ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/917/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 (колегія суддів у складі: Поліщук Л.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Таран С.В.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 19.11.2020 (суддя Нікітенко С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІЯ-1 ПЛЮС"
до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1). Міністерство інфраструктури України, 2). Державне підприємство "Скадовський морський торговельний порт"
про скасування наказу та визнання договору укладеним
за участю:
позивача: Сонько В.В. (адвокат)
відповідача: Кулініч В.О. (самопредставництво),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФІЯ-1 ПЛЮС" (далі - позивач) звернулося у суд з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), згідно з яким, просило:
- скасувати наказ відповідача від 16.09.2019 № 511 "Про втрату чинності наказу Регіонального відділення від 30.07.2019 № 429" (далі - Наказ);
- визнати укладеним між позивачем та відповідачем договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності - майданчик для розміщення металобрухту загальною площею 2801,5 кв.м, майданчик для розміщення сипучих вантажів загальною площею 4488,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 109239065247, яке перебуває на балансі Державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт" (далі - третя особа - 2) за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Мангубінська, 2, у запропонованій позивачем редакції (далі - договір).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказ прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки порушує права позивача на одержання в оренду нерухомого державного майна, та відмова відповідача укласти з позивачем договір є необґрунтованою, у зв`язку з чим, договір підлягає укладенню в судовому порядку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.11.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021, позов задоволено повністю.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Закони України "Про управління об`єктами державної власності", "Про оренду державного та комунального майна", не дають Міністерству інфраструктури України (далі - третя особа-1), як органу, уповноваженому управляти майном, права після надання згоди на укладення договору, відкликати раніше надане погодження на передачу державного майна в оренду та зупиняти процедуру укладення договорів оренди державного нерухомого майна. Такі дії третьої особи - 1 виходять за межі наданих їй повноважень, як органу державної влади. При цьому суди вказали на те, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу в укладенні договору.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі, з урахуванням її уточнення, заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний суд не врахував правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 466/7669/13-ц. Відповідач вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості: відкликання згоди уповноваженим органом управління на передачу державного майна в оренду, обмеження права власності третьої особи -1, з урахуванням приписів статей 319, 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), спонукання органу державної влади до укладення договору у редакції, що суперечить чинним приписам законодавства у контексті положень статті 19 Конституції України.
3.3. Подана третьою особою - 1 заява щодо касаційної скарги відповідача не може бути прийнята до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
3.4. Відповідно до приписів частини другої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
3.5. Згідно статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
3.6. Третя особа - 1 у своїй заяві просить касаційну скаргу відповідача задовільнити, скасувати оскаржені у касаційному порядку судові рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
3.7. Отже оскільки подана третьою особою - 1 заява не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги відповідача, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак третьою особою - 1 не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подана заява залишається без розгляду.
3.8. У поданому згідно поштового конверту 24.11.2021 письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
3.9. 08.12.2021 засобами електронного зв`язку позивачем підписано та подано до суду касаційної інстанції письмові доводи проти задоволення касаційної скарги, які за своїм змістом є доповненням до вже поданого ним відзиву на касаційну скаргу, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, в якому він просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.
3.10. Частиною 1 статті 295 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
3.11. У даній справі ухвалою Верховного Суду від 09.11.2021 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.11.2021. Проте позивачем вказані доповнення до відзиву на касаційну скаргу подано засобами електронного зв`язку 08.12.2021, що вбачається із протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, тобто поза межами зазначеного строку.
3.12. Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
3.13. Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
3.14. Отже поза межами вказаного строку право у позивача на подачу доповнення до відзиву відсутнє.
3.15. На підставі викладеного, доповнення до відзиву позивача залишені судом без розгляду, оскільки він був поданий після закінчення строку, наданого для його подання.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що листом від 11.03.2019 позивач звернувся до відповідача про намір укласти договір оренди державного нерухомого майна - майданчик для розміщення металобрухту, інв. № 2218, що знаходиться за адресою вул. Мангубінська, 2, м.Скадовськ, Херсонська область; майданчик для розміщення сипучих вантажів, інв. № 2250, що знаходиться за адресою: вул. Мангубінська, 2, м. Скадовськ, Херсонська область; які перебувають на балансі Державного підприємства "Скадовський морський торгівельний порт".
4.2. В офіційному виданні Фонду державного майна України - газеті "Відомості приватизації" від 10.04.2019 № 15 (1243) опубліковано інформацію відповідача про оголошення конкурсу з відбору суб`єктів оціночної діяльності, які будуть залучені до проведення оцінки зазначеного вище державного майна. Позивачем внесено плату за проведення оцінки майна та одержано виконаний оцінювачем з рецензією відповідача звіт про незалежну оцінку об`єктів нерухомості.
4.3. У відповідь на лист відповідача від 15.03.2019, третя особа - 1, як орган управління, листом від 16.07.2019 № 8242/16/10-19 повідомила відповідача і третю особу - 2 про погодження укладення договору оренди вищевказаного державного майна та висловило пропозиції щодо його умов.
4.4. Наказом відповідача від 30.07.2019 № 429 "Про проведення конкурсу на право оренди державного майна" (далі - наказ № 429) вирішено провести конкурс на право оренди державного окремо індивідуально визначеного нерухомого майна - майданчик для розміщення металобрухту, загальною площею 2801,5 кв.м, та майданчик для розміщення сипучих вантажів, загальною площею 4488,0 кв.м, за адресою: Херсонська область, м.Скадовськ, вул. Мангубінська, 2, що перебуває на балансі третьої особи - 2 (далі - нерухоме майно).
4.5. Відповідно до протоколу засідання конкурсної комісії на право оренди нерухомого майна від 30.07.2019 № 1, відповідачем визначено умови проведення конкурсу, про що зроблено публікацію у газеті "Відомості приватизації" від 07.08.2019 № 32 (1260).
4.6. 21.08.2019 позивач на виконання умов оголошення, сплатив гарантійний внесок в сумі 140556,60 грн.
4.7. 27.08.2019 відбулося засідання конкурсної комісії на право оренди нерухомого майна, за результатами якого прийнято рішення, яке оформлено протоколом № 2, конкурсною комісією одноголосно прийнято наступні рішення: укласти з позивачем, пропозиція якого повністю відповідає умовам конкурсу, договір оренди державного майна; відділу оренди державного майна надати протокол засідання конкурсної комісії на затвердження начальнику відповідача; підготувати та направити позивачу проект договору оренди державного майна, направити інформацію про результати конкурсу до газети "Відомості приватизації". Даний протокол 30.08.2019 затверджено начальником відповідача в особі Теслюк Г.В.
4.8. Листом від 30.08.2019 № 2549/16/14-19 третя особа - 1 звернулась до відповідача, в якому повідомила про відкликання наданого нею погодження про передачу нерухомого майна в оренду та висловила прохання зупинити процедуру укладення договорів оренди. Вказаний лист відповідач отримав 03.09.2019 за вх. №07/02493, тобто вже після проведення конкурсу.
4.9. Відповідач листом від 12.09.2019 за №11-03-03020 повідомив позивача про припинення роботи щодо передачі нерухомого майна в оренду, у зв`язку з тим, що третя особа - 1 листом від 30.08.2019 за № 2549/16/14-19 відкликала раніше надані дозволи на укладення договорів оренди нерухомого майна.
4.10. У відповідь на адвокатський запит, листом від 24.06.2020 за вих. №18-03-01644 відповідач повідомив, що Наказом визнано наказ №429 таким, що втратив чинність, у зв`язку з відкликанням третьою особою - 1 дозволу на передачу в оренду нерухомого майна.
4.11. Позивач листом від 10.08.2020 за вих. № 10/08-02 звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір, просив скасувати Наказ та підписати і повернути другий примірник наданого з цим листом проекту договору.
4.12. Однак листом від 27.08.2020 за №11-03-02351 відповідач відмовив позивачу у задоволенні зазначеної пропозиції, посилаючись на те, що рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2019 у справі № 923/832/19, яким відповідача було зобов`язано укласти з позивачем договір оренди майданчика для розміщення металобрухту, загальною площею 2801,5 кв.м, майданчика для розміщення сипучих вантажів, загальною площею 4488,0 кв.м, було скасовано постановою Південно-західного апеляційного суду від 06.08.2020.
4.13. Вказану відмову позивач вважає необґрунтованою, оскільки відповідачем не враховано того, що вище вказане рішення суду, скасовано судом апеляційної інстанції не з підстав обґрунтованості дій відповідача, а з підстав неналежного обрання позивачем способу судового захисту.
4.14. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.15. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.16. Відтак згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
4.17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.
4.18. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що законодавство, яке було чинне на момент прийняття Наказу, не передбачало право у відповідача приймати рішення про скасування наказу про проведення конкурсу вже після того, як він відбувся та затвердження його результатів, оскільки це порушує права позивача; відповідач безпідставно відмовив позивачу в укладенні договору, який відповідав вимогам конкурсу, так як такий обов`язок покладено на відповідача в силу вимог законодавства.
4.19. У справі № 466/7669/13-ц, на правову позицію у якій відповідач посилається у касаційній скарзі як на правову підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки за встановленими ними обставинами, особи у законний спосіб набули право власності на квартиру разом із підвальним приміщенням, площею 4,5 кв.м. На підставі вище зазначеного суди зробили висновок, що інша особа неправомірно набула право власності на належне їм підвальне приміщення, а отже розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14.02.2005 № 138 в частині приєднання підвального приміщення площею 4,5 кв.м, що знаходиться в підвальному приміщенні площею 25,7 кв.м, до квартири, підлягає скасуванню, оскільки позбавляє позивачів права власності на належне їм майно, що суперечить нормам закону та Конституції України.
4.20. За вказаних обставин правовідносини у вище наведеній справі не є подібними до правовідносин у цій справі, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, враховуючи різні предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин, а також правовий висновок, викладений у вказаному рішенні, який не є релевантним щодо спірних правовідносин у цій справі.
4.21. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.22. Таким чином із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.
4.23. За таких обставин наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
4.24. Відповідач посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості: відкликання згоди уповноваженим органом управління на передачу державного майна в оренду; обмеження права власності третьої особи - 1, з урахуванням приписів статей 319, 321 ЦК України; спонукання органу державної влади до укладення договору у редакції, що суперечить чинним приписам законодавства у контексті положень статті 19 Конституції України.
4.25. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.26. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.27. Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
4.28. Статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який був чинний на момент прийняття Наказу, визначено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону (ч.1). У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном (ч.2).
4.29. Частиною першою статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).
4.30. Пунктом 30 частини першої статті 6 наведеного Закону встановлено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
4.31. Суди встановили, що третя особа - 1 у спірних правовідносинах є суб`єктом управління об`єктами державної власності.
4.32. Пунктом 4 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 906 та був чинний на момент прийняття Наказу (далі - Порядок), визначено, що оголошення про конкурс щодо цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів та нерухомого майна площею 100 кв. метрів і більше або такого, що перебуває на балансі морського, річкового порту, аеропорту, публікується в офіційному друкованому виданні Фонду державного майна та за рішенням орендодавця в інших виданнях. Оголошення щодо інших об`єктів розміщуються в офіційному друкованому виданні Фонду державного майна та/або в республіканських Автономної Республіки Крим, обласних, міських у мм. Києві і Севастополі виданнях за місцем розташування об`єктів оренди. Оголошення про конкурс також оприлюднюється на веб-сайтах орендодавців.
4.33. Пунктом 5 Порядку встановлено, що орендодавець не має права змінювати умови проведення конкурсу після опублікування оголошення про конкурс.
4.34. Абзацом 4 пункту 18 Порядку унормовано, що у разі коли пропозиція тільки одного претендента відповідає умовам конкурсу, аукціон з визначення розміру орендної плати не проводиться і з таким претендентом укладається договір оренди.
4.35. Згідно з пунктами 27, 28 Порядку, після закінчення засідання комісії, на якому було визначено переможця конкурсу, складається протокол, у якому зазначаються відомості про учасників; стартова орендна плата; пропозиції учасників (підписані бланки з пропозиціями додаються); результати конкурсу. Протокол не пізніше наступного робочого дня після проведення засідання підписується всіма членами комісії, які брали участь у засіданні, і переможцем конкурсу. Протокол про результати конкурсу протягом трьох робочих днів після підписання його всіма членами комісії, які брали участь у засіданні, і переможцем конкурсу затверджується наказом орендодавця. Орендодавець протягом трьох робочих днів після затвердження результатів конкурсу письмово повідомляє про результати конкурсу всім учасникам і публікує їх у виданнях, в яких було надруковано оголошення про конкурс, та оприлюднює на веб-сайті орендодавця.
4.36. Відповідно до пункту 30 Порядку, орендодавець протягом трьох робочих днів після затвердження результатів конкурсу надсилає рекомендованим листом або вручає під розписку особисто переможцю конкурсу (уповноваженій ним особі) проект договору оренди. Переможець конкурсу або уповноважена ним особа після отримання проекту договору протягом п`яти робочих днів особисто повертає орендодавцю підписаний проект договору оренди. Умови договору оренди повинні враховувати істотні умови, визначені у статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та включати орендну плату, запропоновану переможцем конкурсу, а також пропозиції переможця конкурсу, подані ним для участі в конкурсі.
4.37. Згідно з пунктом 35 Порядку проведення конкурсу до затвердження його результатів може бути скасовано орендодавцем за пропозицією конкурсної комісії у разі, коли: уповноважений орган управління об`єктом оренди відмовив у передачі майна в оренду і повідомив про це рішення орендодавцю до прийняття комісією рішення щодо умов та строків проведення конкурсу; об`єкт оренди було знищено або істотно змінено його фізичний стан; укладено договір відповідно до абзацу другого пункту 19 цього Порядку.
4.38. Встановивши, що законодавство, яке було чинним на час проведення конкурсу та прийняття Наказу, не передбачало право відповідача, як орендодавця державного нерухомого майна, приймати рішення про скасування наказу № 429 вже після проведення та затвердження результатів конкурсу, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
4.39. Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками та зазначає, що вказаний Порядок та норми законодавства, які регулювали спірні правовідносини сторін на момент їх виникнення, були відомі учасникам справи і вони мали керуватися ними у своїх діях, а із встановлених судами обставин справи вбачається, що після проведення конкурсу та його затвердження, відповідач вдався до дій, які не узгоджувалися з приписами законодавства, що виключало правові підстави для прийняття Наказу.
4.40. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
4.41. Частиною першою статті 628 наведеного Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
4.42. Відповідно до частини першої статті 638 вказаного Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
4.43. Частиною першою статті 640 зазначеного Кодексу встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
4.44. Стаття 187 Господарського кодексу України передбачає укладання господарських договорів за рішенням суду.
4.45. Згідно частини першої статті 187 цього Кодексу, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
4.46. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07); пункт 170 рішення "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11).
У рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 наголосив на тому, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи.
4.47. Врахувавши наведені вимоги законодавства та встановлені обставини справи, згідно з якими відповідач після затвердження 30.08.2019 результатів конкурсу зобов`язаний був в строк до 04.09.2019 включно надіслати позивачу рекомендованим листом або вручити йому під розписку проект договору, але цього не зробив, тобто ухилився від покладеного на нього законодавством обов`язку щодо укладення договору, з метою забезпечення правової визначеності у спірних правовідносинах та довіри суспільства до діяльності держави, суд касаційної інстанції констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний укласти з позивачем запропонований ним договір і такий договір підлягає укладенню за рішенням суду.
4.48. За таких обставин висновки судів про задоволення позову є законними та обґрунтованими, наведеним спростовуються доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваних судових рішень.
4.49. Доводи відповідача щодо можливості відкликання згоди уповноваженим органом управління на передачу державного майна в оренду, є безпідставним з огляду на викладене, оскільки законодавство, яке регулювало спірні правовідносини учасників справи, не передбачало відкликання третьою особою - 1 такої згоди після проведення конкурсу та затвердження його результатів, та це б нівелювало процедуру проведення конкурсу на право оренди державного майна і позбавляло б його учасників інтересу брати в ньому участь.
4.50. Помилковими є посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що оскаржуваними судовими рішеннями обмежено право власності третьої особи - 1 на нерухоме майно, з урахуванням приписів статей 319, 321 ЦК України.
Так, статтею 319 ЦК України врегульовано правомочності здійснення права власності, а статтею 321 цього Кодексу - непорушність права власності.
Вказані норми є загальними на відміну від спеціальних норм, що регулюють спірні правовідносини, які були застосовані судами при вирішенні спору у даній справі.
4.51. Твердження відповідача у касаційній скарзі про те, що спонукання його в судовому порядку до укладення договору у редакції запропонованій позивачем у позові, суперечить чинним приписам законодавства у контексті положень статті 19 Конституції України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за вказаних вище обставин у відповідача виник обов`язок укласти договір. За наведених вище обставин рішення суду укласти договір не порушує приписів даної статті Конституції України.
4.52. Колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено положеннями процесуального закону. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
4.53. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
4.54. Доводи відповідача, які викладені у касаційній скарзі, також зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.
4.55. Таким чином, оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, скаржником не доведено неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права при винесенні оскаржуваних рішень, підстав для їх скасування немає. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
4.56. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
4.57. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
4.58. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
4.59. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.60. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.
4.61. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 309, 315, 317 ГПК України,