано фізичну особу-підприємця Олєйнікова І.В. здійснити переделегування доменного імені sberbank.ua на користь публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Здійснено розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 апеляційну скаргу АТ "Сбербанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі № 910/570/16 - без змін.
05.05.2021 АТ "Державний ощадний банк України" звернулося до апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій (заяві) просило стягнути з відповідачів на користь АТ "Державний ощадний банк України" понесені ним витрати на правову (професійну правничу) допомогу у розмірі 330 000 грн.
01.06.2021 АТ "Сбербанк" подало клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалася АТ "Державний ощадний банк України" під час апеляційного розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що розмір витрат є явно завищеним та неспівмірним зі складністю справи, складністю та обсягом наданих послуг. Також АТ "Сбербанк" наголошувало на безпідставності доводів позивача про зловживання відповідачем-1 процесуальними правами, оскільки будь-які дії сторін під час розгляду справи не були визнані судом як зловживання, а кожні процесуальні дії відповідача-1 мали належне правове обґрунтування та були направлені на забезпечення справедливого та неупередженого перегляду даної справи в апеляційному порядку. Крім того, АТ "Сбербанк" зазначало й про відсутність доказів на підтвердження фактичного понесення позивачем витрат на загальну суму 330 000,00 грн, оскільки подано докази оплати послуг адвоката в сумі 165 000,00 грн. АТ "Сбербанк" вказувало на пропуск позивачем п`ятиденного строку на подання доказів понесення судових витрат, що встановлений частиною восьмою статті 129 ГПК України. Також АТ "Сбербанк" звернуло увагу на необхідність застосування практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду при оцінці заявлених до відшкодування судових витрат критеріям їх реальності (дійсності та необхідності), а також розумності їх розміру.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 заяву про ухвалення додаткової постанови задоволено частково, присуджено до стягнення на користь АТ "Державний ощадний банк України" 165 000,00 грн. судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 19.08.2021 рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2017 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 зі справи № 910/570/16 залишено без змін; касаційну скаргу АТ "Сбербанк" на додаткову постанову суду апеляційної інстанції задоволено частково; скасовано додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021; справу № 910/570/16 в частині розгляду заяви АТ "Державний ощадний банк України" про ухвалення додаткового рішення передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою для скасування додаткової постанови від 02.06.2021 стало порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, приписів статей 240, 243, 284 ГПК України, оскільки суд фактично змінив резолютивну частину постанови щодо розподілу судових витрат між сторонами після її проголошення в судовому засіданні.
За результатами нового розгляду додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 заяву АТ "Державний ощадний банк України" задоволено, стягнуто з АТ "Сбербанк" на користь АТ "Державний ощадний банк України" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 330 000 грн.
При ухваленні додаткової постанови апеляційним господарським судом, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, зазначено, що надані АТ "Державний ощадний банк України" докази в їх сукупності, підтверджують наявність підстав для відшкодування судом витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (згідно з деталізованим описом юридичних послуг, що підтверджені актом приймання-передачі правової допомоги від 24.05.2021) в розмірі 330 000 грн. за рахунок АТ "Сбербанк", оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію співмірності, пропорційності та розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ "Сбербанк" просить суд касаційної інстанції скасувати додаткову постанову апеляційного господарського суду, ухвалити нове рішення у відповідній частині, згідно з яким зменшити розмір витрат АТ "Державний ощадний банк України" на правову допомогу та розподілити їх стягнення між усіма відповідачами у цій справі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги АТ "Сбербанк" визначає підстави касаційного оскарження судового рішення передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що судом апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права (статей 126, 129 ГПК України) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/3015/19, від 22.04.2021 у справі № 911/50/20 та від 28.12.2019 у справі № 924/122/19 щодо обов`язку суду здійснити аналіз розміру витрат на правову допомогу на відповідність критеріям співмірності таких витрат із складністю справи, складністю та обсягом наданих послуг, часом витраченим на надання відповідних послуг, критеріям реальності та розумності. Крім того, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 129 ГПК України щодо правових підстав для не покладення витрат на правову допомогу на одного з відповідачів у справі (при пред`явленні та задоволенні позову до кількох відповідачів [у тому числі, при задоволенні позовної вимоги і до відповідача, на якого судом не було покладено витрати позивача на правову допомогу]). Також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки жодному із аргументів АТ "Сбербанк", вказаному у клопотанні про зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу. Скаржник вважає, що позивач повинен був довести що поніс реальні витрати на правничу допомогу в розмірі 330 000 грн., при цьому мав підтвердити документально факт понесення витрат саме у визначеному розмірі (надати квитанцію або касовий чек на підтвердження оплати). Поряд з цим скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано положення статей 73, 74, 76, 77 ГПК України.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" просило у задоволенні касаційної скарги відмовити, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись, зокрема, на її законність та обґрунтованість.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду
Об`єктом касаційного перегляду у даній справі є додаткова постанова суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат, а саме витрат АТ "Державний ощадний банк України" на професійну правничу допомогу.
