Постанова
Іменем України
12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 233/2021/19
Провадження № 14-166цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-ІНВЕСТ" (далі - позивач; ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ") до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області - про переукладення договору оренди землі та за зустрічним позовом відповідачки до позивача про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання
за касаційною скаргою позивача на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, ухвалене суддею Бєлостоцькою О. В., і постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Кішкіної І. В., Азевича В. Б. і Халаджи О. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Відповідачка була власницею сертифіката на право на земельну частку (пай). У 2012 році вона уклала з позивачем договір оренди земельної частки (паю) строком на 20 років, а у 2014 році їй виділили відповідну земельну ділянку у натурі (на місцевості). Відповідачка зареєструвала право власності на цю ділянку. Але позивача проінформувала аж у 2018 році: надіслала йому повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з оформленням права власності на земельну ділянку.
2. Позивач звернувся з позовом про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі. Вважав, що після формування земельної ділянки та державної реєстрації орендодавцем права власності на неї договір оренди земельної частки (паю) не припинив дію. Тому його треба переукласти на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що були у договорі оренди земельної частки (паю).
3. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що через зміну предмета оренди і статусу сторін договору оренди земельної частки (паю) цей договір припинив дію. Тому його не можна переукласти.
4. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має відповісти, зокрема, на такі питання: (1) які правовідносини слід вважати подібними? (2) чи має орендар за договором оренди земельної частки (паю) право переукласти його на договір оренди земельної ділянки після того, як орендодавець виділив останню в натурі?
(2) Короткий зміст позовної заяви
5. 29 березня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою. Просив визнати переукладеним у запропонованій ним редакції договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений із відповідачкою (далі - договір оренди земельної частки (паю)), на договір оренди землі. Предметом останнього має бути земельна ділянка з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001 і площею 4,3847 га (далі -земельна ділянка) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідачки на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме з 30 квітня 2014 року.
6. Мотивував позовну заяву так:
6.1. 22 березня 2012 року позивач уклав із відповідачкою строком на 20 років договір оренди земельної частки (паю). Цей договір зареєстрований 29 березня 2012 року за № 971 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради. Предметом договору була земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів (далі - земельна частка (пай)). Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі земельної частки (паю) до вказаного договору. Згідно з цим актом відповідачка передала, а позивач прийняв у користування (оренду) земельну частку (пай).
6.2. Факт систематичного перерахування позивачем на користь відповідачки орендної плати протягом 2012-2018 років підтверджують відповідні платіжні доручення, касові ордери та відомість.
6.3. Позивачеві стало відомо, що відповідачці земельну частку (пай) виділили у натурі, а сформованій земельній ділянці присвоїли кадастровий номер. Відповідачка порушила умови договору оренди земельної частки (паю), бо не повідомила позивача про виділення їй земельної частки (паю) в натурі та не переуклала з позивачем договір оренди землі. Оскільки договір оренди земельної частки (паю) сторони уклали строком на 20 років, то після виділення в натурі земельної частки (паю) є підстави для переукладення договору оренду землі.
6.4. Обґрунтованість позовних вимог підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14.
7. 15 липня 2019 року відповідачка звернулася із зустрічним позовом. Просила припинити дію договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання у зв`язку з неможливістю виконання. Мотивувала зустрічний позов так:
7.1. 30 квітня 2014 року відповідачка отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ці документи підтверджують право власності відповідачки на земельну ділянку, розташовану на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
7.2. Оскільки відповідачка має право самостійно визначати спосіб і порядок користування та розпорядження належною їй власністю, вона уклала договір оренди земельної ділянки з Фермерським господарством "Щедрий Лан" (далі - ФГ "Щедрий Лан").
7.3. 25 жовтня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення у справі № 233/1603/18 за позовом ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" до відповідачки та ФГ "Щедрий Лан" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області - про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди. Суд визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, який відповідачка уклала з ФГ "Щедрий Лан", і скасував запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за цим господарством.
7.4. 26 листопада 2018 року відповідачка надіслала на юридичну адресу позивача лист-повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) через те, що вона має намір господарювати на земельній ділянці самостійно. У цьому листі попросила визнати припиненим договір оренди земельної частки (паю), повернути земельну ділянку у стані, придатному для використання за цільовим призначенням, як це передбачає пункт 3.1 договору оренди земельної частки (паю), а також утриматися від вчинення дій, які би перешкоджали використанню відповідачкою її земельної ділянки.
7.5. Закон не передбачає обов`язку орендодавця переукласти договір оренди земельної частки (паю) після оформлення права власності на виділену земельну ділянку.
7.6. У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. Порядок поновлення договору оренди землі та переважне право орендаря, який належно виконував обов`язки за договором, на укладення договору оренди землі на новий строк визначає стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV).
7.7. Про оформлення відповідачкою права власності на земельну частку (пай) позивач дізнався ще під час розгляду справи № 233/1603/18, у якій 25 жовтня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення. Тому мав виконати вимоги статті 33 Закону № 161-XIV. Але цього не зробив. Порушив порядок і строки переукладення договору оренди землі, визначені вказаною статтею. З огляду на це його переважне право на переукладення договору оренди земельної ділянки припинилося.
7.8. Відповідачка не отримує орендну плату від позивача з 2018 року. А сертифікат, на підставі якого сторони уклали договір оренди земельної частки (паю), втратив чинність. Тому цей договір слід вважати припиненим.
7.9. Висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, незастосовний у справі № 233/2021/199, оскільки у цих справах відмінні предмети спору, підстави позовів і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. 11 грудня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Мотивував рішення так:
8.1. З 30 квітня 2014 року відповідачка стала власником земельної ділянки, тобто змінився предмет договору оренди земельної частки (паю) та статус його сторін. Після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акта на право приватної власності на землю вона набуває статус власника земельної ділянки, а предмет оренди змінюється. Тому договір оренди земельної частки (паю) з вказаної дати припинений.
8.2. Враховуючи вимоги статей 203 і 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки й одержання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення сторін. Така наявність, а також вільність волевиявлення та його відповідність внутрішній волі є необхідними умовами дійсності правочину.
8.3. Відповідно до пункту 17 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами під час реалізації ними права вимоги на відведення відповідно до законодавства земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю. Тому з часу отримання державного акта на право приватної власності на землю орендодавець набув статус власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус орендодавця, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим (див. ухвалу Верховного Суду України від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, постанову цього суду від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, а також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18).
8.4. Зміст пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не можна розцінювати як примус власника земельної ділянки до такого переукладення. Цей пункт передбачає право, а не обов`язок переукласти відповідний договір. Оскільки відповідачка заперечує проти переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки, у задоволенні первісного позову слід відмовити.
8.5. Доводи позивача про оплатне користування земельною ділянкою після оформлення відповідачкою права власності на неї підтверджують наявність позадоговірних відносин сторін і не впливають на висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову.
8.6. Припис частини першої статті 32 Закону № 161-XIV незастосовний до правовідносин сторін. Договір оренди земельної частки (паю) припинив дію. Тому зустрічний позов теж не можна задовольнити.
(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
9. 25 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанцій у частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняв постанову, згідно з якою залишив це рішення у вказаній частині без змін. Висновки апеляційного суду про необґрунтованість первісного позову є аналогічними тим, які сформулював суд першої інстанції.
10. Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову сторони не оскаржили. Тому у цій частині він рішення суду першої інстанції не переглядав.
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. 17 березня 2020 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у частині вирішення первісного позову й ухвалити у цій частині нове рішення - про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
12. 27 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
13. 11 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:
13.1. Необхідно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19. Його слід уточнити, вказавши, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий тільки за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа зазначила у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження.
13.2. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, якими мотивує доводи касаційної скарги позивач, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19.
13.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційне провадження у справі № 233/2021/19 слід закрити. Це узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними в ухвалі від 24 червня 2020 року у справі № 911/1213/19.
13.4. У провадженні Верховного Суду була аналогічна справа № 233/3676/19 за позовом про переукладення договору оренди земельної частки (паю), у якій:
13.4.1. 2 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою того ж позивача. Останній мотивував її тим, що апеляційний суд не врахував ті ж висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.
13.4.2. 8 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
13.4.3. 1 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову про задоволення касаційної скарги позивача. У пункті 74 цієї постанови вона вказала, що не відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, та погоджується з ними. Наявність або відсутність підстав для закриття касаційного провадження Велика Палата Верховного Суду не встановлювала, хоча такі доводи відповідача були (пункт 17 постанови).
13.5. Якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги встановив, що висновок про застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та який особа зазначила у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то слід закривати касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
14.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів абзацу другого розділу ІХ "Перехідні положення" Закону № 161-XIV.
14.2. Припинення договорів оренди земельних часток (паїв) можливе тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених статтею 31 Закону № 161-XIV. Серед цих підстав відсутня така підстава для розірвання (припинення) договору оренди як виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю).
14.3. Відсутність підстав для припинення договору оренди земельної частки (паю) суд уже встановив у справі № 233/1603/18. Цей факт є преюдиційним для справи № 233/2021/19.
14.4. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18. У тих справах касаційний суд не вирішував питання про застосування приписів абзацу другого розділу ІХ "Перехідні положення" Закону № 161-XIV.
14.5. Суди першої й апеляційної інстанцій мали застосувати висновки, які сформулював Верховний Суд у складі колегії судді Касаційного господарського суду у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.
