Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 205/1096/19
провадження № 61-6207св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос Олена Володимирівна, обласне комунальне підприємство "Софіївське бюро технічної інвентаризації",
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4, управління служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк", підписану адвокатом Ременюк Тетяною Олександрівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в складі колегії суддів Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ "Альфа-Банк", державного реєстратора ОКП "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. В., ОКП "Софіївське бюро технічної інвентаризації" про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивувала тим, що їй, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 16 червня 2000 року належала квартира АДРЕСА_1, яку вони 12 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки № 0310/1007/88-391 передали в іпотеку АКБ "ТАС-Комерцбанк" в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Указувала, що 22 січня 2019 року їй стало відомо, що державним реєстратором ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ "Альфа-Банк", а підставою виникнення права власності зазначено повідомлення про звернення стягнення, яке іпотекодавці не отримували, та договір іпотеки. Вказувала, що окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя з банком вона не укладала, а застереження про відчуження банком предмета іпотеки без згоди власників у договорі іпотеки відсутнє. Посилалася на те, що будь-яких цивільно-правових відносин з АТ "Альфа-Банк" не мала. Вказувала, що спірна квартира є єдиним місцем проживання позивачки та третіх осіб, у тому числі малолітньої дитини. Зазначала, що прийняте державним реєстратором рішення суперечить вимогам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29954022 від 16 січня 2019 року, прийняте державним реєстратором ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В.;
- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк";
- зобов`язати державного реєстратора ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. та ОКП "Софіївське БТІ" поновити запис про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шляхом внесення відповідного запису в реєстр речових прав та їх обтяжень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2020 року в складі судді Приходченко О. С. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в договорі про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки № 0301/1007/88-391-Z-1 від 12 жовтня 2007 року сторони передбачили можливість позасудового задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки. Відхиляючи посилання позивачки на порушення вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суд зазначив, що, уклавши договір про внесення змін до договору іпотеки, іпотекодавці надали добровільну згоду на перереєстрацію права власності за кредитором у разі порушення ними зобов`язань за кредитним договором. Суд також прийняв до уваги лист Новокодацького ВП Дніпровського ВП ГУНП у Дніпропетровській області № 45.3/3105ЕО від 08 жовтня 2019 року, відповідно до якого встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 тривалий час ніхто не проживає, про що повідомили мешканці другого під`їзду будинку. Суд першої інстанції вказав, що позивачка не надала доказів відсутності в неї на праві власності іншого нерухомого майна.
Суд також прийняв до уваги, що 25 травня 2018 року ПАТ "Альфа-Банк" направив позивачеві та третім особам рекомендованими листами з кур`єрською доставкою повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням по кредитному договору № 0301/1007/88-391 від 12 жовтня 2007 року у розмірі 84 664,04 дол. США, про відмову в отриманні яких зазначено кур`єром служби доставки. При цьому боржників також було повідомлено про зміну кредитора у зобов`язанні на ПАТ "Альфа-Банк".
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу позивачки задоволено частково, рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 29954022 від 16 січня 2019 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк"; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що АТ "Альфа-Банк" не надало суду доказів на підтвердження отримання іпотекодавцями вимоги про усунення порушень, передбаченої в статті 35 Закону України "Про іпотеку" (повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки), у зв`язку з чим у державного реєстратора не було підстав для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за відповідачем.
Суд апеляційної інстанції також установив порушення банком та державним реєстратором вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", зазначивши, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки не може вважатися таким, що проведено за згодою іпотекодавця. Апеляційний суд установив, що площа спірної квартири, яка передана в іпотеку на забезпечення кредиту, отриманого в іноземній валюті, не перевищує гранично допустимих меж, установлених цим Законом; квартира використовується як постійне місце проживання позивачки, яка не має у власності іншого житлового нерухомого майна. Доводи АТ "Альфа-Банк" проте, що іпотекодавці фактично не проживають у спірній квартирі, суд відхилив із посиланням на те, що місце проживання іпотекодавців зареєстроване у квартирі АДРЕСА_1 в передбаченому законом порядку, що підтверджується копіями їх паспортів.
