ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/1671/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Чернявський Д.Є.,
відповідача: Подоляк Р.Ю.,
третьої особи: Войтенко І.В., Онученко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київське виробниче об`єднання "Простор"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021
та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020
у справі №910/1671/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське виробниче об`єднання "Простор"
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс"
про скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2020 року Приватне акціонерне товариство "Київське виробниче об`єднання "Простор" (далі - ПрАТ "КВО "Простор") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про скасування рішення Київської міської ради ІХ сесії VIII скликання № 339/7912 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" (далі - ТОВ "Логістик Транссервіс") в оренду земельних ділянок для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий, Тарасенко К.В., Станік С.Р.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням ІІІ сесії XXIII скликання Київської міської ради від 08.07.1999 № 348/449 "Про надання та вилучення земельних ділянок" надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі м. Києва.
Вищезазначеним рішенням Київської міської ради вирішено: затвердити проект відведення земельної ділянки акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання "Простор" закритого типу для будівництва та експлуатації виробничої бази на кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі; вилучити з користування радгоспу "Совки" частину земельної ділянки площею 1,76 га, з них: пасовищ - 1,07 га, господарських будівель та дворів - 0,69 га, відведеної сільськогосподарській артілі "Комуніст" (акт на вічне користування землею колгоспами від 25.02.47, лист-згода від 21.10.98 № 251); надати акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання "Простор" закритого типу за умови виконання п. 1 додатка 3 до цього рішення в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі за рахунок земель вилучених з користування радгоспу "Совки" даним рішенням.
Протоколом від 24.06.1998 у справі № 263 Головного управління містобудування та архітектури м. Києва "Головкиївархітектура" погоджено архітектурно-планувальну частину проекту виробничих будівель АТЗТ КВО "Простір" по вул. Великій окружній дорозі. Термін дії протоколу 2 роки до 24.06.2000.
Згідно з висновком № 86 від 07.10.1998 Київської міської санепідемстанції Міністерства охорони здоров`я України земельна ділянка в Ленінградському районі по вул. Трублаїні, 2 за санітарно-гігієнічними вимогами придатна для будівництва виробничих баз АТ КВО "Простор".
05.11.1998 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва видано АТЗТ КВО "Простор" дозвіл № 298-Лн на будівництво І-ї черги виробничої бази, вул. Трублаїні, 2. Строк дії дозволу до 31.12.1998.
30.07.1999 позивач звернувся до начальника Київського міського управління земельних ресурсів з листом № 76 від 29.07.1999 про видачу Державного акта на право користування земельною ділянкою, який був отриманий Київським міським управлінням земельних ресурсів за вх. № 12336.
Позивач зазначає, що право власності на виробничу будівлю (склад) літ. "А", площею 305,90 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 965485280000) та право оренди строком на 49 років на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:201:0054 площею 0,4683 га зареєстровано за ПрАТ "КВО "Простор" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1714941480000, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125335219 від 25.05.2018.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125333492 від 25.05.2018 на земельній ділянці по вул. Кільцева дорога, 24/2 у м. Києві розташована виробнича будівля (насосна станція) літ. "Б", площею 232,70 кв.м, право власності на яку зареєстровано за ПрАТ "КВО "Простор" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 965549380000).
26.11.2018 в Державному земельному кадастрі ПрАТ "КВО "Простор" було зареєстровано земельну ділянку площею 0,9543 га, що розташована за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 24/2, кадастровий номер: 8000000000:75:201:0055, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаною з отриманням прибутку). Вказане підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857182018 від 26.11.2018.
Крім того, 26.11.2018 в Державному земельному кадастрі ПрАТ "КВО "Простор" було зареєстровано земельну ділянку площею 0,4683 га, що розташована за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 24/2, кадастровий номер: 8000000000:75:201:0054, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаною з отриманням прибутку). Вказане підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857192018 від 26.11.2018.
