Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 143/1072/20
провадження № 61-7519св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Вакуленком Віталієм Вікторовичем, на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року в складі судді Бойка А. В. та на постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року в складі колегії суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Позов мотивував тим, що з народження він був зареєстрований та проживав у будинку АДРЕСА_1, який на праві власності належав його батькам. У подальшому в період перебування на заробітках він тимчасово проживав у місті Києві. Зазначав, що у грудні 2019 року, повернувшись до м. Погребище, не зміг потрапити у будинок, оскільки його донька ОСОБА_2, яка набула права власності на вказаний будинок на підставі договору дарування, не впускає його до помешкання, а його речі перемістила на горище. У позасудовому порядку конфлікт з приводу користування житловим будинок вирішити не вдалося, про що свідчить звернення відповідачки до правоохоронних органів у червні 2020 року, коли вона знову не допустила позивача до будинку. Вказував, що така поведінка ОСОБА_2 створює йому перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, якого він у встановленому законом порядку не позбувався. Зазначав, що з вимогами про виселення або про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, відповідачка до нього не зверталась.
З урахуванням викладеного та посилаючись на норми законодавства щодо права користування житлом членів сім`ї власника житлового приміщення, ОСОБА_1 просив вселити його в житловий будинок АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачку не чинити йому перешкод у користуванні житлом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований у спірному житловому будинку як член сім`ї колишнього власника ( ОСОБА_3 ), а тому після відчуження ОСОБА_3 житлового будинку на користь відповідачки і набуття останньою права власності на спірне житло, право позивача на користування таким нерухомим майном припинилося і можливе лише за згодою нового власника. Суди встановили, що позивач не є членом сім`ї ОСОБА_2, не пов`язаний з нею спільним побутом та бюджетом, а саме по собі кровне споріднення між сторонами не є достатньою підставою для користування позивачем нерухомістю, яка на праві власності належить його доньці.
Апеляційний суд не вбачав порушення принципу пропорційності внаслідок втручання в право позивача на житло, оскільки в іншому разі такий принцип був би порушений по відношенню до сім`ї ОСОБА_2, у якій виховуються двоє неповнолітніх дітей.
Аргументи учасників справи
30 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга з урахуванням її уточненої редакції мотивована тим, що суди не врахували, що позивач є рідним батьком відповідачки, а в спірному житловому будинку був зареєстрований та проживав усе своє життя.
У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Відзив мотивувала тим, що позивач ніколи не був членом її сім`ї, а вона як власник житлового приміщення заперечує проти його проживання в будинку. Просить врахувати, що житловий будинок має лише одну житлову кімнату площею 16,1 м?, а її сім`я складається з чотирьох осіб, у тому числі з двох дітей різної статі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2021 рокузазначено, що відповідач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 441/667/17, від 26 червня 2019 року в справі № 676/905/16-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №478 від 10 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 з 18 грудня 1998 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з договором дарування житлового будинку, укладеного 03 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 набула донька позивача ОСОБА_2 .
Згідно з технічним паспортом спірний житловий будинок має загальну площу 56,7 м?, житлову площу 42,0 м? та складається з коридору, прихожої, житлової кімнати й веранди.
Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання, у житловому будинку, що розташований в АДРЕСА_1, окрім ОСОБА_2 за вказаною адресою проживають її чоловік ОСОБА_4 та їх малолітні діти ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до матеріалів ЄО №1260 від 08 червня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 зверталася до Погребищенського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області з приводу конфлікту з батьком ОСОБА_1 щодо проживання в будинку, що розташований в АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
У частині першій статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Близькі за змістом положення містяться в частині першій статті 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 676/905/16-ц (провадження № 61-13787св18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: "фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. […] Перехід права власності на спірне житлове приміщення не вплинуло на право ОСОБА_1 користуватися нерухомим майном, яке новий власник у встановленому законом порядку не оспорив".
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
- ОСОБА_1 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 як член сім`ї попереднього власника ОСОБА_3 ;
- отримуючи в дар указаний житловий будинок, відповідачка була обізнана про наявність у позивача права користування таким нерухомим майном та про факт реєстрації його місця проживання за відповідною адресою;
- після набуття права власності на житловий будинок позивачка у встановленому порядку не оспорила право користування (сервітут) позивача щодо належного їй нерухомого майна.
За таких обставин, обмежившись посиланням на те, що ОСОБА_1 не є членом сім`ї власника житлового будинку, суди не врахували, що зміна власника нерухомого майна не свідчить про автоматичне припинення набутого в установленому законом порядку права користування таким майном, а також не встановили фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, наявність або відсутність у позивача перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).
Надаючи оцінку втручанню у право позивача на житло на предмет його пропорційності та виправданості, суди не перевірили наявність у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, яке є "житлом" у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції, у зв`язку з чим не дотримали баланс інтересів сторін цього спору.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
У зв`язку з установленням підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.