Колегія суддів уважала, що належним способом захисту порушеного права позивачки є скасування запису про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за банком, у зв`язку з чим інші позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників справи
12 квітня 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просило її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" не може вважатися примусовим стягненням майна в розумінні Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";
- позивачка (як і інші іпотекодавці) вже тривалий час не використовує спірну квартиру як постійне місце проживання, на підтвердження чого банк надав суду відповідь правоохоронних органів;
- відмова іпотекодавців від отримання вимоги про усунення порушень не свідчить про порушення банком установленого статтею 35 Закону України "Про іпотеку" порядку;
- внаслідок змін до законодавства з 16 січня 2020 року рішення суду про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не може вважатися ефективним способом захисту прав, оскільки не відноситься до переліку документів, які є підставою для припинення державної реєстрації речових прав у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
- апеляційний суд, скасувавши запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ "Альфа-Банк", вийшов за межі позовних вимог, оскільки такої вимоги ОСОБА_1 не пред`являла.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2021 рокузазначено, що відповідач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що апеляційний суд при вирішенні спору не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 201/344/18, від 27 березня 2019 року в справі № 522/24450/14, від 18 листопада 2020 року в справі № 154/883/19, від 15 жовтня 2020 року в справі № 755/2030/19, від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц, від 28 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц, від 18 листопада 2020 року в справі № 750/5622/19, від 31 липня 2018 в справі № 826/9658/15, від 31 січня 2018 року в справі № 910/6592/16, від 23 січня 2018 року в справі № 760/169/14-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 жовтня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0301/1007/88-391, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 44 100 дол. США.
З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 12 жовтня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 0301/1007/88-391-Z-1, відповідно до умов якого іпотекодавці передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
У пункті 12 договору іпотеки вказано, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
- за рішенням суду;
- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в пунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього договору.
За змістом пункту 12.3.1 іпотечного договору №0301/1007/88-391-Z-1 від 12 жовтня 2007 року задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 15 жовтня 2007 року АКБ "ТАС-Комерцбанк" змінив своє найменування на ВАТ "Сведбанк".
Рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року ВАТ "Сведбанк" у зв`язку з приведенням статуту у відповідність до норм Закону України "Про акціонерні товариства" змінило своє найменування на ПАТ "Сведбанк".
29 жовтня 2010 року між ПАТ "Сведбанк", ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до договору іпотеки №0301/1007/88-391-Z-1 від 12 жовтня 2007 року.
За змістом пункту 4 договору про внесення змін та доповнень №1 від 29 жовтня 2010 року сторони домовились викласти пункт 12.3 договору іпотеки в наступній редакції:
"12.3. Згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладеним в пп. 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту Договору:
12.3.1. Сторони домовились, що передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки здійснюється згідно ст. 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі наступного застереження: задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання; сторони цього Договору дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки є зазначене в цьому Договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання; предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб`єкта оціночної діяльності. При цьому, Сторони домовились, що суб`єкт оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем; у випадку перевищення вартості Предмету іпотеки, що вказана у висновку суб`єкта оціночної діяльності над розміром заборгованості Іпотекодавця за Основним зобов`язанням, Іпотекодержатель перераховує згідно діючого законодавства України різницю на поточний рахунок Іпотекодавця; сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3. цього Договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця".
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта-Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ "Сведбанк" продало (відступило), а ПАТ "Дельта-Банк" купило та прийняло право вимоги, в тому числі за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року №0301/1007/88-391 та іпотечним договором №0301/1007/88-391-Z-1 від 12 жовтня 2007 року.
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта-Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ "Дельта-Банк" продало (відступило), а ПАТ "Альфа-Банк" купило та прийняло право вимоги, в тому числі за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року №0301/1007/88-391 та іпотечним договором №0301/1007/88-391-Z-1 від 12 жовтня 2007 року.
Факт передачі прав вимоги до ПАТ "Альфа-Банк" за вказаним договором підтверджується копією акту-приймання-передачі прав вимоги від 15 червня 2012 року, а також копією переліку договорів до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року.
25 травня 2018 року АТ "Альфа-Банк" на адресу позивача і третіх осіб надіслало рекомендованими листами з кур`єрською доставкою повідомлення вих. № 41843-102б/б про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням по кредитному договору, про відмову в отриманні яких іпотекодавцями зазначено кур`єром служби доставки.
У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором ПАТ "Альфа-Банк" звернулося до ОКП "Софіївське БТІ" із заявою про здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку".
22 січня 2019 року державним реєстратором ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ "Альфа-Банк".
Банком для проведення державної реєстрації права власності було надано: повідомлення ПАТ "Альфа-Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору №41843-102б/б від 21 травня 2018 року; кредитний договір №0301/1007/88-391 від 12 жовтня 2007 року; іпотечний договір № 0301/1007/88-391-Z-1 від 12 жовтня 2007 року.
Місце проживання позивачки ОСОБА_1 та третіх осіб ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується копіями їх паспортів.
Також у вказаній квартирі зареєстровано місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд установив, що у позивачки ОСОБА_1 відсутнє інше житлове нерухоме майно, крім спірної квартири, пославшись на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 227683710 від 12 жовтня 2020 року.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).
Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що: "за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. […] В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя". При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання".
У справі, що переглядається, суди встановили, що 25 травня 2018 року АТ "Альфа-Банк" на адресу позивачки й третіх осіб надіслало рекомендованими листами з кур`єрською доставкою повідомлення вих. № 41843-102б/б про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням по кредитному договору, про відмову в отриманні яких іпотекодавцями зазначено кур`єром служби доставки.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у вказаному повідомленні банк запропонував позичальнику та іпотекодавцям здійснити погашення кредитної заборгованості. У випадку нездійснення такого погашення банк попередив позивачку та третіх осіб про свій намір задовольнити вимоги іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки. З огляду на викладене вказане повідомлення є вимогою про усунення порушень у розумінні статті 35 Закону України "Про іпотеку".
Установивши, що позивачка та треті особи відмовилися від отримання вимоги про усунення порушень, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що вказана обставина не є перешкодою у здійсненні державної реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
Апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув та зробив помилковий висновок про те, що ухилення іпотекодавців від отримання вимоги про усунення порушень є підставою для скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
Разом з тим у пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м? для квартири та 250 м? для житлового будинку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21) зазначено, що "Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 4648589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Тому висновок апеляційного суду про те, що положення Закону "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), є помилковим. Суд апеляційної інстанції не з`ясував чи підпадає квартира, що є предметом спору, під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", зокрема, чи використовує позивач предмет іпотеки як місце постійного проживання. За таких обставин перевірці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця".
З огляду на викладене апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Установивши, що предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, апеляційний суд зробив правильний висновок про порушення банком та державним реєстратором вимог закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Зазначаючи про непроживання позивачки в спірній квартирі, що є предметом іпотеки, АТ "Альфа-Банк" тим не менш здійснювало направлення позивачці та третім особам вимоги про усунення порушень саме за адресою: АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд обґрунтовано відхилив поданий відповідачем лист Новокодацького ВП Дніпровського ВП ГУНП у Дніпропетровській області № 45.3/3105ЕО від 08 жовтня 2019 року, відповідно до якого в спірній квартирі тривалий час ніхто не проживає, як такий, що ґрунтується виключно на усних показаннях невстановлених осіб та суперечить відміткам у паспортах іпотекодавців та відомостям з Єдиних державних реєстрів про відсутність у позивачки та інших іпотекодавців будь-якого іншого житлового нерухомого майна.
Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21) вказано, що "на підставі статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ "Альфа-Банк" призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права".
З урахуванням викладеного належним способом захисту у справі, що переглядається, є скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29954022 від 16 січня 2019 року, прийняте державним реєстратором ОКП "Софіївське БТІ" Волос О. В. У задоволенні інших позовних вимог, пред`явлених до АТ "Альфа-Банк", слід відмовити в зв`язку з обранням позивачкою неефективних способів захисту.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні".
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір виник між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк" як особою, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру. Тому державний реєстратор обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. В. та обласне комунальне підприємство "Софіївське бюро технічної інвентаризації" є неналежними відповідачами у справі і в зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до них, необхідно відмовити із зазначеної підстави.