П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/277/21
Провадження № 11-376заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року (суддя Мартинюк Н. М.) у справі № 9901/277/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Президент України, про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 15 липня 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 червня 2021 року № 1322/2дп/15-21 "Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2", а дисциплінарну справу за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2 - направити для продовження дисциплінарного провадження.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до ВРП із дисциплінарною скаргою на дії судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2 . Однак Друга Дисциплінарна палата ВРП, за твердженням позивача, необґрунтовано відмовила у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 9901/277/21 за позовом ОСОБА_1 до ВРП, третя особа - Президент України, про визнання протиправним та скасування рішення на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. ОСОБА_1 не погодився з ухвалою суду першої інстанції від 20 липня 2021 року та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою. Скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить її скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до ВРП, третя особа - Президент України, про визнання протиправним та скасування рішення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження
5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії зазначеної ухвали для усунення недоліків, а саме для надання документа про сплату судового збору або копій документів, які надають пільги щодо його сплати.
6. 13 вересня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків з оригіналом квитанції про сплату судового збору.
7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 вересня 2021 року задовольнила клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження; поновила ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрила апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 9901/277/21, а ухвалою від 22 жовтня 2021 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
8. 21 жовтня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив, у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року залишити без змін.
9. 17 листопада 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій скаржник, зокрема, просить під час розгляду справи по суті врахувати, що він не отримував копії відзиву та доданих до нього документів відповідача (у випадку подання їх до Великої Палати Верховного Суду), а також не отримував пояснень від третьої особи. Неподання відповідачем відзиву, а також його подання поза межами строку, встановленого судом, скаржник просить вважати визнанням позову. Також у цій заяві ОСОБА_1 висловлює прохання, аналогічні вимогам апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції
10. Суд першої інстанції врахував, що звернення до суду в цій справі обумовлено незгодою позивача з відмовою у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді за поданою ним до ВРП скаргою. Водночас у резолютивній частині оскаржуваного рішення ВРП зазначено, що воно може бути оскаржене суддею до ВРП в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII).
11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду врахував усталену судову практику, відповідно до якої рішення дисциплінарного органу ВРП, як і дії членів її відповідних дисциплінарних палат, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.
Положеннями Закону № 1798-VIII, зокрема статтями 51 та 52, визначено, що оскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті, при цьому право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, а скаржник - за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
У таких справах позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді (Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ) не встановлює жодних обмежень стосовно суб`єкта звернення з дисциплінарною скаргою) та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника.
Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи непритягнення судді до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов`язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. По суті роль скаржника в поданні дисциплінарної скарги до ВРП обмежується в інформуванні компетентного державного органу про неналежну поведінку судді, а орган ВРП самостійно вирішує питання про достатність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Отже, скаржники не мають права на оскарження таких рішень до суду. Оскарження скаржником рішення в дисциплінарній справі не вважається способом захисту його прав, свобод та інтересів.
12. За висновком суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з вимогами, які не підлягають розгляду в судах у силу закону, тому у відкритті провадження у цій справі належить відмовити.
13. Оскільки розгляд цього спору з урахуванням його предмета і суб`єктного складу, на переконання суду першої інстанції, перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, то відсутні підстави для роз`яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить вирішення цього спору.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
14. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує, що рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 червня 2021 року № 1322/2дп/15-21 є свавільним, випадок несвоєчасного подання декларацій доброчесності та родинних зв`язків суддею Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2 за 2020 рік є очевидним.
Скаржник вважає, що Друга Дисциплінарна палата ВРП не врахувала факту оскарження в Окружному адміністративному суді міста Києва повноважень члена ВРП ОСОБА_3 .
Надання права на адміністративне оскарження рішення Дисциплінарної палати лише судді ОСОБА_2, на переконання скаржника, є викривленням принципу рівності учасників дисциплінарного провадження.
На думку скаржника, перевірка достовірності даних, зазначених у декларації доброчесності судді, не належить до компетенції ВРП, а є виключними повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС). Тому, за відсутності такої перевірки ВККС, ВРП допустилася грубого порушення порядку здійснення дисциплінарного провадження щодо судді ОСОБА_2 та безпідставно звільнила останнього від дисциплінарної відповідальності. На переконання скаржника, звільнення судді від відповідальності за очевидні дисциплінарні проступки всупереч існуючому порядку, перебирання ВРП на себе функцій ВККС свідчить про необ`єктивний підхід до розгляду дисциплінарних справ та ставить під сумнів законність рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 червня 2021 року № 1322/2дп/15-21. Такі обставини, на думку скаржника, є порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
15. ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції на порушення вимог частини третьої статті 124 Конституції України застосував пункт 1 частини першої статті 170 КАС України як перешкоду у зверненні до суду будь-якої юрисдикції з позовом про оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 червня 2021 року № 1322/2дп/15-21. На думку скаржника, ця обставина є порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
16. З посиланням на пункт 4 частини першої статті 320 КАС України скаржник наголошує на наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 9901/277/21.
Позиція ВРП щодо апеляційної скарги
17. Відповідач не погоджується з вимогами апеляційної скарги та наголошує на їх необґрунтованості.
18. Відповідач зазначає, що ВРП жодним чином не перешкоджала позивачу у здійсненні передбаченого статтею 107 Закону № 1402-VІІІ права на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.
За результатами розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_1 на дії судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2 . Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалила рішення від 14 червня 2021 року № 1322/2дп/15-21, яким відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_2 .
19. Відповідач наголошує, що рішення ВРП оскаржується до Верховного Суду (частина перша статті 35 Закону № 1798-VIII). Натомість рішення Дисциплінарної палати ВРП може бути оскаржено до ВРП (частина четверта статті 35 Закону № 1798-VIII). Відповідач звертає увагу, що рішення Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.
На обґрунтування доводів відзиву відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 9901/378/20, від 05 листопада 2020 року у справі № 9901/147/20 та від 19 березня 2020 року у справі № 9901/609/19.
20. Відповідач наголошує, що підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні, ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 20 липня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 9901/277/21 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з урахуванням усіх суттєвих обставин справи.
Оцінка Великої Палати Верховного Суду
Щодо недотримання відповідачем строку на подання відзиву на апеляційну скаргу
21. 15 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження та установила п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.
22. 24 вересня 2021 року ВРП отримала зазначену ухвалу, що підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 48 т. 1), проте лише 19 жовтня 2021 року ВРП надала відзив на апеляційну скаргу, що підтверджує відтиск поштового штемпелю на конверті (а. с. 90 т. 1). Тобто відповідач пропустив строк для подання відзиву, визначений судом.
23. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина четверта статті 304 КАС України).
24. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 175 КАС України).
25. З огляду на ці норми Велика Палата Верховного Суду доводи відзиву на апеляційну скаргу не оцінює.
Щодо суті спору
26. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, доводи, наведені в апеляційній скарзі, та дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав і мотивів.
27. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд керується статтями 169-171 КАС України. Крім виконання формальних вимог до позовної заяви, суд має оцінити, чи належить спір розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ця оцінка складається з послідовних відповідей на запитання: чи наявний юридичний спір відповідно до статті 124 Конституції України; чи є він публічно-правовим (тобто виник з публічно-правових, а не приватноправових відносин); чи поширюється на цей публічно-правовий спір юрисдикція адміністративних судів (тобто спір не віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України (далі - КСУ) та не має вирішуватись у порядку кримінального судочинства відповідно до частини другої статті 19 КАС України).
28. Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
29. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
30. За змістом Рішення КСУ від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні КСУ зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
31. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
33. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, ВККС, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
34. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України.
35. Відповідно до частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, ВККС; 3) законності актів ВРП, ВККС; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
36. Згідно із частиною сьомою статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.
37. Частиною першою статті 107 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.
38. Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення відповідача, 11 лютого 2021 року до ВРП за вхідним № Г-787/3/7-21 надійшла скарга ОСОБА_1 на дії судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2 .
39. Отже, ОСОБА_1, вважаючи, що в діях судді наявні ознаки порушення, реалізував своє право на подання дисциплінарної скарги, передбачене частиною першою статті 107 Закону № 1402-VІІІ.
40. Відповідно до статті 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.
41. Згідно із частиною другою статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.
42. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; 2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
43. За частиною другою статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
44. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII.
45. Частиною першою статті 51 Закону № 1798-VIII визначено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
46. Відповідно до частини третьої статті 51 Закону № 1798-VIII скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.
47. Отже, рішення Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.
48. Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП, 14 червня 2021 року Друга Дисциплінарна палата ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2, відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_2 та припинила дисциплінарне провадження щодо судді.
У резолютивній частині цього рішення зазначено, що воно може бути оскаржене суддею до ВРП в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону № 1798-VIII.
49. Велика Палата Верховного Суду враховує свою усталену практику в подібних справах та наголошує, що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникли у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді при виконанні посадових обов`язків має право виключно ВРП, рішення останньої щодо відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження рішень / дій ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
50. Отже, оскаржуване рішення Дисциплінарної палати ВРП не створює для ОСОБА_1 жодних прав та/чи обов`язків, хоч його і прийнято у зв`язку зі зверненням останнього.
51. КСУ, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
52. У параграфі 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
53. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами, які не підлягають розгляду в судах у силу закону, та про необхідність відмови у відкритті провадження у цій справі.
54. Оскільки скаржник звернувся до суду з вимогами, які не підлягають розгляду судах, тому доводи апеляційної скарги, якими ОСОБА_1 обґрунтовує протиправність оскаржуваної ухвали ВРП, не перебувають в межах оцінки суду.
55. Також з огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства", Велика Палата Верховного Суду погоджується із судом першої інстанції про те, що спір, за вирішенням якого звернувся ОСОБА_1, перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, тому відсутні підстави для роз`яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить вирішення цього спору.