Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 320/4378/13-ц
провадження № 61-870 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи";
відповідач - ОСОБА_1 ;
третя особа - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 січня 2014 року у складі судді Притуло Л. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 11 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0703/0808/88-157, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 45 400 дол. США, який зобов`язався повернути разом зі сплатою процентів за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 11 серпня 2008 року № 0703/0808/88-157 між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 11 серпня 2008 року укладено іпотечний договір № 0703/0808/88-157-2-1, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Сторони оцінили предмет іпотеки у 314 585,11 грн.
28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") було укладено договір факторингу, за яким банк відступив фактору право вимоги за зазначеним кредитним договором.
В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") укладено договір факторинг, згідно з умовами якого факторингова компанія відступила позивачу право вимоги до боржника за кредитним договором від 11 серпня 2008 року № 0703/0808/88-157.
Отже, унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, позичальником за яким є ОСОБА_2, та іпотечним договором, іпотекодавцем за яким є ОСОБА_1 .
Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 01 лютого 2013 року становила 647 330,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 344 754,08 грн; за відсотками у розмірі 163 738,53 грн, пеня у розмірі 138 838,07 грн.
Ураховуючи викладене, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2008 року № 0703/0808/88-157 звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також стягнути судові витрати по справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 січня 2014 року позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів, за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2008 року, яка станом на 01 лютого 2013 року становить суму у розмірі 80 987,20 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день звернення з позовом становило суму у розмірі 647 330,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 344 754,08 грн; заборгованість по відсотках - 163 738,53 грн; пеня - 138 838,07 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у ТОВ "Кредитні ініціативи", як правонаступника банку, яке стало кредитором відповідача, виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності відповідачу.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 січня 2014 року залишено без змін.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Заочне рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 січня 2014 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та зазначив, що факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2008 року № 0703/0808/88-157 та переведення прав вимоги до ТОВ "Кредитні ініціативи" за вказаним кредитним та іпотечним договорами доведено належними та допустимими доказами; наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості відповідачем не спростовано, кредитний та іпотечний договори не визнавались неукладеними, нечинними або недійсними. Встановивши, що позичальник та майновий поручитель взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконали, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що строк дії кредитного договору становлено до 11 серпня 2018 року, зобов`язання позичальника за кредитним договором не виконано, тому звернувшись до суду з позовом у квітні 2013 року, позивач реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки протягом строку дії договору, а відтак строк позовної давності позивачем не пропущено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 січня 2014 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16, від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 320/4378/13-ц із Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини укладання кредитного договору від 11 серпня 2008 року № 0703/0808/88-157, а також докази отримання позичальником грошових коштів за кредитним договором, за відсутності яких кредитний договір є неукладеним та відповідно іпотечний договір, на підставі якого суди звернули стягнення на предмет іпотеки, є нікчемним. Лише підписання кредитного договору позичальником не свідчить про отримання ним кредитних коштів за цим договором. Судами безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування у позивача оригіналів всіх договорів, а саме: кредитного договору, договору іпотеки, договорів щодо переходу права вимоги до позивача за кредитним договором та договором іпотеки. Також апеляційним судом безпідставно не застосовано строк позовної давності, про яку заявлено відповідачем.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 11 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0703/0808/88-157, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 45 400 дол. США на строк з 11 серпня 2008 року по 11 серпня 2018 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту (а. с. 26-30, т. 1).
Того ж дня, 11 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 0703/0808/88-157-2-1, предметом якого є квартира, загальною площею 52 кв. м, житловою площею 27,7 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_3, та належить ОСОБА_1 : 2/5 частки - на підставі договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Малихіною Т. А. 25 жовтня 2001 року за реєстровим № 4-143, зареєстрованого ДКП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" 27 жовтня 2001 року за реєстровим № 401; 1/5 частки - на підставі договору дарування частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В. 04 березня 2004 року за реєстровим № 1400, зареєстрованого ДКП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" 17 березня 2004 року за реєстровим № 4932340, в книзі № 8, номер запису 401; 2/5 частки - на підставі договору дарування частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Мозгіною О. П. 02 листопада 2004 року за реєстровим № 8951, зареєстрованого КП "Мелітопольське бюро технічної інвентаризації" 04 листопада 2004 року за реєстровим № 4932340, в книзі № 8, номер запису 401 (а. с. 37-39, т. 1).
Відповідно до пункту 5 іпотечного договору 11 серпня 2008 року № 0703/0808/88-157-2-1 вартість предмету іпотеки складає 314 585,11 грн.
28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" було укладено договір факторингу.
Також 28 листопад 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, за яким позивачу було відступлено права вимоги заборгованості по кредитному договору, укладеним із ОСОБА_2, та іпотечним договором, укладеним із ОСОБА_1 (а. с. 8-25, 78-99, т. 1).
Отже, унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора за вказаними кредитним та іпотечними договорами.
Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим банком 04 березня 2013 року було надіслано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимогу про повернення суми заборгованості та попереджено, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов`язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, позивач зі спливом цього строку має намір звернути стягнення на предмет іпотеки (а. с. 47-48, т. 1). Вказані вимоги залишено без виконання.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 01 лютого 2013 року становить 80 987,20 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України становить 647 330,68 грн, яка складається з: 43 132 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України становить 344 754,08 грн - заборгованість за кредитом, 20 485,24 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України становить 163 738,53 грн - заборгованість по відсотках; 17 369,96 дол. США, що за офіційним курсом Національного Банку України становить 138 838,07 грн - пеня (а. с. 45, 46, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку", згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України "Про іпотеку") є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).
Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).
У цій справі позивач обґрунтовував своє звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки тим, що відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором належним чином та допустив утворення заборгованості.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позичальник ОСОБА_2 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором та є доведеними факти наявності у нього заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2008 року № 0703/0808/88-157 у розмірі, який підтверджується наданим позивачем розрахунком, а також переведення прав вимоги до ТОВ "Кредитні ініціативи" за вказаним кредитним та іпотечним договорами.
ОСОБА_1 не надала свого розрахунку чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості позичальника, тобто відповідачем не спростовано факт наявності та розміру заборгованості чи порядок її нарахування, що є її процесуальний обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України),
Наведене свідчить про те, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.
Посилання ОСОБА_1 на відсутність оригіналів договорів (кредитного договору, договору іпотеки та договорів про відступлення прав вимоги), не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вказані договори ані позичальником ані іпотекодавцем не оспорювались. Також є безпідставними доводи відповідача про неукладеність кредитного договору через відсутність у матеріалах справи документу про отримання позичальником грошових коштів за кредитним договором, оскільки цей договір не визнавався судом неукладеним або недійсним.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції й про те, що відсутні правові підстави для застосування позовної давності у спорі.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові
від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
З урахуванням наведеного і встановлених фактичних обставин справи про те, що з вимогою про повернення суми заборгованості та намір звернути стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся до позичальника та іпотекодавця 04 березня 2013 року, а з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки - 22 квітня 2013 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що строк позовної давності товариством не пропущено, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16, від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.