З урахуванням положень статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Статтею 15 ГПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому частинами п`ятою, шостою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу АТ "Державний ощадний банк України", що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Випадки, за яких суд мотивовано може (водночас не зобов`язаний) відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначено положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
Тобто, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечень сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, наведеними у частинах п`ятій-сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Так, розглядаючи заяву АТ "Державний ощадний банк України", суд апеляційної інстанції встановив, що останнє на підтвердження понесених витрат додало до заяви: договір про надання правової допомоги від 05.04.2019 № 1920/03/18 з додатками до нього, деталізований опис юридичних послуг, відповідні ордери, на підставі яких в апеляційному суді інтереси позивача представляли адвокати адвокатського об`єднання "Саєнко Харенко", акт приймання-передачі правової допомоги від 24.05.2021 на загальну суму 330 000 грн., меморіальний ордер від 19.04.2021 № 2568.
Частиною першою статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Задовольняючи заяву позивача при ухваленні додаткової постанови, апеляційний господарський суд, з посиланням на правову позицію викладену у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, дійшов заснованого на законі висновку, що надані АТ "Державний ощадний банк України" докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування судом витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (згідно деталізованого опису юридичних послуг, що підтверджені актом приймання-передачі правової допомоги від 24.05.2021) в розмірі 330 000 грн. за рахунок АТ "Сбербанк", оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію співмірності, пропорційності та розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.
При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання АТ "Сбербанк" про зменшення розміру судових витрат, мотивуючи зазначене тим, що останнє не обґрунтувало відповідними доказами їх невідповідність критерію співмірності, пропорційності та розумності; доводи АТ "Сбербанк" базуються виключно на його суб`єктивній думці про обсяг та складність наданих адвокатом послуг без урахування, зокрема, особливостей апеляційного перегляду судових рішень суду першої інстанції, а також загального строку апеляційного розгляду справи, який тривав близько чотирьох років, у тому числі, близько двох років в Північному апеляційному господарському суді.
Оскільки, як зазначено судом апеляційної інстанції, жодних обставин або доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність, нереальність витрат АТ "Державний ощадний банк України" на професійну правничу допомогу у сумі 330 000 грн. АТ "Сбербанк" не наведено, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку про відмову у задоволенні заявленого АТ "Сбербанк" клопотання про зменшення заявленого до стягнення розміру судових витрат.
Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що апеляційним господарським судом не надано правової оцінки аргументам АТ "Сбербанк", наведеним у клопотанні про зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується неподання АТ "Сбербанк", під час розгляду заяви апеляційним судом, будь-яких власних розрахунків та доказів невідповідності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу критерію співмірності, пропорційності та розумності в оспорюваній ним частині витрат. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що сума витрат в гривнях, з якою не погоджується скаржник, виходячи із змісту як касаційної скарги так і поданого ним клопотання про зменшення розміру витрат, була визначена скаржником виключно в контексті 50 % (п`ятдесяти відсотків) від загальної вартості послуг (винагороди) за надання послуг з правової допомоги за Договором від 05.04.2019 № 1920/03/18 між позивачем та адвокатським об`єднанням "Саєнко Харенко" з підстав їх фактичної несплати позивачем на час розгляду заяви, а не в зв`язку з наведеними ним аргументами щодо невідповідності цих витрат критеріям реальності, необхідності та співмірності з часом, витраченим адвокатами та обсягом конкретних наданих послуг, з якими не погоджувався відповідач.
Застосування приписів частини шостої статті 129 ГПК України є правом суду, а не його обов`язком. Критерії співмірності, пропорційності та розумності необхідності конкретних витрат, з урахуванням складності конкретної справи під час її розгляду в цьому випадку судом апеляційної інстанції є оціночними. Надання відповідної оцінки при розгляді заяви позивача про ухвалення додаткової постанови у справі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась позивачу на стадії перегляду справи в апеляційному порядку, є повноваженням перш за все суду апеляційної інстанції. Водночас, з урахуванням множинності складу учасників справи, їх поведінки в суді, тривалості розгляду, характеру спірних правовідносин у контексті складності предмету позову в сфері охорони прав інтелектуальної власності у зв`язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки, Верховний Суд не вбачає в оскаржуваному рішенні апеляційної інстанції порушень принципів та засад господарського судочинства.
Судом не приймаються доводи скаржника в частині посилання на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, а саме: приписів статей 126, 129 ГПК України, оскільки ці доводи фактично зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника на те, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат з надання правової допомоги є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат, а позивачем поданими доказами не підтверджено наявності витрат за надання правової допомоги (в сумі 330 000 грн.), з огляду на таке.
Так, застосування приписів статей 126, 129 ГПК України, як норм процесуального права, має універсальний характер незалежно від суті спірних правовідносин.
Відповідно до послідовної та сталої судової практики розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Зазначений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з якою (постановою) об`єднана палата відступила від висновку щодо застосування положень статті 126 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, про необхідність надання доказів, які підтверджують фактичне здійснення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу, для вирішення питання про розподіл судових витрат. У подальшому наведений висновок об`єднаної палати викладений також у низці постанов Верховного Суду, зокрема: від 01.12.2020 зі справи № 904/5818/19, від 22.01.2021 зі справи № 925/1137/19, від 25.03.2021 зі справи № 903/330/20, від 08.06.2021 зі справи № 910/9243/20, від 02.09.2021 зі справи № 910/21300/17, від 13.09.2021 зі справи № 910/11739/19, від 11.11.2021 зі справи № 922/449/21.
Апеляційним господарським судом, при розгляді заяви позивача, було враховано зазначену судову практику, що також виключає порушення останнім (судом) норм процесуального права, а саме: приписів статей 126, 129 ГПК України.
Не приймаються Судом доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права (статей 126, 129 ГПК України) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/3015/19, від 22.04.2021 у справі № 911/50/20 та від 28.12.2019 у справі № 924/122/19 (щодо обов`язку суду здійснити аналіз розміру витрат на правову допомогу на відповідність критеріям співмірності таких витрат із складністю справи, складністю та обсягом наданих послуг, часом витраченим на надання відповідних послуг, критеріям реальності та розумності), оскільки в кожній зазначеній справі суди виходили з оцінки конкретних обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження наданих сторонами доказів.
Проаналізувавши висновки, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду, та які, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржувану додаткову постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної додаткової постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.
Що ж до доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 129 ГПК України стосовно правових підстав для не покладення витрат на правову допомогу на одного з відповідачів у справі, то Верховний Суд зазначає, що згідно з оскаржуваною додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 зі справи ухвалено рішення щодо розподілу судових витрат, які понесені позивачем під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку; апеляційне провадження ініційовано лише одним відповідачем - АТ "Сбербанк", у задоволенні апеляційної скарги якого судом відмовлено; інші відповідачі рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржували. Отже, розподіл судом апеляційної інстанції судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції й пов`язаних саме з апеляційним переглядом за апеляційною скаргою АТ "Сбербанк" за кінцевим результатом розгляду справи по суті, тобто покладення таких витрат й на інших відповідачів у цій справі (які рішення суду першої інстанції не оскаржували), суперечило б принципу пропорційності, який застосовується судами при розподілі судових витрат.
Крім того, зі змісту додаткової постанови апеляційного господарського суду вбачається, що апеляційний господарський суд, з посиланням на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України, вказав про те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу належить покласти на АТ "Сбербанк", у зв`язку з відмовою у задоволенні його апеляційної скарги, тобто, суд апеляційної інстанції навів обґрунтування здійсненого ним розподілу судових витрат, що узгоджується з приписами статті 129 ГПК України.
Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.