ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10412/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. та Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "ОККО-Рітейл" - Карпа П.С., адвокат (довіреність від 21.09.2021 №ОР-2021/36),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Данилов К.О. (у порядку самопредставництва),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2020 (суддя Зеленіна Н.І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 (головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді Разіна Т.І., Тарасенко К.В.)
у справі № 910/10412/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОККО-Рітейл" (далі - Товариство, позивач)
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач),
про визнання частково недійсним рішення.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до АМК про:
- визнання недійсним пункту 1 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 14.05.2019 №329-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК) в частині визнання дій Товариства щодо встановлення і підтримання протягом 2017 року роздрібних цін реалізації бензину марки А-95 на інформаційних табло стаціонарних АЗС порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій;
- визнання недійсним підпункту 2.3 пункту 2 резолютивної частини Рішення АМК щодо накладення на Товариство штрафу у розмірі 18 077 670,00 гривень за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК;
- визнання недійсним пункту 4 резолютивної частини Рішення АМК в частині визнання дій Товариства щодо встановлення і підтримання протягом 2017 року роздрібних цін реалізації дизельного палива на інформаційних табло стаціонарних АЗС порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій;
- визнання недійсним підпункту 5.3 пункту 5 резолютивної частини Рішення АМК щодо накладення на Товариство штрафу у розмірі 16 770 420,00 грн за порушення, зазначене в пункті 4 резолютивної частини Рішення АМК.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване Рішення АМК в частині, що стосується позивача, є незаконним, необґрунтованим, прийнятим без врахування вагомих зауважень Товариства, а тому, на думку позивача, підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд міста Києва рішенням від 15.10.2020, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 0707.2021 у справі № 910/10412/19, позов Товариства задоволено повністю.
Судові рішення мотивовано доведенням позивачем наявності підстав для визнання недійсним Рішення АМК в частинах, які стосуються позивача. Судами встановлено, що АМК у ході розслідування справи не доведено, що упродовж зазначеного у Рішенні АМК періоду часу позивач, діючи свідомо та недобросовісно, з метою отримання антиконкурентних переваг та обмеження конкуренції разом з іншими, вказаними відповідачем, учасниками ринку високооктанових бензинів та дизельного пального через мережі стаціонарних АЗС встановлював та підтримував роздрібні ціни на бензин марки А-95 та дизельне пальне на інформаційних табло власних стаціонарних АЗС за взаємоузгодженим між ними планом, або був ініціатором таких дій чи координував ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АМК просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АМК подана з підстав, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:
пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" в частині визначення кваліфікуючих ознак порушення, розмежування антиконкурентних узгоджених дій та паралельної поведінки на ринку;
пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №910/12490/18, від 12.08.2021 у справі № 910/11579/18 стосовно правомірності застосування АМК кореляційного аналізу для встановлення схожості дій суб`єктів господарювання на ринку;
пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а обмежив свої висновки виключно неправильним тлумаченням статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зазначивши про неможливість доведення порушення виключно шляхом економічного аналізу ринку.
При цьому АМК наголошує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції положень частини третьої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Учасники узгоджених дій, не вступаючи у пряму змову, однаково, орієнтуючись на дії один одного, приймають свідомо свої рішення таким чином, що ринкова ціна виявляється вищою за ціну, яка б існувала в умовах конкуренції. Для доведення такого порушення не обов`язково потрібно шукати і знаходити докази контактів між господарюючими суб`єктами, щоб обґрунтувати наявність узгодженості в їх діях. Спростування наявності об`єктивних причин для вчинення паралельної поведінки суб`єктами господарювання свідчить про те, що поведінка господарюючих суб`єктів є взаємовигідною, аналогічно якби такі суб`єкти контактували між собою.
Склад правопорушення, передбачений частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", включає необхідність доведення виключно трьох факторів: схожість, відсутність об`єктивних факторів та негативні наслідки для конкуренції, тому наявність свідомого наслідування суб`єктом господарювання поведінки своїх конкурентів за наявності трьох елементів достатньо для визнання таких дій антиконкурентною змовою.
У постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №910/12490/18 та від 12.08.2021 у справі № 910/11579/18 викладено позицію про те, що кореляційний аналіз дає можливість встановити, чи є досліджувані набори даних асоційованими (пов`язаними) по величині, а тому допустимим є застосування АМК кореляційного аналізу при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Кореляційний аналіз є математичним інструментом доведення органами АМК схожості дій, який не суперечить положенням частини третьої статті 6 та статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Суд апеляційної інстанції не довів та не надав оцінки жодному з доводів апеляційної скарги АМК, а тому такі процесуальні порушення є підставою для скасування оскаржуваної постанови на підставі статті 310 ГПК України.
За результатом апеляційного провадження АМК не отримав вмотивованого судового рішення, з якого б вбачалися мотиви його прийняття та мотиви відхилення аргументів АМК, чим позбавив його права на справедливий суд.
Доводи інших учасників справи
Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить залишити касаційну скаргу АМК без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 - без змін. Крім того, Товариство зазначає, що роздрібні ціни на бензин А-95 і дизпаливо встановлювались Товариством у результаті впливу об`єктивних економічних факторів, а тому відсутні підстави стверджувати, що його цінова поведінка є результатом протиправної домовленості з іншими операторами і позивач не мав об`єктивної можливості перешкоджати іншим суб`єктам господарювання реагувати в односторонньому порядку на зміну своїх роздрібних цін, а тому твердження АМК про неправильне застосування частини третьої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у спірних правовідносинах є необґрунтованим та не підтверджені жодними доказами. Судові рішення у справі є обґрунтованими та законними, прийняті з правильним застосуванням матеріального та процесуального права, викладені у них висновки ґрунтуються на належній та об`єктивній оцінці встановлених судами обставин, що мають значення справи у їх сукупності.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
АМК 14.05.2019 прийнято Рішення АМК, яким визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ Рітейл", товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ Ритейл", Товариство та товариство з обмеженою відповідальністю "Сокар Петролеум", вчинивши схожі дії, що полягали у встановленні та підтриманні протягом 2017 року на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін реалізації бензину марки А-95 та які призвели до обмеження конкуренції на ринках роздрібної торгівлі високооктановими бензинами через мережі стаціонарних АЗС, при тому, що аналіз ситуації спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій, вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.
Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 резолютивної частини Рішення АМК за порушення, вказане в пункті 1 Рішення АМК, накладено на Товариство штраф у розмірі 18 077 670,00 грн.
Пунктом 4 резолютивної частини Рішення АМК визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ Рітейл", товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ Ритейл", Товариство та товариство з обмеженою відповідальністю "Сокар Петролеум", вчинивши схожі дії, що полягали у встановленні та підтриманні протягом 2017 року на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін реалізації дизельного палива та які призвели до обмеження конкуренції на ринках роздрібної торгівлі дизельним паливом через мережі стаціонарних АЗС, при тому, що аналіз ситуації спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій, вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.
Відповідно до підпункту 5.3 пункту 5 резолютивної частини Рішення АМК за порушення, зазначене в пункті 4 Рішення АМК, накладено на Товариство штраф у розмірі 16 770 420,00 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Рішення АМК в частині, що стосується позивача.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Згідно з частиною першої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб`єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Порушення, передбачене частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме антиконкурентні узгоджені дії у вигляді схожих дій на ринку товару, установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб`єктів господарювання та спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення зазначених дій. Пов`язані з наведеним обставини з`ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.
Висновок органу АМК щодо відсутності у суб`єкта господарювання об`єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об`єктивно (незалежно від суб`єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки цін придбання товару). Зокрема, суд має з`ясовувати, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб`єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.
При цьому саме орган АМК має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб`єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов`язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб`єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб`єктів господарювання.
Ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб`єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу АМК. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб`єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.
За приписами пункту 1 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень саме АМК та його територіальних органів належать, зокрема:
розгляд заяв і справ про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проведення досліджень за цими заявами і справами;
прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
Стаття 19 цього Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає гарантії здійснення повноважень АМК.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Задовольняючи позов у справі, суди виходили, зокрема, з того, що: сама по собі паралельна поведінка, хоча і може бути підтвердженням існування змови або викликати підозру вчинення незаконних дій, проте її недостатньо для доведення незаконної поведінки; оцінка дій як узгоджених була поставлена відповідачем у пряму залежність від простого математичного доказування синхронності та одноманітності поведінки господарюючих суб`єктів і негативної ситуації на товарному ринку, і у такий спосіб відповідач при розслідуванні справи самоусунувся від необхідності з`ясовування наявності суб`єктивних факторів, таких як: вина, тобто суб`єктивне відношення особи до своєї поведінки, а, отже, фактично було знівельовано основні принципи права, такі, як добросовісність, свобода договору та свобода підприємницької діяльності; АМК не доведено, що протягом зазначеного у Рішенні АМК періоду часу позивач, діючи свідомо та недобросовісно, з метою отримання антиконкурентних переваг та обмеження конкуренції разом з іншими, вказаними відповідачем, учасниками ринку високооктанових бензинів та дизельного пального через мережі стаціонарних АЗС встановлював та підтримував роздрібні ціни на бензин марки А-95 та дизельне пальне на інформаційних табло власних стаціонарних АЗС за взаємоузгодженим між ними планом, або був ініціатором таких дій чи координував ними; подані відповідачем та наявні у справі докази не доводять вчинення позивачем правопорушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише за те, що він пристосовувався до поведінки конкурента, реагуючи у такий спосіб на зміну обстановки, оскільки без спростування відповідачем цього сама по собі модель слідкування за ціновим лідером за своєї суттю не є забороненою законом недобросовісною формою конкуренції; АМК не наведено належних та допустимих доказів, які б спростовували відсутність у позивача об`єктивних причин для встановлення роздрібних цін реалізації дизельного пального на тому рівні, на якому вони встановлювались позивачем у спірний період.
Суд зазначає, що будь - яке рішення державного органу, уповноваженого на здійснення певної діяльності, не може ґрунтуватися на припущеннях чи досліджених не в повній мірі фактах та обставинах, що стали підставою для ухвалення певного рішення.
Окрім того, з огляду на публічність та відкритість інформації про роздрібні ціни на інформаційних табло АЗС, що обумовлено специфікою ринку, можливою є оперативна одностороння реакція суб`єктів господарювання - конкурентів на ринку на зміну цін один одним без будь-яких контактів чи домовленостей між ними, і жоден з таких суб`єктів не має можливості перешкодити конкуренту змінювати роздрібну ціну аналогічним чином.
Посилання АМК на те, що для кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єктів господарювання на ринку товару як схожих (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов`язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій; така схожість установлюється за результатами аналізу ситуації на ринку товару, який свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб`єктів господарювання, є правильним та заслуговує на увагу, однак АМК залишає поза увагою те, що саме встановлені судами попередніх інстанцій суттєві недоліки у дослідженні АМК ситуації на відповідному ринку (що безпосередньо впливає на поведінку Товариства) й стали підставою для визнання недійсним Рішення АМК.
Щодо доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Верховного Суду необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, щодо того, що дискреційні повноваження органу Антимонопольного комітету України не повинні використовуватися ним свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган Антимонопольного комітету України має врахувати при ухваленні рішень.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати мотиви його ухвалення.
Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/10412/19 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі 910/12490/18 та від 12.08.2021 у справі №910/11579/18 з огляду на таке.
У справі № 910/12490/18, на яку посилається скаржник, при дослідженні питання щодо доведення АМК вчинення антиконкурентних узгоджених дій суб`єктами господарювання на досліджуваному ринку шляхом підвищення цін на СВГ при його реалізації уроздріб у серпні 2017 року, судами встановлено, що висновок Комітету щодо відсутності у позивача у справі № 910/12490/18 об`єктивних причин для вчинення схожих дій по підвищенню цін на СВГ при його реалізації у роздріб у 2017 році ґрунтується на результатах дослідження достатньої для прийняття рішення сукупності факторів, що впливали на його поведінку у спірних правовідносинах. Також судами встановлено, що ознаки схожості в діях суб`єктів господарювання, які притягалися до відповідальності, не було єдиним доказом Комітету щодо наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій) з підвищення цін на СВГ при його реалізації у роздріб у серпні 2017 року.
Також у справі №910/11579/18, на яку посилається скаржник, при дослідженні питання щодо доведення Антимонопольним комітетом України вчинення антиконкурентних узгоджених дій суб`єктами господарювання на досліджуваному ринку, судами встановлено, що за умов істотної конкуренції на ринку між найбільшими його учасниками ситуація, коли всі учасники ринку очікували значно більшого зростання попиту, проте воно не відбулося, навпаки, спричинила б не зростання цін, а їх зниження саме через необхідність продажу ресурсу, який є дороговартістним у зберіганні. Тривале ж підняття цін у такій ситуації можливе лише за умови, коли на ринку існує попередня домовленість стосовно схожого ціноутворення; наявні у матеріалах справи докази лише підтверджують обставини, що група "Надежда" та інші відповідачі в антимонопольній справі скористалися тим, що у певних учасників ринку СВГ - конкурентів відповідачів, які менші порівняно з ними і які не мали доступу до імпортного СВГ у тих обсягах, що група "Надежда", не відчували дефіциту СВГ, що і дозволило їм схоже підвищити ціни СВГ у період порушення не завдяки власним досягненням, а завдяки суттєвому підвищенню своїх торговельних надбавок.
У справі ж, яка розглядається судами, зокрема, встановлено, що Рішення АМК не містить жодних доказів на підтвердження узгодженості поведінки позивача та інших суб`єктів господарювання на ринку, як прямих, так і непрямих, що вимагається для кваліфікації дій як узгоджених.
Тобто у наведених справах та у справі, яка розглядається, постанови ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і справи № 910/12490/18 та №910/11579/18 є відмінними за істотними правовими ознаками.
Окрім того, постанова Верховного Суду у справі №910/11579/18, на яку посилається скаржник, була ухвалена 12.08.2021, тобто після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі № 910/10412/19.
Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/10412/19.
За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у таких постановах Верховного Суду, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/10412/19.
Відхиляючи доводи скаржників щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує увагу на тому, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Отже, не підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення з огляду на положення пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України [(суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення ними фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України)], на який скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження, адже судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, які були оцінені відповідно до вимог статті 86 ГПК України та які є достатніми для прийняття законного рішення у справі, було прийнято судове рішення, що відповідає положенням статті 236 ГПК України.