Постанова
Іменем України
07 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 233/596/19
провадження № 51-2801км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Шевченко Т.В.,
за участю: секретаря судового засідання захисника прокурора
Червінської М.П., Гостренко С.Д. (в режимі відеоконференції), Матюшевої О.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вироки Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2019 року та Донецького апеляційного суду від 02 березня 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Слов`янська Донецької області, жителя АДРЕСА_1, судимого відповідно до вироку Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2004 року за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 КК.
Обставини справи
1. Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за пунктом 13 частиною 2 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців.
2. Суд визнав доведеним, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 13:00 в будинку на АДРЕСА_2, він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, завдав ОСОБА_2 ножем двох ударів в груди зліва та двох ударів у ліве стегно з наміром заподіяти смерть. Від отриманого поранення грудної клітини приблизно о 13:20 цього ж дня потерпілий помер на місці події.
3. Донецький апеляційний суд 02 березня 2020 року за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив засудженому за пунктом 13 частиною 2 статті 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити оскаржені рішення, перекваліфікувати його діяння на частину 2 статті 121 КК та пом`якшити покарання.
5. Він вважає, що суди нижчих інстанцій здійснили судовий розгляд неповно, не дали належної оцінки доказам, неправильно встановили фактичні обставини справи і постановили рішення які суперечать вимогам статті 370 КПК. Зокрема:
наявні у справі докази не доводять його умислу на вбивство, оскільки після отримання поранень потерпілий певний час міг вчиняти активні дії, зокрема мав можливість покликати на допомогу або зателефонувати до швидкої допомоги;
докази свідчать що він вчинив злочин у стані обмеженої осудності;
в ході слідчого експерименту він обмовив себе внаслідок тиску, погроз та насильства з боку правоохоронців.
6. Також засуджений вважає, що призначене йому апеляційним судом покарання є надмірно суворим.
7. Прокурор подав заперечення на касаційну скаргу, в яких, наводячи свої аргументи, зазначає про необґрунтованість вимог засудженого.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. У судовому засіданні захисник підтримав доводи скарги.
9. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту та просив залишити оскаржені судові рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.
10. Інші учасники кримінального провадження було належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі та запереченнях доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
12. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу.
13. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
14. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
15. У результаті касаційного перегляду встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до статті 94 КПК з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності для прийняття рішення.
16. В основу обвинувального вироку місцевий суд обґрунтовано поклав показання самого засудженого, який в судовому засіданні повністю підтвердив встановлені досудовим розслідуванням обставини і визнав свою вину у вчиненому. Крім того, суд оцінив наявні у справі речові та письмові докази, зокрема протоколи складені за результатами слідчих експериментів з участю засудженого та свідка, а також висновки судових експертиз, зміст яких детально відображено у вироку.
Щодо кваліфікації злочину
17. Згідно з усталеною судовою практикою, узагальненою, зокрема, у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", основним критерієм для відмежування складів злочинів, передбачених статтею 115 та частиною 2 статті 121 КК, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень і причин припинення посягання.
18. Відповідно до статті 24 КК умисел поділяється на прямий і непрямий. Межа між цими видами умислу визначається спрямованістю волі винного: діючи із прямим умислом, винний бажає настання певних наслідків, діючи з непрямим умислом - не бажає настання цих наслідків, але свідомо припускає їх настання.
19. У цій справі суд першої інстанції встановив, що між засудженим та потерпілим під час вживання алкогольних напоїв стався конфлікт, в ході якого засуджений схопив зі столу ніж та двічі вдарив потерпілого в груди.
20. Для завдання ударів у ліву сторону грудей, тобто місце, де завідомо для будь-якої дорослої людини, розташовані життєво важливі органи,засуджений використав кухонний ніж - знаряддя, яким очевидно можуть бути заподіяні глибокі поранення, при цьому сила ударів була такою, що ніж увійшов у тіло потерпілого на глибину 10 см.
21. Залишаючись на місці події засуджений не міг не розуміти, що потерпілий потребує негайного медичного втручання, однак, маючи реальну можливість викликати швидку допомогу або повідомити про це іншим особам, він жодних заходів на врятування життя людини не вжив. Натомість засуджений, дочекавшись доки потерпілий перестав подавати ознаки життя, загорнув його тіло в ковдру та виніс труп з будинку на певну відстань.
22. Виходячи з сукупності встановлених обставин - знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації ушкоджень, поведінки засудженого після події, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що засуджений усвідомлював небезпечність своїх дій, передбачав та свідомо припускав спричинення смерті, тобто діяв з непрямим умислом на вбивство.
23. Доводи засудженого про те, що потерпілий після отриманих поранень був здатний самостійно певний час до втрати свідомості вчиняти будь-які дії, не спростовують цього висновку суду першої інстанції.
24. Таким чином, суд першої інстанції правильно кваліфікував злочин за пунктом 13 частиною 2 статті 115 КК і Суд не має підстав для сумніву в обґрунтованості такого висновку.