(2) Позиції інших учасників справи
15. 5 червня 2020 року відповідачка подала відзив на касаційну скаргу. Вказала, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення первісного позову є обґрунтованими. Мотивувала відзив так:
15.1. Доводи позивача про неправильне застосування норм матеріального права фактично зводяться до їх помилкового тлумачення.
15.2. У відповідачки відсутнє волевиявлення на переукладення договору оренди земельної частки (паю).
15.3. З часу отримання відповідачкою свідоцтва про право власності на земельну ділянку вона стала її власницею. Тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди земельної частки (паю). Тому цей договір припинив дію.
15.4. Зміст пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) щодо його переукладення у разі виділення земельної ділянки на місцевості не можна вважати примусом для власника земельної ділянки. Зазначена умова договору передбачає право, а не обов`язок переукласти договір оренди.
15.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, а Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постановивід 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19, від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19 і постановив ухвалу від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19 після того, як Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області 25 жовтня 2018 року ухвалив рішення у справі № 233/1603/18. Тому встановлені в останній обставини не є преюдиційними для справи № 233/2021/19, у якій слід застосувати наведені висновки Верховного Суду.
15.6. Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, не можна застосувати у справі № 233/2021/19. Вказані висновки суперечать тим, які Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював пізніше у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду - у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19 і від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19.
15.7. 4 березня 2020 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження у справі № 233/2217/19 за касаційною скаргою того ж позивача, що й у справі № 233/2021/19. Мотивував ухвалу тим, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам, викладеним Верховним Судом України в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06. Цими ж висновками Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також обґрунтував постанову від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 з подібними правовідносинами, в якій позивач був стороною.
15.8. В ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також вказав на неподібність встановлених у ній обставин з обставинами, які суди встановили у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18. А саме висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у цих постановах позивач просив застосувати у справі № 233/2021/19.
16. Третя особа,яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позицію щодо касаційної скарги не висловила.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи касаційним судом
17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України - застосування судами першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18.
18. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
19. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині вирішення первісного позову.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Які правовідносини слід вважати подібними?
20. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий лише за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа згадала у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження.
21. На думку зазначеної колегії суддів, правовідносини у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18 не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19. Тому касаційне провадження за касаційною скаргою позивача слід закрити. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується.
22. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (див. близькі за змістом приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
23. Пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України передбачає закриття судом касаційного провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього кодексу суд встановив, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (див. близькі за змістом приписи пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України).
24. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось;такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
25. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
26. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
27. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти):
27.1. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.
27.2. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об`єктний критерій. Наприклад, у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, вирішуючи питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у порівнюваних справах № 6-52цс14, № 6-535цс15 і № 916/2129/15 об`єктами спору були нежилі приміщення, а не земельні ділянки, як у справі № 522/2201/15-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що означена відмінність в об`єктах спору не означає неподібність спірних правовідносин у зазначених справах, бо і нежилі приміщення, і земельні ділянки є нерухомим майном, щодо якого приписи ЦК України про позовну давність і про витребування майна з чужого незаконного володіння мають діяти однаково.
28. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках (частина дев`ята статті 10, пункт 10 частини першої статті 252, пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 389, абзаци другий та третій пункту 5 частини другоїстатті 392, пункт 5 частини другої статті 394, пункти 4, 5 частини першої статті 396, частин перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 403, частина четверта, шоста-сьома статті 404, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України; частина десята статті 11, пункт 7 частини першої статті 228, пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287, абзаци другий-третій пункту 5 частини другої статті 290, пункт 5 частини першої статті 293, пункти 4, 5 частини першої статті 296, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 302, частини четверта, шоста-сьома статті 303, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України; частина шоста статті 7, пункт 5 частини другої статті 236, пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність.
29. Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України) була би вкрай обмеженою та не відповідала би ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
30. Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
31. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
33. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
34. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду та Верховного Суду України за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19)).
35. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.
36. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Поняття "якість закону" означає, що законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
37. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
38. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне конкретизувати:
38.1. Висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);
38.2. Висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).
39. Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
40. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).
41. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи в ухвалі від 11 листопада 2020 року підстави для передання справи № 233/2021/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові останньої від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19. У тій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, та виснувала про відсутність підстав для відступу від нього. Але не звернула увагу на те, що спірні правовідносини у справі № 233/3676/19 і у порівнюваних господарських справах не є подібними. Відсутність такої подібності мала зумовити закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
42. За обставинами справи № 233/3676/19, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю), який позивач уклав із фізичною особою-відповідачем, на договір оренди землі у запропонованій редакції - на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку. Позивач скаржився на те, що фізична особа-відповідач порушила умови договору оренди земельної частки (паю) тим, що не повідомила ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" про виділ земельної ділянки в натурі, а згодом в односторонньому порядку відмовилася від переукладання договору. Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
42.1. Виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї: (а) не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору; (б) не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема "істотною зміною обставин"; (в) не зумовлені причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості й обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони.
42.2. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або у судовому порядку з визначених законом підстав.
