Постанова суду № 359/3373/16-ц від 23.11.2021 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв...

Перейти до правової позиції

Постанова

Іменем України

23 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 359/3373/16-ц

Провадження № 14-2цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" (далі - ДП "Бориспільський лісгосп", ДП), до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Сільрада), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща" (далі - ТОВ "Березова роща"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн" (далі - ТОВ "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" (далі - ТОВ "Зелена садиба"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції (далі - Служба), Головне територіальне управління юстиції в Київській області (далі - Управління), приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга Світлана Геннадіївна, про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Борця Є. О., та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст позовної заяви

1. У квітні 2016 року перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі КМУ та ДП "Бориспільський лісгосп", звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому з урахуванням заяви від 07 грудня 2016 року (вих. № 121-вих16) (а. с. 128, т. 2), в якій прокурор сформулював остаточні позовні вимоги, просив:

- визнати недійсним рішення Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV;

- визнати недійсними рішення Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87?16?XXIV;

- визнати недійсним рішення Сільради від 27 травня 2010 року № 1052-35-V;

- - визнати недійсними рішення Сільради від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI;

- визнати недійсними видані ОСОБА_3 державний акт серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_4 державний акт серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_1 державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га;

- визнати недійсними видані ТОВ "Березова роща" свідоцтва на право власності від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125647 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ "Сілквей комунікейшн" свідоцтва на право власності від 04.01.2016 серії СТВ № 125864 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04.01.2016 серії СТВ № 125863 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;

- визнати недійсними рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішення Служби від 22 квітня 2013 року № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22.04.2013 № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021;

- визнати недійсними рішення Управління від 28 грудня 2015 року № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ "Березова роща" права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31 грудня 2015 року № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ "Сілквейкомунікейшн" права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;

- визнати недійсними договори іпотеки від 19.07.2016 № 1896, укладений між ТОВ "Сілквей комунікейшн" і ТОВ "Зелена Садиба", та від 19.07.2016 № 1894, укладений між ТОВ "Березова роща" та ТОВ "Зелена садиба";

- витребувати на користь держави та ДП з незаконного володіння ОСОБА_1 - земельні ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; ТОВ "Березова роща" - земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ "Сілквей комунікейшн" - земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015 з цільовим призначенням "землі лісогосподарського призначення" загальною нормативною грошовою оцінкою 4 278 640,86 грн, які розташовані в с. Проліски Сільради.

2. Позов мотивований тим, що рішенням Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV здійснене вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, а також зміна її цільового призначення. В подальшому на підставі рішень Сільради здійснена приватизація низки земельних ділянок, частина яких була згодом відчужена на користь інших фізичних та юридичних осіб. На думку прокурора, рішення Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV прийняте всупереч законодавству, а тому і всі подальші рішення Сільради про передачу громадянам у власність земельних ділянок за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності є протиправними. Позивач вважає, що власники земельних ділянок, які незаконно приватизували ці об`єкти нерухомого майна, не мали права відчужувати земельні ділянки та змінювати їх цільове призначення.

3. Також прокурор ставить під сумнів добросовісність відповідачів у справі, бо останні, на думку прокурора, знаючи про наявність на земельних ділянках лісової (деревної) рослинності, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірних земель, знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.

(2) Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій

4. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого повного підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, при цьому заперечення відповідачів ґрунтуються на законі та письмових доказах, у тому числі на чинних судових рішеннях.

6. Приватизація земельних ділянок ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була проведена з порушенням ч.9 ст.149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ч.2 ст.42 Лісового кодексу Ураїни (далі - ЛК України) в редакції, чинній на той час.

7. Водночас суд зробив висновок, що прокурором пропущено строк позовної давності в частині оскарження рішення Сільради № 1052-35-V від 27 травня 2010 року . В частині визнання недійсними рішень Сільради № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI та № 1607-24-VI від 21.03.2013 року суд обґрунтував відмову в позові тим, що прокурор послався лише на їх прийняття внаслідок допущених порушень лісового та земельного законодавства при ухваленні рішення Сільради № 1052-35-V від 27 травня 2010 року.

8. У частині витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор не має права вимагати такого витребування у зв`язку з тим, що підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не визнані недійсними, а тому держава не є ані власником, ані володільцем спірних земельних ділянок.

9. Крім того, суд першої інстанції вказав, що в грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області вже звертався до суду з позовом про оспорювання законності припинення права ДП "Бориспільський лісгосп" на користування земельною ділянкою та подальшого набуття земельних ділянок у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_23 та ОСОБА_10 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року, у задоволенні позову було відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що пред`явлення першим заступником прокурора Київської області до суду цього позову, аналогічного до позову, поданого ним у грудні 2014 року, зі збільшенням кількості відповідачів та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, та частковою зміною юридичних підстав позову свідчить про зловживання заступником прокурора Київської області правом на звернення до суду.

10. Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року - без змін.

11. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував усі обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

12. Водночас апеляційний суд дійшов висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на зловживання з боку першого заступника прокурора Київської області правом на звернення до суду з огляду на те, що вказане питання вирішується в іншому порядку.

(3) Короткий зміст касаційної скарги

13. У травні 2018 року перший заступник прокурора Київської області засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

14. Касаційна скарга мотивована так:

14.1. Суди порушили вимоги статей 76 -79, 89, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та проігнорували засади та гарантовані права людини і громадянина, передбачені статтями 8, 13, 14, 16, 19, 41 Конституції України, оскільки підтвердили обґрунтованість позовних вимог прокурора та незаконність отримання у приватну власність відповідачами спірних земельних ділянок із земель державної власності, однак не сприяли всебічному і повному з`ясуванню всіх обставин справи, що призвело до обмеження права позивачів і Українського народу на судовий захист порушених інтересів внаслідок неправильного застосування положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо наслідків спливу позовної давності, які не підлягали застосуванню у спірних правовідносинах.

14.2. Висновок судів щодо обізнаності позивачів про порушення норм земельного та лісового законодавства ґрунтується на припущенні, оскільки листом ДП надавалась згода на вилучення та передачу земельної ділянки площею до 10 га, однак ОСОБА_24 вилучила земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 10 га, про що ДП не повідомлялося, а відповідні докази в матеріалах справи відсутні. Так само на припущенні ґрунтується і висновок стосовно обізнаності Уряду про зазначені порушення через підпорядкування ДП Київському обласному управлінню лісового господарства (далі- Управління лісгоспа), оскільки воно утворене постановою Уряду від 26 травня 2004 року № 679, яка набрала чинності лише з 01 січня 2005 року. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що Управління лісгоспа надавало згоду на вилучення та переведення земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства.

14.3. Враховуючи положення статті 19 Конституції України, Уряд не міг допустити, що Сільрада з перевищенням повноважень діятиме всупереч інтересам держави і суспільства на користь окремо взятих фізичних осіб.

14.4. Суди дійшли також неправильного висновку про можливість прокурора дізнатись про вищевказані порушення з посиланням на преюдиційні обставини, встановлені рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 359/12541/14, оскільки предметом розгляду зазначеної справи було рішення Сільради від 27 траня 2010 року № 1052-35-V, текст якого не містить посилань, що земельні ділянки надаються саме за рахунок земельної ділянки, вилученої у ДП, про що прокурор дізнався пізніше.

14.5. Суди залишили поза увагою, що в силу положень статей 330, 387, 658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним майна. Це право підлягає захисту протягом всього часу наявності в особи титулу власника майна, а єдиним обмеженням права власності у часі є інститут набувальної давності, який передбачає право особи, яка добросовісно заволоділа майном, отримати його у власність зі спливом певного строку, встановленого законом, якщо дійсний власник не звернеться до цього часу з вимогою про витребування майна (стаття 344 ЦК України). Застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, за якої суд погоджується, що позивач є дійсним власником майна, яке є предметом спору, а відповідач, у свою чергу, є володільцем майна, яке підлягає витребуванню за вимогою власника. Таким чином, правовий титул законного власника майна належним чином не припинений, а у набувача майна на законних підставах право власності не виникло. При цьому перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником, фактично є триваючим порушенням права до моменту припинення у законному порядку правового титулу дійсного власника майна - позивача за віндикаційним позовом, який протягом усього часу з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правового титулу залишається законним власником та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, а тому позовна давність до вимоги про витребування майна не застосовується.

14.6. Суди залишили без належної правової оцінки клопотання Уряду та прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки не вказали жодних мотивів стосовно відсутності підстав для поновлення цього строку.

(4) Позиції інших учасників справи

15. У жовтні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_2 (які він подав також в інтересах ОСОБА_3 ) і ТОВ "Березова роща", в яких вони просять у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

16. Відзиви обґрунтовано такими доводами:

16.1. ОСОБА_2 з 2010 року володіє спірною земельною ділянкою, однак незважаючи на неодноразові відмови у задоволенні позовних вимог прокурора з грудня 2014 по цей час продовжується судове переслідування, яке не дає реалізовувати повноваження власника, зокрема право розпорядження земельною ділянкою.

16.2. 16.2. ДП та Уряд з 2003 року були обізнані про порушення своїх прав, а громадяни України не повинні відповідати за помилки органів державної влади;

16.3. 16.3. Зміст касаційної скарги не дає змоги визначити, в чому саме полягає порушення вимог статей 76 -79, 89, 263 ЦПК України.

16.4. 16.4. Прокуратура зловживає своїми правами та, посилаючись на порушення Конституції України, намагається здійснити переоцінку доказів та обставин справи.

16.5. 16.5. Отримання права власності на спірні земельні ділянки з 2004 року відбувалось шляхом розроблення та узгодження технічної документації, присвоєння кадастрових номерів, що неодноразово узгоджувалось з відповідними відділеннями Держкомзему, діяльність якого контролюється та координується Урядом.

16.6. 16.6. Заява про поновлення позовної давності, подана від імені Уряду, не містить повідомлень про поважність причин пропуску цього строку, а також до неї не додано документи, які підтверджують повноваження ОСОБА_25 на подання такої заяви від імені Уряду.

16.7. 16.7. Інші доводи, викладені у відзивах, подібні до мотивів, наведених в оскаржуваних судових рішеннях.

(5) Рух справи в суді касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 30 липня 2018 року відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України.

18. Частиною третьою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

19. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що для відновлення права власності держави на незаконно вилучені землі лісового фонду ефективним способом захисту є віндикаційний позов.

20. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 183/1615/16 (провадження № 61-14809св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 363/1266/18 (провадження № 61-6405св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 367/3529/15-ц (провадження № 61-3082св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 372/1884/17 (провадження № 61-6079св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц (провадження № 61-18599св18), від 29 квітня 2020 року у справі № 372/3917/15 (провадження № 61-42954св18) та ін.

21. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 368/1158/16-ц, у постанові від 30 травня 2018 року погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння приватної особи в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на землі цієї категорії.

22. Разом з тим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17 дійшов протилежного висновку та зазначив, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, не пов`язане з позбавленням правомочності володіння. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначав, що власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та вимагаючи повернути таку ділянку, тому повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

24. Аналогічний правовий висновок також наведено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17 та № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17.

25. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вимогу про витребування земельної ділянки лісового фонду на користь держави слід розглядати як віндикаційний позов, до якого можна застосувати позовну давність, а тому пропонує відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у раніше прийнятих постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17, № 911/3311/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17.

26. 19 січня 2021 рокуВелика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

(6) Встановлені судами обставини справи

27. Зі змісту листа директора ДП "Бориспільський лісгосп" №174 від 05 листопада 2003 року (а. с. 26, т. 1) вбачається, що ДП "Бориспільський лісгосп" надав згоду на передачу земельної ділянки до запасу Сільради.

28. У матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що Управління лісгоспа надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства

29. Рішенням Сільради від 24 лютого 2004 року №153.12-16-XXIV (а. с. 28, т.1) було припинено право ДП "Бориспільський лісгосп" на користування земельною ділянкою площею 10,0 га, а також було передано цю земельну ділянку до земель запасу Сільради.

30. В цей же день - 24 лютого 2004 року Сільрада ухвалила рішення № 153.77-16-XXIV - № 153.87-16-XXIV, якими передала у власність ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 земельні ділянки площею по 0,25 га, а у власність ОСОБА_17 та ОСОБА_21 земельні ділянки площами 0,145 га та 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

31. 21 квітня 2004 року зазначеним особам видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії КВ № 071981-№ 071984 та № 111502-№ 111508 (т. 1, а. с.46, 47, 50, 51, 54, 55, 58, 59, 62, 63, 66, 67, 70, 71, 74, 75, 78, 79, 82, 83, 86, 87).

32. Рішенням Сільради від 27 травня 2010 року №1052-35-V (а. с. 29, т.1) був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски Бориспільського району.

33. 27 серпня 2010 року їм були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №008261 - №008264 (а.с.31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, т.1).

34. 22 грудня 2004 року ОСОБА_26, діючи від імені ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, уклав з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу (а.с.44, 45, 48, 49, 52, 53, 56, 57, 60, 61, 64, 65, т.1), за якими він відчужив у власність ОСОБА_5 земельні ділянки площею 0,25 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0007-3220888000:03:001:0008, 3220888000:03:001:0010 - 3220 888000:03:001:0011, а також площами 0,145 га та 0,12 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0003 та 322888000:03:001:0009 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району.

