1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції

ПоСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 175/1571/15

провадження № 14-51цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Сімоненко В. М.

суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,

Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В.,

Рогач Л. І., Ситнік О. М., Штелик С. П.

ознайомилася з матеріалами справи за скаргою ОСОБА_1

до начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області

Кошеленка Віталія Миколайовича, заінтересована особа (боржник) -

ОСОБА_2, на неправомірне рішення - постанову начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Кошеленка Віталія Миколайовича від 26 вересня 2019 року

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою

на постанову начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції

у Кіровоградській області (далі - Олександрійський міськрайонний ВДВС) Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року, в якій просив:

визнати неправомірною та скасувати постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № 49471419; зобов`язати начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС Кошеленка В. М. повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

2. На обґрунтування скарги зазначив, що 27 листопада 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області

(нині - Олександрійський міськрайонний ВДВС) відкрите виконавче провадження № 49471419 із примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року по справі № 175/1571/2015-ц.

3. У подальшому виконавче провадження № 49471419 передане

в провадження головного державного виконавця вищезазначеного відділу

Бевз Л. В..

4. 10 вересня 2019 року головний державний виконавець Бевз Л. В.

на підставі частини четвертої статті 25 Закону України від "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон

№ 1404-VІІІ) прийняла постанову про передачу виконавчого провадження

№ 49471419 із Олександрійського міськрайонного ВДВС до Центрального ВДВС м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Центральний ВДВС міста Дніпра) для подальшого примусового виконання.

5. 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 оскаржив зазначену постанову

до начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС у порядку, передбаченому абзацом першим частини третьої статті 74 Закону № 1404-VІІІ.

6. 26 вересня 2019 року за результатами розгляду його скарги від 16 вересня 2019 року начальник Олександрійського міськрайонного

ВДВС прийняв постанову, якою в задоволенні скарги відмовив у повному обсязі, постанову головного державного виконавця Бевз Л. В. від 10 вересня 2019 року про передачу виконавчого провадження № 49471419 із Олександрійського міськрайонного ВДВС для подальшого примусового виконання до Центрального ВДВС м. Дніпра визнав законною.

7. ОСОБА_1 вважає оскаржувану постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року неправомірною та такою, що суперечить вимогам пунктів 6 та 7

розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року

№ 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), оскільки передбачених

пунктам 6 зазначеної Інструкції підстав не було і така передача здійснена не за рішенням уповноваженої посадової особи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року. Зобов`язано начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС повторно розглянути скаргу

ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Олександрійського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Дніпра задоволено частково, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року скасовано. Провадження у справі за скаргою

ОСОБА_1, заінтересовані особи: Кошеленко В. М. начальник Олександрійського міськрайонного ВДВС, ОСОБА_2, на постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС Кошеленка В. М.

від 26 вересня 2019 року закрито.

10. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того,

що ОСОБА_1 оскаржив до суду не виконавчі дії державного виконавця

з виконання виконавчого листа, виданого місцевим судом, а результати перевірки законності постанови, прийнятої при здійсненні виконавчого провадження, а тому такі дії та таке рішення (постанова начальника ВДВС) підлягають оскарженню у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

11. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року та справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

12. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ, пункту 1 частини першої

статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі

№ 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 06 червня 2018 року у справі

№ 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15-ц (провадження № 14-207цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 461/5045/16-а (провадження № 11-675апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 914/3015/15 (провадження № 12-284гс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі

№ 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), від 10 квітня 2019 року у справ

№ 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі

№ 758/8095/15-ц (провадження № 14-134цс19), щодо розмежування цивільної

та адміністративної юрисдикції при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи посадової особи. Посилаючись на постанову

Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 657/233/14-ц, зазначав, що проблема юрисдикції справ за скаргами

на дії державного виконавця неодноразово розглядалась Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видані виконавчі документи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

13. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи

14. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та призначено справу до судового розгляду.

15. 24 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд

Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України, оскільки позивач оскаржує постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року про скасування рішення суду першої інстанції

та закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду

та за відсутності винятків, передбачених положеннями частини шостої

статті 403 ЦПК України.

16. Ухвалою від 08 червня 2021 року Велика Палата Верховного

Суду прийняла до розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. Суд установив, що заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року по справі

№ 175/1571/2015-ц, яке набрало законної сили 16 листопада 2015 року,

стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

3 398,70 грн пені за порушення строків виконання робіт за договорами

від 02 жовтня 2010 року № ДК 05/12-10 та № ДК 06/12-10. 17 листопада

2015 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області видано виконавчий лист.

18. Вищевказаний виконавчий лист перебував на виконанні

в Олександрійському міськрайонному ВДВС з 27 листопада 2015 року.

19. 10 вересня 2019 року головним державним виконавцем на підставі частини четвертої статті 25 Закону № 1404-VІІІ винесено постанову про передачу виконавчого провадження № 49471419 із Олександрійського ВДВС

до Центрального ВДВС міста Дніпра у зв`язку з тим, що в Центральному ВДВС міста Дніпра відкрите перше виконавче провадження АСВП № 35337430 щодо боржника ОСОБА_2, а також у вказаному відділі перебуває зведене виконавче провадження в АСВП за № 58732607 щодо цього боржника.

20. Не погодившись із цією постановою, ОСОБА_1 16 вересня 2019 року оскаржив цю постанову до начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС.

21. Постановою начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС від 26 вересня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено

у повному обсязі.

22. Постанова мотивована тим, за змістом статті 30 Закону № 1404-VІІІ виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом шостим пункту 14 розділу III Інструкції № 512/5 передбачено, що у разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби,

таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

23. Вирішуючипитання щодо юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

24. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

25. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується

за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

26. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються

на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ,

а також справ про адміністративні правопорушення.

27. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним

і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

28. Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

29. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом.

30. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема,

таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

31. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя,

так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

32. У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні в справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін

"суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає

"усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

33. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

34. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

35. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

36. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того

чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

37. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

38. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин,

їх змісту та правової природи.

39. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового

чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення

насамперед майнового приватного права чи інтересу.

40. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є,

по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересіву цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства,а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

41. Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

42. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини,

що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень,

дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України у відповідній редакції).

43. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції,

тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

44. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц

(провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

45. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

46. Стосовно терміна "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного

або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу,

за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової

чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані

на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

47. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема,

публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад,

але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів,

для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків

у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

48. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17

(пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30),

від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року

у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц

(пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18

(пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18

(пункти 16, 17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).

49. Разом з тим виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована

як процесуальними кодексами (ЦПК, КАС, ГПК), так і Законом № 1404-VIII ).

50. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні

є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

51. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням,

дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

52. Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається

до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

53. Аналогічні норми містяться й у КАС України. Зокрема, частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи,

які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися

до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають,

що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом

як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом

як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (частина п`ята статті 287 КАС України).

54. Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги

на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення,

що знаходиться на виконанні.

55. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII.

56. Згідно із частиною першою статті 74 зазначеного Закону рішення,

дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ,

у порядку, передбаченому законом.

57. Водночас частиною другою статті 74 закріплено, що на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів крім судів, а також рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних

з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом, вони видані, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

58. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних

з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу,

як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

59. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків,

що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних

з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

60. Оскарженнярішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

61. Питання юрисдикції справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду.

62. Зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) при розгляді скарг на дії державних виконавців

при організації торгів; від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15 при розгляді скарги на бездіяльність при виконанні судового рішення; від 12 вересня 2018 року у справі № 461/5045/16 при розгляді скарги на ненадання відповіді

на звернення громадян; від 16 січня 2019 року у справі № 914/3015/15

при розгляді скарги на звернення стягнення на кошти; від 28 листопада

2018 року у справі № 2 - 01575/11 та від 6 червня 2018 року у справі

№ 127/9870/16 при розгляді скарги на постанови про накладення штрафу.

63. Щодо юрисдикції справ за скаргами на постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору Велика Палата Верховного Суду висловлювалась у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15, від 3 квітня 2019 року у справі

№ 370/1288/15, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17.

64. На зазначені постанови ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, однак вони не можуть бути прикладом визначення юрисдикції у справі,

що переглядається, оскільки прийняті за скаргами на інші дії державних виконавців чи їх постанови.

65. ОСОБА_1 також посилається у касаційній скарзі на те, що висновки судів у справі, що переглядається, суперечать правовим висновкам

Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 16 січня 2019 року

у справі № 657/233/14. Однак предметом розгляду у цій справі була скарга

на постанови начальника ВДВС та головного державного виконавця щодо передачі виконавчого провадження у складі зведеного виконавчого провадження для подальшого виконання до іншого ВДВС. У постанові

від 16 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку,

що суди правильно розглянути справу у порядку цивільного судочинства, оскільки предметом оскарження були дії, вчинені на виконання виконавчого документа, виданого судом цивільної юрисдикції.

66. Крім правових висновків у зазначених вище постановах, правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах

від 14 березня 2018 року в справі № 14-19цс18, від 06 червня 2018 року

у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 червня 2018 року в справі № 14-207цс18,

від 12 вересня 2018 року в справі № 11-675апп18, від 28 листопада 2018 року

у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року

у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), і підстав для відходу від визначених у них правових позиції не вбачається.

67. Відтак Велика Палата не викладала висновку щодо юрисдикції справ

за скаргами на постанову начальника ВДВС, прийняту за наслідками розгляду скарги на постанову державного виконавця.


................
Перейти до повного тексту