За доводами позивача, виробничі будівлі - склад літ. "А", площею 305,90 кв.м та насосна станція літ. "Б", площею 232,70 кв.м на законних підставах були збудовані ним на вищевказаних земельних ділянках 8000000000:75:201:0055 та 8000000000:75:201:0054 відповідно до проектної документації, розробленої Державним комунальним проектним комплексом "Київпроект", що узгоджена та зареєстрована Головним управління архітектури та містобудування м. Києва за № 263 від 24.06.1998 та дозволом на будівництво № 298-Лн від 05.11.1998, виданим Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва.
Позивач вказує, що з офіційного веб-сайту Київської міської ради йому стало відомо, що рішенням ІХ сесії VIII скликання Київської міської ради від 12.12.2019 № 339/7912 передано ТОВ "Логістик Транссервіс" в оренду на 10 років земельні ділянки площею 0,4683 га (кадастровий номер: 8000000000:75:201:0054) та площею 0,9543 га (кадастровий номер: 8000000000:75:201:0055) для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі м. Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення було прийнято передчасно, з огляду на те, що земельні ділянки (кадастрові номери: 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055) перебувають у користуванні ПАТ "КВО "Простор" строком на 49 років, про що 25.05.2018 до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та 26.11.2018 до Державного земельного кадастру було внесено відповідні записи, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125335219 та № 125333492 від 25.05.2018 та Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857182018 та № НВ-8000857192018 від 26.11.2018. На думку позивача, приймаючи оскаржуване рішення відповідач не врахував, що земельні ділянки (кадастрові номери: 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055) фактично перебували у тимчасовому користуванні позивача строком на 49 років, тому рішення ІХ сесії VIII скликання Київської міської ради від 12.12.2019 № 339/7912 підлягає скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням від 08.07.1999 № 348/449 Акціонерному товариству "КВО "Простор" закритого типу будо надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 за умови виконання пункту 1 додатку № 3 до цього рішення. Так, у п. 1.5. додатку № 3 до рішення встановлено, що Акціонерному товариству "КВО "Простор" закритого типу необхідно відшкодувати Київській міській раді втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь з земель радгоспу "Совки" в сумі 17,76 тис. грн. Проте доказів відшкодування Київській міській раді втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь з земель радгоспу "Совки" в сумі 17,76 тис. грн. матеріали справи не містять, що свідчить про невиконання позивачем рішення від 08.07.1999 № 348/449 Київської міської ради в цій частині. При цьому з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що 03.01.2019 позивач звертався до Київської міської ради із заявою № 3 від 03.01.2019 про укладення договору оренди земельних ділянок, однак у відповідь на заяву № 3 від 03.01.2019 листом № 05716-3480 від 14.02.2019 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що пунктом 5 перехідних положень розділу 11 Порядку передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 визначено, що рішення Київської міської ради, прийняті до набуття чинності цим Порядком, відповідно до яких зацікавлені особи мають право укласти договори оренди землі, вважаються такими, що втратили чинність, через дванадцять місяців після офіційного оприлюднення цього Порядку, якщо відповідні договори оренди землі на підставі таких рішень не будуть укладені протягом цього терміну. Крім того, у вказаному листі Департамент земельних ресурсів зауважив, що пункт 3 рішення Київської міської ради від 08.07.1999 року № 348/449 "Про надання та вилучення земельних ділянок" не містить інформацію щодо кадастрових номерів 8000000000:75:201:0055, 8000000000:75:201:0054, що не дає можливість встановити передачу Київською міською радою ПАТ "КВО "Простор" цих земельних ділянок. За викладених вище обставин суди дійшли висновків, що рішення ІІІ сесії XXIII скликання Київської міської ради від 08.07.1999 № 348/449 "Про надання та вилучення земельних ділянок", яким позивачу надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі м. Києва втратило чинність. Враховуючи викладене суди зазначили, що заявлені позивачем у цій справі вимоги не приводять до поновлення права позивача, оскільки позивач за наслідками розгляду спору позбавлений можливості реалізувати свої права на користування земельними ділянками 8000000000:75:201:0055, 8000000000:75:201:0054, так як їх реєстрація в Державному земельному кадастрі неможлива без скасування державної реєстрації земельних ділянок 8000000000:75:201:0055, 8000000000:75:201:0054.
Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що дозвіл від 05.11.98 № 298-Лн строком дії до 31.12.1998 не може бути належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст. 73, 76 та 77 ГПК України, оскільки він не був виданий та не був зареєстрованим у встановлений законодавством спосіб. Крім того, судом апеляційної інстанції врахована постанова Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі №910/8399/20 у якій зазначено, що судом не встановлено наявність порушеного права оренди чи права власності у позивача, про порушення якого він зазначає як на підставу звернення до суду. Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції виходила з того, що оскаржуваними рішеннями проведена державна реєстрація права власності ПАТ "КВО "Простор" на об`єкти незавершеного будівництва та права оренди земельних ділянок, однак подані ПАТ "КВО "Простор" документи не давали змоги встановити набуття ПАТ "КВО "Простор" права власності на об`єкти незавершеного будівництва 1, 2, а також набуття права оренди земельних ділянок 1, 2, оскільки для проведення державної реєстрації таких прав заявником до заяв не було подано документа, що посвідчує речове право (користування) на земельні ділянки 1, 2 під об`єктами незавершеного будівництва 1, 2, та документа, який відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт, а також технічних паспортів на об`єкти незавершеного будівництва 1, 2.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково тлумачили положення п. 1 ч. 1 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зміст яких свідчить саме про відсутність правових підстав передавати вже зареєстровані земельні ділянки за відповідним користувачем та розміщені на них об`єкти власника на користь третіх осіб. На момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем, записи в реєстрі речових прав на нерухоме майно (земельні ділянки та об`єкти незавершеного будівництва) були зареєстровані за скаржником і такі записи скасовані не були. Також доводи позивача зводяться до того, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують правомірність набуття за ним права власності на об`єкти незавершеного будівництва та права оренди на відповідні земельні ділянки. Крім цього, наказ Міністерства юстиції України (де були неправомірно скасовані записи скаржника в реєстрі речових прав на земельні ділянки на об`єкти нерухомого майна) був скасований, що знайшло своє підтвердження у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/8399/20 від 29.06.2021.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо заборони ухвалення рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок (які вже зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідним користувачем) на користь третіх осіб з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до моменту, поки такі записи не скасовано у встановленому законом порядку.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.10.2021 та повідомлено учасників у справі про їх право на подання відзиву на касаційну скаргу до 07.10.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.10.2021 від третьої особи надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 07.10.2021, у якому представник просить оскаржувані постанову та рішення залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.
До Верховного Суду 18.10.2021 від третьої особи надійшло клопотання про закриття касаційного провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, в якому представник посилається на те, що Верховний Суд вже викладав висновки стосовно застосування спірних норм права у подібних відносинах.
До Верховного Суду 19.10.2021 від третьої особи надійшли додаткові пояснення, у яких представник вказує на: відсутність у позивача порушеного права; доказів, які підтверджують наявність речових прав у позивача; неефективність обраного позивачем способу захисту.
У судовому засіданні 19.10.2021 оголошувалась перерва у справі до 23.11.2021.
У судовому засіданні 23.11.2021 оголошувалась перерва у справі до 07.12.2021.
До Верховного Суду 06.12.2021 від ТОВ "Логістик Транссервіс" надійшов письмовий виступ.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо заборони ухвалення рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок (які вже зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідним користувачем) на користь третіх осіб з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до моменту, поки такі записи не скасовано у встановленому законом порядку. При цьому узагальнені доводи скаржника зводяться до того, що на момент прийняття спірного рішення відповідачем він мав нескасовані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про наявність у нього права власності на об`єкти незавершеного будівництва та право оренди на земельні ділянки, на яких знаходяться такі об`єкти.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, станом на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 5 ст. 12 вказаного Закону відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону (в редакції, чинній на момент реєстрації права власності на об`єкти незавершеного будівництва - склад літ. "А", площею 305,90 кв.м та насосна станція літ. "Б", площею 232,70 кв.м) державній реєстрації прав підлягало право власності на об`єкт незавершеного будівництва, та відповідно до цієї ж статті (у редакції, чинній станом на час реєстрації права оренди за позивачем на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:75:201:0055, 8000000000:75:201:0054) державній реєстрації прав підлягало право оренди (суборенди) земельної ділянки.