43. За обставинами справи № 924/468/14 Товариство з обмеженою відповідальністю "Єлисейські поля" звернулося з позовом до приватно-орендного підприємства "Горинь" про відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок. Позивач мотивував вимогу тим, що є орендарем спірних земельних ділянок, які навесні 2013 року самовільно зайняв відповідач-орендодавець і засіяв їх кукурудзою. Стверджував, що останній протиправними діями з незаконного збору урожаю кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках заподіяв останньому збитки у вигляді неодержаного доходу. Ці збитки слід стягнути з відповідача. Вирішуючи питання про те, чи законно спірні земельні ділянки перебували у користуванні відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив такі висновки:
43.1. Після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними.
43.2. Оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє. Такі договори підлягають переукладенню. Припинення їхньої дії можливе тільки після переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону № 161-XIV.
44. За обставинами справи № 904/3558/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос-М" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворіжхарчоторг" про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки. Третіми особами, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача були власники спірних земельних ділянок (орендодавці). Позивач вважав, що після державної реєстрації у 2016 році права власності на спірні земельні ділянки - виділені в натурі земельні частки (паї) - власники з власної волі уклали договори оренди земельних ділянок із позивачем. Тому відсутні підстави для їх використання відповідачем на підставі укладених у 2011 році договорів оренди земельних часток (паїв). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив такі висновки:
44.1. Отримання власниками земельних ділянок документів, які підтверджують їхнє право власності автоматично не припиняє дію раніше укладених із відповідачем договорів оренди земельних часток (паїв).
44.2. Те, що власники земельних ділянок не переуклали договори оренди земельних часток (паїв) на договори оренди землі, не означає, що відповідач втратив право оренди земельних ділянок після їх виділення в натурі.
45. У трьох зазначених справах порівняння спірних правовідносин за змістовим критерієм демонструє подібність останніх:
45.1. Власники земельних ділянок після їхнього виділення у натурі вважали, що укладені раніше договори оренди земельних часток (паїв) припинилися. Тому вони або уклали договори оренди землі з іншими орендарями, або почали самостійно господарювати на відповідній ділянці, що зумовило виникнення юридичних спорів із орендарями за договорами оренди земельних часток (паїв).
45.2. У кожній із трьох справ суд перевіряв, чи мав право орендодавець-власник земельної ділянки, який раніше уклав договір оренди земельної частки (паю), вільно розпорядитися виділеною йому в натурі земельною ділянкою, а також чи припинилися його обов`язки за цим договором у зв`язку з оформленням права власності на відповідну земельну ділянку.
45.3. Відмінність у предметах і підставах позовів у справах про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки (справа № 233/3676/19), про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок (справа № 924/468/14) та про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки (справа № 904/3558/18) означає, щоспірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов`язків учасників спірних правовідносин.
46. З огляду на висновки, наведені у цій постанові в справі № 233/2021/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав ні для відступу від її висновку, викладеного у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, ні для закриття касаційного провадження у справі № 233/2021/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
47. Висновки, які Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював в ухвалі від 24 червня 2020 року у справі № 911/1213/19, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 11 листопада 2020 року у справі № 233/2021/19, не спростовують висновки Великої Палати Верховного Суду:
47.1. За обставинами справи № 911/1213/19 Товариство з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" з позовом про визнання недійсним прийнятого за результатами розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії й оформленого протоколом рішення створеної при цьому товаристві комісії з розгляду актів про порушення.
47.2. Суд касаційної інстанції на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України закрив касаційне провадження у тій справі. Мотивував тим, що висновки, викладені у постанові апеляційного господарського суду, яку відповідач оскаржив у касаційному порядку, та викладені у постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі № 3-156гс14, які, на думку відповідача, апеляційний суд не врахував під час розгляду справи №911/1213/19, стосуються різних обставин.
48. 4 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" на постанову Донецького апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі № 233/2217/19 за позовом цього товариства до фізичної особи-орендодавця про переукладення договору оренди земельної частки (паю). ПрАТ "АПК-ІНВЕСТ" мотивувало скаргу порушенням тих самих норм матеріального права, що й у справі № 233/2021/19. Відмову у відкритті касаційного провадження суд обґрунтував, зокрема, тим, що правовідносини у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, висновками Верховного Суду в якими позивач обґрунтував вимоги касаційної скарги, не є подібними з правовідносинами у справі № 233/2217/19.
49. З метою забезпечення єдності судової практики щодо визначення подібності спірних правовідносин при відкритті (закритті) касаційного провадження у справах за участю того самого позивача Велика Палата Верховного Суду бере до уваги її висновки, сформульовані у цій постанові в справі № 233/2021/19, та відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19, про те, що спірні правовідносини щодо договору оренди земельної частки (паю) за участю позивача не є подібними зі спірними правовідносинами у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, які розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.