Постанова
Іменем Україн
10 грудня 2021року
м. Київ
справа № 198/927/19
провадження № 61-12622св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2020 року у складі судді Маренич С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" (далі - ТОВ "Лан") про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позов обгрунтований тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 22 липня 2015 року державним нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим номером 414, після смерті батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, він є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,3452 га, що розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225982500:01:001:0348.
02 вересня 2014 року між його батьком та ТОВ "Лан" укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років, права орендодавця за яким після смерті ОСОБА_2 перейшли до нього, як до спадкоємця.
Згідно з пунктом 7 договору оренди земельної ділянки орендар кожні п`ять років дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше, як за 100 днів. Тобто, згідно з пунктом 7 укладеного між сторонами договору оренди землі на відповідача покладений обов`язок надати згоду на розірвання договору кожні п`ять років, без будь-яких додаткових підстав, крім потреби чи бажання щодо розірвання договору.
26 травня 2019 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою, попередивши останнього про те, що має намір розірвати договір оренди земельної ділянки, оскільки бажає самостійно обробляти належну йому земельну ділянку та просив повернути її до 01 жовтня 2019 року.
Відповідач відмовив позивачу у розірванні договору оренди землі, посилаючись на відсутність вагомих підстав для надання згоди для його розірвання, оскільки ним виконані всі обов`язки за договором та права позивача не порушувались. Крім того, відповідач зазначив, що умови договору не передбачають розірвання договору в односторонньому порядку.
ОСОБА_3 вважає, що договір має бути розірваним за згодою сторін, в тому числі достроково за рішенням суду, посилаючись на статті 526, 651 ЦК України, Закон України "Про оренду землі".
Просив розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 7,3452 га, кадастровий номер 1225982500:01:001:0348, укладений 02 вересня 2014 року між його померлим батьком ОСОБА_2 та ТОВ "Лан".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, в позові відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що сторони у справі неоднаково розуміють та тлумачать пункт 7 договору оренди земельної ділянки, кожен на свою користь, а тому під час укладення договору не досягнуто згоди щодо положень абзацу 2 пункту 7 договору оренди землі.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів можливості розірвання укладеного договору оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що свобода договору не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини у випадках, коли така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, просив скасувати судові рішення та задовольнити позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особа, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 7 договору оренди землі орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Тобто надання згоди на розірвання договору є обов`язком, а не правом орендаря. Він має потребу у самостійному обробітку земельної ділянки, тому вимога про розірвання договору оренди обґрунтована.
На сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосуання норми права у подібних правовідносинах, що призводить до різної правозастосовчої практики в суді апеляційної інстанції.
Частинами третьою і четвертою статті 213 ЦК України визначено загальні способи тлумачення.
Підставою для тлумачення у цій справі є спір між сторонами договору щодо його змісту, невизначеність та незрозумілість значення слів, всього договору або його частини.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 623/2421/16-ц, в яких суди задовольнили вимоги позивача про розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Лан" зазначає, що договір не передбачає права орендодавця розірвати договір оренди землі в односторонньому порядку. Суд не може із власної ініціативи тлумачити умови договору без відповідного позову сторін правочину про це. Товариство уклало спірний договір з метою довготривалих відносин, витратило значні кошти на придбання устаткування для обробітку землі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2015 року серії НАО 001296, реєстраційний номер 414, виданого державним нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_1 після смерті свого батька ОСОБА_2 успадкував належну останньому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,3452 га, розташовану на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району, кадастровий номер 1225982500:01:001:0348.
02 вересня 2014 року між ТОВ"Лан" та ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1225982500:01:001:0348, строком на 15 років.
26 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з письмовою заявою, попередивши останнього про те, що має намір розірвати договір оренди земельної ділянки, оскільки бажає самостійно обробляти належну йому земельну ділянку та просив повернути її до 01 жовтня 2019 року.
Відповідач відмовив позивачу у розірванні договору оренди землі.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов.
Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Таким чином, законодавець допускає розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку в разі, якщо це передбачено умовами договору.
Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи, тому сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.
Суди встановили, що згідно з пунктом 7 договору оренди після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично.
Пункт 28 договору оренди землі забороняє розірвання договору в односторонньому порядку без вагомої причини та рішення суду.
Позивач вважає, що на підставі пункту 7 договору оренди він має право розірвати договір в односторонньому порядку, виявивши для цього бажання чи наявну потребу, натомість відповідач посилається на пункт 28 договору оренди землі, згідно з яким забороняється розірвання договору в односторонньому порядку без вагомої причини та рішення суду.
Системний аналіз положень договору оренди землі дає підстави дійти висновку, що він не передбачає можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. Заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору.
Із позовом щодо тлумачення змісту правочину сторони до суду не зверталися. Бажання позивача самостійно обробляти земельну ділянку не є окремою підставою, визначеною законом або договором, для розірвання договору оренди землі. Жодних інших окремих підстав як в сукупності, так і окремо, необхідних і достатніх для розірвання договору, позивач не навів.
Оскільки між сторонами не досягнуто згоди щодо тлумачення пункту 7 договору оренди з урахуванням положень пункту 28 цього договору, а із позовом щодо тлумачення змісту правочину сторони до суду не зверталися, Верховний Суд погоджується із висновками судів про те, що абзац 2 пункту 7 договору оренди не містить однозначного визначення можливості розірвання договору в односторонньому порядку, а пункт 28 договору оренди містить заборонурозірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, тому позов за встановлених у справі обставин задоволенню не підлягає.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 623/2421/16-ц.
У наведених справах у позивачів аналогічно до цієї справи виникла потреба і можливість самостійно використовувати належну їм на праві приватної власності зазначену земельну ділянку, при цьому умови договорів передбачають можливість розірвання позивачем договору оренди землі в односторонньому порядку. На підставі встановлених обставин Верховний Суд у вказаних справах погодився із висновками судів про те, що вимога позивачів про розірвання наведених договорів оренди землі в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та умовам укладених сторонами договорів оренди землі.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 623/2421/16-ц, є безпідставними, оскільки обставини у цих справах не є подібними до справи, яка є предметом касаційного перегляду.
Лише посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах, хоча у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Щодо посилання у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосуання норми права у подібних правовідносинах, то необхідно зазначити таке.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року, справа № 198/926/19, провадження № 61-11818св20,у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про розірвання договору оренди земельної ділянки, викладений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з урахуванням встановлених обставин у справі, а саме умовами укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. При цьому заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору.
Відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 198/1023/19, провадження № 61-1428 св20 (справа за позовом ОСОБА_5 до ТОВ "Лан" про визнання припиненим договору оренди землі шляхом його розірвання), від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19, провадження № 61-9624 св20 (справа за позов ОСОБА_6 до ТОВ "Лан" про визнання договору оренди землі припиненим (розірваним) і витребування земельної ділянки з незаконного володіння).
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі доводів касаційної скарги суд касаційної інстанції не встановив.
Щодо клопотання ТОВ "Лан" про приєднання до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19, провадження № 61-9624 св20, то Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Оскільки доступ до судових рішень є відкритим та доступним у Єдиному державному реєстрі судових рішень, то підстави для долучення судового рішення до справи відсутні.