Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 521/9247/17
провадження № 61-1512св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк";
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2018 року у складі судді Михайлюка О. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Цюри Т. В., Гірняк Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.
Позовна заява ПАТ "УкрСиббанк" мотивована тим, що згідно договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 дол. США, зі строком повернення до 22 листопада 2021 року, зі сплатою процентів та інших передбачених договором платежів. Наданий кредит забезпечений порукою ОСОБА_2 . У порушення умов кредитного договору відповідачі у встановлені строки кредит та інші передбачені договором платежі не сплатили, у зв`язку з чим банк був вимушений звернутись до суду з цим позовом.
Ураховуючи викладене, ПАТ "УкрСиббанк" просило суд стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту, з урахуванням відсотків у розмірі 25 613,07 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків у розмірі 31 871,67 грн.
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання договору поруки від 22 листопада 2006 року № 62847, укладеного між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2, припиненим з моменту змін умов основного договору, а саме з 27 лютого 2015 року та у зв`язку з порушенням банком шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя, посилаючись на те, що банк самостійно вніс зміни до умов кредитного договору, чим збільшив обсяг відповідальності поручителя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2018 року ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено у задоволенні заявлених первісних позовних вимог.
Задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 . Визнано припиненою поруку за договором поруки № 62847 від 22 листопада 2006 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, з моменту змін умов основного договору, а саме з 27 лютого 2015 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що збільшення банком розміру процентної ставки за прострочення платежів потягло збільшення обсягу відповідальності поручителя без повідомлення та згоди на це останнього. Відмовляючи у задоволенні основного позову про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2018 року апеляційну скаргуПАТ "УкрСиббанк" залишено без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково. Постанову апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2018 року скасовано й справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2018 року в частині мотивування відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 змінено. В інший частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані вимоги частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України "Про захист прав споживачів" порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Враховуючи те, що ПАТ "Укрсиббанк" не направляв вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, первісний позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав.
Разом з тим, апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про визнання поруки припиненою з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, оскільки збільшення процентної ставки за кредитом відбулось без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року АТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником ПАТ "УкрСиббанк", подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити, а у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 372/3743/15-ц, постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-317цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 тощо, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 521/9247/17 із Малиновського районного суду м. Одеси.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій не врахували, що сторонами було погоджено у кредитному договорі питання про збільшення розміру процентної ставки. 19 лютого 2008 року банк надсилав на адресу позичальника повідомлення про збільшення відсоткової ставки, яке отримано останнім 26 лютого 2008 року. Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у цій справі, не взяв до уваги, що банк скористалася своїм правом на дострокове повернення кредиту шляхом пред`явлення позову до суду відповідно до положень частини другої статті 1050 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 22 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11081500000, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 60 000 дол. США, строком до 22 листопада 2021 року, зі сплатою за використання кредитних коштів процентної ставки у розмірі 11,3 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 22 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 62847.
Пунктом 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 передбачено, що процентна ставка у розмірі 11,3 % за користування коштами застосовується протягом перших 30 календарних днів з дня видачі кредиту. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2. даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування у порядку, передбаченому пунктом 9.2. договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.
Пунктом 1.3.2. договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 передбачено, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 9.2. договору.
Відповідно пункту 9.2. договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 банк протягом дії цього договору, відповідно до умов пункту 1.3.1. може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин:
а) порушення позичальником кредитної дисципліни (неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором); та/або
б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, тощо, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов`язань, передбачених цим договором; та/або
в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5 % у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункти за бланковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.
Також у пункті 9.2. договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 сторони погодили порядок збільшення розміру процентної ставки за договором, а саме: банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про новий розмір процентної ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору. Такий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із встановлювальним згідно умов цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, зобов`язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання такої відповіді банк набуває право дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів. Сторони погодили, що факт неподання позичальником письмового повідомлення (відповіді) банку про його незгоду з такою новою процентною ставкою, вважається згодою на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у повідомленні банку. Про збільшення процентної ставки банк у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє позичальника шляхом направлення йому письмового повідомлення поштою. У такому повідомленні банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата, з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки.
ПАТ "УкрСиббанк" не надано доказів виконання вимог пункту 9.2. договору про надання споживчого кредиту № 11081500000 від 22 листопада 2006 року щодо зміни розміру процентної ставки у сторону збільшення.
Із наданого банком розрахунку заборгованості за процентами слідує, що підвищена ставка (22,6 %) замість передбаченої договором звичайної (11,3 %) застосована за прострочення тіла кредиту у наступні періоди: у лютому 2015 року та щомісяця з вересня 2015 року по травень 2017 року включно.
Відповідно до пункту 9.4. договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 зміни до договору оформлюються шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до нього, крім випадків, коли цим договором прямо передбачено, що зміни його умов не потребують укладення будь-яких додаткових угод.
Згідно положень договору поруки від 22 листопада 2006 року № 62847 поручителю відомі усі умови договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 (пункт 1.2.).
Пунктом 2.1 договору поруки від 22 листопада 2006 року № 62847визначено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під згодою розуміється як візування змін у кредитний договір поручителем, так і отримання згоди шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ "УкрСиббанк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повній мірі.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.
Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.
Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).
Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.
У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження № 61-37688сво18).
Як установлено судами із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, проценти позичальнику нараховувалися як із процентної ставки 11,3 % річних, передбаченої умовами кредитного договору, так і за підвищеною процентною ставкою 22,6 % річних.
За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що збільшення процентної ставки за кредитом, навіть за згодою боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком у більшому розмірі.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19), згідно з яким порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту (пункти 84, 85).
Посилання заявника на те, що умовами кредитного договору сторонами погоджено збільшення розміру процентної ставки у разі настання, зокрема, порушення позичальником кредитної дисципліни, ураховуючи обов`язок поручителя відповідати за неналежне виконання всіх зобов`язань позичальника, а також на те, що положення пункту 2.1. договору поруки регулює відносини сторін у разі внесення змін в договір (частина перша статті 651 ЦК України), а не у випадку зміни зобов`язання (стаття 525 ЦК України), що вимагається диспозицією правової норми, передбаченої частиною першої статті 559 ЦК України, колегією суддів відхиляються, оскільки такі посилання зводяться до власного тлумачення позивачем норм матеріального права.
Встановивши, що умовами укладеного з ОСОБА_2 договору поруки остання поручилася за виконання зобов`язання боржника за кредитним договором, виходячи із розміру відсоткової ставки 11,3 % на рік, доказів того, що поручитель погоджувалася на збільшення процентної ставки за кредитним договором матеріали справи не містять, а отже збільшення процентної ставки за кредитом відбулось без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правомірно застосував положення частини першої статті 559 ЦПК України.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Разом з тим, колегія судді не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_1 .
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, апеляційний суд, посилаючись на невиконання банком частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту та відсутність у зв`язку із цим
підстав для стягнення кредитної заборгованості, не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у цій справі.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Таким чином, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Відповідно до кредитного договору від 22 листопада 2006 року № 11081500000 кінцевим терміном повернення коштів є 22 листопада 2021 року.
Звернувшись до суду з позовом у червні 2017 року, ПАТ "УкрСиббанк", відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України, просило суд дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Судами установлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ "УкрСиббанк" за кредитним договором від 22 листопада 2006 року № 11081500000 станом на 13 червня 2017 року становить 25 613,07 доларів США - заборгованості за кредитом і процентами та 31 871,67 грн - пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Матеріали справи містять детальний розрахунок кредитної заборгованості позичальника (а. с. 23-35, т. 1). Позичальник не надав свого розрахунку чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, тобто позичальником не спростований факт наявності та розміру заборгованості чи порядок її нарахування.
У пункті 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту від 22 листопада 2006 року № 11081500000 сторони погодили, що процентна ставка у розмірі 11,3 % за користування коштами застосовується протягом перших 30 календарних днів з дня видачі кредиту. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2. даного договору.
Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 9.2. договору (пункт 1.3.2. договору).
Так, частиною першою пункту 9.2. кредитного договору передбачена можливість зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення у разі, зокрема, порушення позичальником кредитної дисципліни (неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором) (пункт 9.2. кредитного договору).
Таким чином, сторонами кредитного договору від 22 листопада 2006 року № 11081500000 погоджено збільшення розміру процентної ставки у разі неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.
Отже, враховуючи правомірність нарахування позивачем заборгованості по кредиту, процентам та пені, розмір яких позичальником не спростовано, колегія суддів погоджується із визначеною позивачем сумою заборгованості.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до позичальника з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог АТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.