35. 22 та 29 грудня 2004 року ОСОБА_27, діючи від імені ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22 та ОСОБА_15, уклав з ОСОБА_7 договори купівлі-продажу (а. с.68, 69, 72, 73, 76, 77, 80, 81, 84, 85 т. 1), за якими він відчужив у власність ОСОБА_7 земельні ділянки площею по 0,25 га з кадастровими номерами 3220 888000:03:001:0001-3220888000:03:001:0002, 3220888000:03:001:0004-3220888000:03: 001:0006 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району.

36. 24 травня 2005 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯБ № 284109 та № 284110 (а. с.90, 91, 92, 93, 98, 99, 102, 103, т. 1).

37. 16 травня 2007 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_6 договори купівлі-продажу (а. с.94, 95, 96, 97, 100, 101, т.1), за яким вони відчужили у власність ОСОБА_6 вказані земельні ділянки.

38. 25 червня 2007 року йому були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯД №781577, №781578 та №781580, а також серії ЯЕ №613497 (а.с.104, 105, 106, 107, 108, 109, 110, 111, т.1).

39. Після цього ОСОБА_6 передав придбані ним земельні ділянки до статутних фондів ТОВ "Березова роща" ТОВ "Сілквей комунікейшн". Рішеннями Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області № 27581652 та № 27578999 від 28 грудня 2015 року, № 27737496 та № 277375 20 від 31 грудня 2015 року за ТОВ "Березова роща" і ТОВ "Сілквей комунікейшн" було зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки. Ці обставини підтверджуються інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 56825656, № 56825713, № 56825755 та № 56825802 від 6 квітня 2016 року (а. с.116 - 123, т.1).

40. 19 липня 2016 року ТОВ "Сілквей комунікейшн" і ТОВ "Березова роща" уклали з ТОВ "Зелена садиба" договори іпотеки, за якими вони передали придбані ними земельні ділянки в іпотеку ТОВ "Зелена садиба". Ця обставина підтверджується інформаційними довідками № 74996328, № 74996755, № 74996059, № 74994637 від 6 грудня 2016 року (а. с.13 - 48, т.2).

41. 27 травня 2010 року рішенням Сільради № 1052-35-V був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски Бориспільского району.

42. 1 жовтня 2010 року ОСОБА_28, діючи від імені ОСОБА_8, уклав з ОСОБА_9 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу (а. с. 39, т.1), за яким він відчужив в їх власність земельну ділянку площею 0,8210 га з кадастровим номером 3220 888000:03:001:0018 з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", розташовану в с. Проліски Бориспільського району.

43. На підставі цього договору 30 грудня 2011 року ОСОБА_9 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 338371, а ОСОБА_1 - державні акти серії ЯМ № 338380 та № 338381 на право власності на земельні ділянки.

44. Рішеннями Сільради № 1604-24-VI - № 1607-24-VI від 21 березня 2013 року (а. с. 40 - 43, т.1) були затверджені проекти землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, набутих у власність ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_10, з "ведення особистого селянського господарства" на "під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту".

45. Після цього ОСОБА_9 та ОСОБА_10 уклали з ОСОБА_2 договори купівлі-продажу, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020 та площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 га з цільовим призначенням під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту, розташовані в с. Проліски Бориспільського району.

46. В грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області вже звертався до суду з позовом про оспорювання законності припинення права ДП "Бориспільський лісгосп" на користування земельною ділянкою та подальшого набуття земельних ділянок у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_29 та ОСОБА_10 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року (а. с.197-199, т. 2), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року (а. с. 200-206, т.2), у задоволенні позову було відмовлено.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

47. Пункт 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

48. Оскільки позивач подав касаційну скаргу у 2018 році, а її розгляд не завершився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX.

(1) Щодо ефективного способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника

49. Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

50. Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

52. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

53. Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

54. Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

55. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

56. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

57. Вирішуючи питання про відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

58. У цих постановах Верховний Суд, переглядаючи справу про витребування з незаконного володіння земельних ділянок лісогосподарського призначення, зробив висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим.

59. Водночас, як зазначено вище, заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

60. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

67. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у наведених вище постановах помилково ототожнив заволодіння громадянами та юридичними особами землями та перехід до них права володіння цими землями. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

68. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

73. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати).

................

Перейти до повного тексту