В свою чергу, відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно з статтею 72 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Частиною 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) передбачалось, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У ст. 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем.
Так, згідно зі ст. 182 ЦК України (у редакції, чинній станом на час реєстрації за позивачем права власності на об`єкти незавершеного будівництва та права оренди на земельні ділянки) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.
Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності або права оренди хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності/права оренди. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.
Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості "принципу внесення", в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) або орендаря земельної ділянки відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.
Таким чином, саме лише наявність в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про право особи на майно не презюмує правомірність набуття такого права, а тому п. 1 ч. 1 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в контексті того, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом) не свідчать про необхідність ігнорування судом дослідження обставин правомірності набуття відповідного речового права особи на майно у спорі, який спрямований на захист такого права.
Водночас судами обох інстанцій встановлено, що рішенням від 08.07.1999 № 348/449 Акціонерному товариству "КВО "Простор" закритого типу будо надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 за умови виконання пункту 1 додатку № 3 до цього рішення. Так, у п. 1.5. додатку № 3 до рішення встановлено, що Акціонерному товариству "КВО "Простор" закритого типу необхідно відшкодувати Київській міській раді втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь з земель радгоспу "Совки" в сумі 17,76 тис. грн. Проте доказів відшкодування Київській міській раді втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь з земель радгоспу "Совки" в сумі 17,76 тис. грн. матеріали справи не містять, що свідчить про невиконання позивачем рішення від 08.07.1999 № 348/449 Київської міської ради в цій частині.
Крім цього, договір оренди земельних ділянок між позивачем та Київською міською радою укладено не було, а з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що 03.01.2019 позивач звертався до Київської міської ради з заявою № 3 від 03.01.2019 про укладення договору оренди земельних ділянок. Тобто позивач звернувся до Київської міської ради із даною заявою майже через 20 (двадцять) років після прийняття рішення від 08.07.1999 № 348/449.
У відповідь на заяву № 3 від 03.01.2019 листом № 05716-3480 від 14.02.2019 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що пунктом 5 перехідних положень розділу 11 Порядку передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року № 457/1867 визначено, що рішення Київської міської ради, прийняті до набуття чинності цим Порядком, відповідно до яких зацікавлені особи мають право укласти договори оренди землі, вважаються такими, що втратили чинність, через дванадцять місяців після офіційного оприлюднення цього Порядку, якщо відповідні договори оренди землі на підставі таких рішень не будуть укладені протягом цього терміну.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що заявлені позивачем у даній справі вимоги не приводять до поновлення права позивача.
Крім цього, в частині дослідження питання набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва, апеляційний суд зазначив, що дозвіл від 05.11.1998 № 298-Лн строком дії до 31.12.1998 не може бути належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст. 73, 76 та 77 ГПК України, оскільки він не був виданий та не був зареєстрованим у встановлений законодавством спосіб.
Тобто судами обох інстанцій встановлено, що у позивача відсутнє порушене право оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055 та право власності на недобудовані будівлі, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
Доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить, а її положення дублюють доводи позову та апеляційної скарги, в яких позивач вказує на обставини правомірного, на його думку, набуття права оренди на земельні ділянки та права власності не об`єкти незавершеного будівництва, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст. 300 ГПК України, оскільки Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій, що заявлені позивачем у даній справі вимоги не приводять до поновлення прав позивача, колегія суддів дійшла висновків про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів, у зв`язку з чим вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без змін.
Посилання скаржника на те, що наказ Міністерства юстиції України (де, на думку скаржника, були неправомірно скасовані записи скаржника в реєстрі речових прав на земельні ділянки на об`єкти нерухомого майна) був скасований, що знайшло своє підтвердження у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/8399/20 від 29.06.2021, колегією суддів відхиляються, оскільки з тексту оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду вбачається, що він дійшов висновків про відсутність порушеного права не тільки виходячи з обставин справи № 910/8399/20, але й дослідивши наявні у матеріалах справи № 910/1671/20 докази.
Оскільки Суд не задовольняє касаційну скаргу та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -