Постанова
іменем України
7 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 671/911/20
провадження № 51-2866 км 21
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Остапука В. І., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,
прокурора Вараниці В. М.,
потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника потерпілої Лозюка С. Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 та його захисника Чорного Ю. О. на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201920000000251, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Новоросійську Краснодарського краю Російської Федерації, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2020 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Прийнято рішення щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 7 вересня 2019 року приблизно о 00:08, керуючи автомобілем марки "ГАЗ 3110 СПГ", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись зі сторони с. Користова Волочиського району Хмельницької області в напрямку до центру м. Волочиськ Хмельницької області, в межах міста поблизу будинку № 11 на вул. Незалежності, порушив вимоги п. п. 1.5, 2.1 (а), 2.3 (б), 2.3 (д), 2.9 (б), 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), керував транспортним засобом без посвідчення водія, не маючи права на керування ним, у хворобливому стані, щодо пов`язано із захворюванням органів зору, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, а також загрозу життю і здоров`ю громадян, при виникненні небезпеки для руху, а саме: пішоходів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні цього ж дня.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2021 року вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2020 року щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо нього скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 286 КК, так як він не мав технічної можливості запобігти наїзду на потерпілого. Відтак, на думку ОСОБА_3, судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню. Крім того, зазначає, що неправомірно визнано судом обставину керування ним транспортним засобом у хворобливому стані, що пов`язано із захворюванням органів зору. В порушення вимог ст. 419 Кримінального процесуального закону (далі - КПК) апеляційний суд належним чином не перевірив всіх доводів сторони захисту та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни.
У касаційній скарзі захисник Чорний Ю. О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_3 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На його думку, без належної уваги суду залишилися обставини справи, які свідчать про відсутність в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність у ОСОБА_3 захворювання органів зору, відтак і порушення останнім вимог п. 2.9 (б) ПДР. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів сторони захисту не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказали на законність й обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_3 та просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу захисника Чорного Ю. О. - без задоволення.
У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат Лозюк С. Ф. та потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 заперечили проти задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_3 та його захисника Чорного Ю. О., просили залишити судові рішення щодо ОСОБА_3 без зміни.
Прокурор Вараниця В. М. заперечив проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника Бєлякової А. В., в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку суду відносно ОСОБА_3, і суворості призначеного йому покарання, апеляційний суд, навівши докладні мотиви прийнятого рішення та не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни.
Переглянувши вирок в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи сторони захисту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку докази, а саме: показання потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, самого ОСОБА_3, дані протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інших письмових документів, підтверджують винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені в ухвалі.
Так, під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами ОСОБА_3 не заперечував, що у вказаний день та час керував автомобілем "Волга", однак наполягав, що він не винуватий у дорожньо-транспортній пригоді та її наслідках, оскільки ПДР не порушував і застосував екстрене гальмування, коли потерпілий ОСОБА_4 впав на його автомобіль, при цьому інших пішоходів він на дорозі не бачив.
Разом із цим, твердження засудженого, що він не порушував правил ПДР, відтак і не винуватий у ДТП, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, і обґрунтовано визнані такими, що спростовуються іншими доказами кримінального провадження, а саме: показаннями свідка ОСОБА_6 та висновками судових експертиз, які є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Зокрема, свідок ОСОБА_6, котрий був очевидцем даної ДТП, у своїх показаннях, зазначив, що він бачив як ОСОБА_3 на своєму автомобілі "Волга" збив ОСОБА_4, від чого потерпілий відлетів тулубом йому на капот.
При цьому, за даними висновку судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_4 настала від закритої тупої травми грудної клітини з переломом тіл 2-3-го грудних хребців з розривом зв`язкового апарату та защемленням спинного мозку в даній ділянці, які він отримав внаслідок зазначеної ДТП.
Крім того, згідно з висновком судової автотехнічної експертизи, ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_4, шляхом зниження швидкості автомобіля до швидкості руху пішохода. Однак дії водія ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР в частині негайного вжиття заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки. Відтак, причиною ДТП з технічної точки зору стало несвоєчасне застосування водієм автомобіля марки "ГАЗ 3110 СПГ", державний номерний знак НОМЕР_1, мір до гальмування відносно виникнення небезпеки для його руху.
Доводи засудженого та захисника про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, яке, на їх думку, полягає у тому, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, неправомірно визнав доведеною обставину порушення ОСОБА_3 п. 2.9 (б) ПДР - керування автомобілем у хворобливому стані, щодо пов`язано із захворюванням органів зору, також перевірялися судом апеляційної інстанції та вмотивовано визнані безпідставними.
За матеріалами кримінального провадження з 2016 по 2019 рік ОСОБА_3 переніс чотири операції на очах, остання з яких була у липні 2019 року, тобто практично за місяць до ДТП за участю ОСОБА_4 .
Крім того, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи при наявності у ОСОБА_3 захворювань органів зору він не мав права керувати автомобілями категорії "В", а тим паче протягом 6 місяців після проведеної йому останньої операції.
Однак, усвідомлюючи заборону керування транспортними засобами, ОСОБА_3 продовжував керувати автомобілем, в тому числі надаючи послуги із перевезення пасажирів. При цьому навіть після ДТП він і надалі продовжував вчиняти вказані протиправні дії.
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника Бєлякової А. В., які є аналогічними тим, що зазначені засудженим ОСОБА_3 та його захисником Чорним Ю. О. у касаційних скаргах, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК за обставин, вказаних у вироку.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
Призначене ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки є співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, оскільки через систематичні грубі порушення ОСОБА_3 ПДР останній за рішенням суду був позбавлений водійський прав, однак, незважаючи на це, а також на захворювання органів зору, він продовжив керувати автомобілем, що призвело до ДТП та тяжких наслідків у виді смерті потерпілого.
За таких обставин, касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 та його захисника Чорного Ю. О. не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд