Постанова
Іменем України
09 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 750/2914/20
провадження № 61-2773св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2020 року в складі судді Логвіни Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в складі колегії суддів: Губар В. С., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень.
В обґрунтування позову вказала, що вона та ОСОБА_2 є колишнім подружжям. Під час шлюбу у 1996 році сторони придбали житловий будинок по АДРЕСА_1, який був переобладнаний.
Після розірвання шлюбу з 2009 року вона є власником ѕ частин вартості будівельних матеріалів незавершеного переобладнанням спірного будинку, а у 2012 році з прилюдних торгів придбала ј його частку.
У 2013 році ОСОБА_2 звернувся до Чернігівської міської ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка була задоволена рішенням 40 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року.
Враховуючи зазначене та те, що передання іншій особі землі, на якій розташований її будинок, порушує її права як власника цієї земельної ділянки, позивач просила суд визнати протиправними та скасувати пункт 1.36 рішення 32-ї сесії 6-го скликання Чернігівської міської ради від 07 червня 2013 щодо надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення технічної документації; пункт 1.16 рішення 40-ї сесії 6-го скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року, яким затверджено технічну документацію, виготовлену на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,0604 га, кадастровий номер 7410100000:02:025:6178, для будівництва і обслуговування жилого будинку, та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,0604 га, кадастровий номер 7410100000:02:025:6178.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними та скасовано: пункт 1.36 рішення 32 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 07 червня 2013 року щодо надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення технічної документації; пункт 1.16 рішення 40 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року, яким затвердженого технічну документацію, виготовлену на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,0604 га кадастровий номер 7410100000:02:025:6178, для будівництва і обслуговування житлового будинку, та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 цю земельну ділянку.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 звернувся до Чернігівської міської ради щодо надання дозволу та передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у власність, приховуючи факт переобладнання будинку (добудови другого поверху, здійснення прибудови, збільшення площі будинку) та приховуючи сам факт поділу частин сукупності вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт незавершеного переобладнанням житлового будинку.
Оскільки рішенням суду від 18 червня 2009 року встановлено, що житловий будинок право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 на теперішній час не існує, що свідчить про те, що оскаржувані рішення були прийняті Чернігівською міською радою всупереч частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Після набуття права власності на незавершений будівництвом будинок по АДРЕСА_1, ОСОБА_1 має право на набуття права власності і на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій у вказаній вище справі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 04 червня 2020 року у справі № 686/1175/16, від 21 січня 2021 року у справі № 750/11678/19, постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суд прийняв рішення на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди при розгляді цієї справи не врахували преюдиційні обставини, встановлені судами у справах №№ 750/11678/19 та 750/9930/14, зокрема і висновки судів щодо законності рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року, яким ОСОБА_2 затверджена технічна документація та передана у власність спірна земельна ділянка. За обставинами цих справ ОСОБА_1 ніколи не мала та не набувала права власності ні на будинок в цілому, ні на його частину. Право власності ОСОБА_2 на спірний будинок не було припинене в установленому законом порядку.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 лютого 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 жовтня 1994 року до 23 вересня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, за час перебування у якому на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 1996 року придбали житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 площею 40,6 кв. м, право власності на який зареєстрували за ОСОБА_2 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 червня 2009 року (справа № 2-317/09), яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини сукупної вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт незавершеного переобладнанням житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна від 09 серпня 2012 року № 2512115/1 та акту про проведення аукціону з реалізації арештованого майна від 29 серпня 2012 року, на виконання виконавчого листа № 2-6246/10, виданого 10 грудня 2010 року Деснянським районним судом міста Чернігова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 38 303 грн заборгованості, а також 503,03 грн на відшкодування судових витрат, ПП "Нива В. Ш." проведено аукціон з реалізації 1/4 частини сукупності вартості будівельних матеріалів незавершеного будівництва житлового будинку, що знаходяться за адресою:, АДРЕСА_1, переможцем якого стала ОСОБА_1 .
Рішенням тридцять другої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 07 червня 2013 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,0604 га.
Рішенням сорокової сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року затверджено технічну документацію та безоплатно передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0604 га (кадастровий номер якої 7410100000:02:025:6178) за адресою: АДРЕСА_1,
Рішенням сорок першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 20 червня 2014 року у зв`язку з уточненням визнано таким, що втратив чинність пункт 1.16 рішення міської ради від 25 квітня 2014 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та оренду громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення садівництва" (40 сесія 6 скликання) у частині затвердження технічної документації та передачі ОСОБА_2 у власність безоплатно земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,0604 га (кадастровий номер 7410100000:02:025:6178) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Підставою для скасування рішення від 25 квітня 2014 року про передачу ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки була заява ОСОБА_1, мотивована тим, що вона є власником будівельних матеріалів незавершеного переобладнання жилого будинку на АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний № 25002760, що видане 31 липня 2014 року реєстраційною службою Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0604 га (кадастровий номер 7410100000:02:025:6178), розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 листопада 2019 року № 187529716, ОСОБА_2 з 12 вересня 2015 року належить земельна ділянка площею 0,0604 га (кадастровий номер 7410100000:02:025:6178), розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
З 25 вересня 2014 року по 22 січня 2019 року в провадженні судів адміністративної юрисдикції трьох інстанцій перебувала справа № 750/9930/14 за позовом ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради про визнання незаконним і скасування пункту 6 рішення сорок першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 20 червня 2014 року про визнання таким, що втратив чинність пункту 1.16 рішення сорокової сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року про передачу йому у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0604 га, кадастровий № 7410100000:02:025:6178, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Постановою суду касаційної інстанції від 22 січня 2019 року провадження у цій справі закрите на підставі частини першої статті 354 КАС України, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась у 2019 році, коли рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2019 року (справа № 750/11678/19) було скасовано рішення вказане Чернігівської міської ради від 20 червня 2014 року.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до положень частини першої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.
Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Частинами першою та другою статті 120 ЗК України у редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_1 права на належну ОСОБА_2 частину матеріалів, використаних для будівництва спірного житлового будинку, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 на підставі рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 червня 2009 року, а також протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна від 09 серпня 2012 року та акту про проведення аукціону з реалізації арештованого майна від 29 серпня 2012 року набула у 2012 році право на сукупну вартість будівельних матеріалів незавершеного будівництва спірного житлового будинку.
Натомість оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування від 07 червня 2013 року та від 25 квітня 2014 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо спірної земельної ділянки, затверджено технічну документацію на неї та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.
Таким чином, після набуття позивачем ОСОБА_1 права на сукупну вартість будівельних матеріалів незавершеного будівництва спірного житлового будинку, відповідач ОСОБА_2 на підставі оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування отримав у власність спірну частину земельної ділянки, розташовану зокрема і під частиною незавершеного будівництвом житлового будинку, що йому на той час не належала, оскільки перейшла у власність ОСОБА_1 на підставі проведення прилюдних торгів з реалізації цього нерухомого майна.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про порушення оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування прав позивача ОСОБА_1 як землекористувача є обґрунтованими.
Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення Чернігівської міської ради від 07 червня 2013 року та від 25 квітня 2014 року, щодо надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення технічної документації щодо спірної земельної ділянки, затвердження технічної документації на неї та передачі безоплатно у власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки, суди попередніх інстанцій входили із того, що останній під час оформлення свого права на вказаний об`єкт нерухомості приховав факт переобладнання будинку (добудови другого поверху, здійснення прибудови, збільшення площі будинку), а також факт поділу частин сукупності вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт незавершеного переобладнанням житлового будинку, що свідчить про те, що оскаржувані рішення були прийняті Чернігівською міською радою всупереч частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Вказані висновки суду відповідають матеріалам та обставинам справи, а також вимогам чинного законодавства.
При цьому докази касаційної скарги ОСОБА_3 не впливають на законність оскаржуваних судових рішень, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
При цьому безпідставними є посилання заявника на неврахування судами обставин, встановлених у справах №№ 750/11678/19 та 750/9930/14, зокрема і висновків судів щодо законності рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року, яким ОСОБА_2 затверджена технічна документація та передана у власність спірна земельна ділянка.
Так, вказуючи про преюдиційність обставин, встановлених у справі № 750/9930/14, зокрема і щодо незаконності рішення органу місцевого самоврядування від 20 червня 2014 року, заявник не врахував того, що постанова апеляційного суду, якою встановлені такі обставини, була скасована постановою Верховного суду від 22 січня 2019 року, а тому ці обставини не є преюдиційними у справі, що є предметом перегляду.
Крім того, правовою підставою для визнання протиправним вказаного рішення органу місцевого самоврядування від 20 червня 2014 року у справі № 750/11678/19 було те, що правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 04 червня 2020 року у справі № 686/1175/16, від 21 січня 2021 року у справі № 750/11678/19, постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, оскількиу цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.