Постанова
Іменем України
09 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 359/848/19
Провадження № 51 - 4641 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,
його захисника адвоката Чевгуза В.С.,
потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
їх представника адвоката Ільяшова Б.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018110000000405 від 24 червня 2018 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Стаханов Луганської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Чевгуза В.С. на вирок Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортирними засобами на строк 3 роки.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави України 12 584 грн. 00 коп. процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експерта.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 350 000 грн. 00 коп. відшкодування завданої злочином моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 350 000 грн. 00 коп. відшкодування завданої злочином моральної шкоди.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "БРОКБІЗНЕС" на користь ОСОБА_3 22 338 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
24 червня 2018 року близько 13 год. 30 хв. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем - "Toyota Fortuner", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись на 5 км автодороги Північно-Східний об`їзд міста Києва, що в Бориспільському районі Київської області, у смузі для руху в напрямку міста Бориспіль, в порушення вимог пунктів 2.3 б), д) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року (далі - Правила дорожнього руху), згідно з якими "для забезпечення безпеки Порожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху", проявив самовпевненість, відволікся від керування автомобілем, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, в порушення вимог пункту 1.2 Правил дорожнього руху, відповідно до якого "в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів", пункту 10.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого "перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху", пункту 12.6 ґ) Правил дорожнього руху, відповідно до якого "поза населеними пунктами транспортним засобам на інших автомобільних дорогах дозволяється рух зі швидкістю не більше 90 км/год.", рухався з перевищенням дозволеної на вказаній ділянці дороги швидкістю, а саме швидкістю 120 км/год., не впевнившись у безпеці свого маневру, змінив напрямок руху керованого ним автомобіля, перетнув суцільну лінію дорожньою розмітки, чим порушив вимоги підпункту 1.1. розділу 34 "дорожня розмітка" Правил дорожнього руху, згідно з яким "лінію 1.1. горизонтальної дорожньої розмітки перетинати забороняється", виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення із сідловим тягачем "Volvo", реєстраційний номер НОМЕР_2, у складі з напівпричепом "Schwarzmuller", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4 та подальше зіткнення із сідловин тягачем "Daf", реєстраційний номер НОМЕР_4, у складі з напівпричепом "Schmitz", реєстраційний номер НОМЕР_5, під керуванням водія ОСОБА_5, які рухалися у зустрічному напрямку, в смузі для руху в напрямку міста Дніпро.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля "Toyota Fortuner", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, від отриманих тілесних ушкоджень загинули, а пасажир цього ж автомобіля ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 1.2, 2.3 б), д), 10.1, 12.6 г) та підпункту 1.1 розділу 34 "дорожня розмітка" Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6, ОСОБА_7 та спричинення потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Вироком Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року задоволено апеляційну скаргу прокурора та частково задоволено апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2 - адвоката Ільяшова Б.М., скасовано вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року щодо ОСОБА_1, в частині призначеного покарання і застосування ст. 75 КК України та призначено ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В іншій частині вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано обчислювати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_1 нове покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, звільнивши його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановивши іспитовий строк терміном на 3 роки, з покладенням на нього відповідних обов`язків. Вважає вирок апеляційного суду необґрунтовано суворим, а висновок про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства - помилковим. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання, вчинив злочин з необережності, щиро розкаявся, раніше не судимий, брав участь в бойових діях на території Донецької та Луганської областей, перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту розташованого на лінії зіткнення. Зазначає, що ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження та у зв`язку із чим переніс декілька операцій. Крім того, захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_1 щомісячно відшкодовує завдану шкоду потерпілим. Вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та ст.ст. 370, 419 КПК України, оскільки є необґрунтовано суворим в частині призначеного ОСОБА_1 покарання. Також додає до касаційної скарги дані, що характеризують ОСОБА_1, та просить врахувати їх при ухваленні рішення.
В запереченнях на касаційну скаргу захисника представник потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвокат Ільяшов Б.М. вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від інших учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Чевгуз В.С. в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу захисника та просили її задовольнити.
В судовому засіданні прокурор, потерпілі та їх представник вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 286 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших
причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_1 зі звільненням його від відбування покарання, скасовуючи вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону, не в повній мірі врахував тяжкість кримінального правопорушення та його наслідки у вигляді смерті двох осіб і заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості одній особі. При цьому апеляційний суд також врахував пом`якшуючу обставину - щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, є учасником бойових дій, має місце реєстрації та місце постійного проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, згідно характеристики ДОП СП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області характеризується задовільно; згідно довідки №1426/49396 від 16.07.2015 року ОСОБА_1 з 12.04.2015 року перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, та його позитивну характеристику за підписом полковника ОСОБА_10 .
Врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства, визнавши неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасувавши вирок в цій частині та постановивши новий вирок. При цьому апеляційний суд, врахувавши особу ОСОБА_1, який є зокрема учасником бойових дій, не погодився із доводами апеляційних скарг представника потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвоката Ільяшова Б.М., який просив призначити ОСОБА_1 максимально суворе покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, частково задовольнивши його апеляційні скарги та задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, призначив ОСОБА_1 новим вироком покарання в межах ближчих до мінімальної межі санкції частини 3 статті 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 рок, зазначивши, що таке покарання буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі захисника та які, на його думку, дають підстави для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, належним чином були враховані апеляційним судом і їм була дана відповідна належна оцінка. При цьому, додані до касаційної скарги документи, які з позитивного боку характеризують особу ОСОБА_1 в сукупності з усіма обставинами вказаного кримінального провадження не є підставами для застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд