У Х В А Л А
8 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/132/20
Провадження № 11-283заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного Ігоря Вікторовича про самовідвід від участі у розгляді справи № 9901/132/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1044/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду рішенням від 2 червня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала через Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати зазначене рішення та задовольнити позовні вимоги.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 вересня2021 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 вересня 2021 року -призначила її до апеляційного розгляду.
До початку розгляду справи суддя Желєзний І. В. заявив самовідвід від участі у розгляді справи № 9901/132/20 на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), мотивовану тим, що 30 червня 2021 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя постановила ухвалу № 1425/3дп/15-21 про відкриття дисциплінарної справи щодо нього. На його думку, оскільки відповідачем у справі є Вища рада правосуддя, то зазначена обставина може викликати в учасників справи сумнів щодо його неупередженості та безсторонності при розгляді цієї справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КАС суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Згідно із частиною першою статті 40 КАС питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи заяви судді Желєзного І. В. про самовідвід та дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 36 КАС суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи).
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі "Морель проти Франції"; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі "Пескадор Валеро проти Іспанії") або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії"), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії"; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Пабла Кю проти Фінляндії"; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти").
У рішенні від 9 листопада 2006 року в справі "Білуха проти України" ЄСПЛ з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед іншого, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).
Стосовно об`єктивного критерію Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункт 52).
Наведені суддею Великої Палати Верховного Суду Желєзним І. В. обставини щодо наявності підстав для самовідводу судді, передбачених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС, не дають підстав для висновку про упередженість, його зацікавленість в певному рішенні у цій справі, чи про необ`єктивне ставлення до учасників справи.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення заяви судді Желєзного І. В. про самовідвід від участі у розгляді справи № 9901/132/20.
Керуючись статтями 36, 39, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду