ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 904/663/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "95 КВАРТАЛ" - не з`явився,
Криворізької міської ради - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "95 КВАРТАЛ"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2021 (у складі колегії суддів: Коваль Л.А.(головуючий), Кузнецов В.О., Чередко А.Є.)
у справі № 904/663/19
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "95 КВАРТАЛ"
до Криворізької міської ради
про скасування запису про право власності,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2019 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "95 КВАРТАЛ" (далі - ОСББ "95 КВАРТАЛ", Позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради (далі - Відповідач) про скасування запису про право власності територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради в частині об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1217260712110, внесеним 01.08.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зареєстроване за Відповідачем на праві власності приміщення є підвальним приміщенням 5-ти поверхового житлового будинку, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Героїв АТО, 37, та має статус допоміжного приміщення. Отже, таке приміщення не може бути самостійним об`єктом права комунальної власності, а в силу положень статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та статті 382 Цивільного кодексу України набуто на праві спільної сумісної власності всіма співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям ними права власності на житлові квартири без необхідності додаткового оформлення речового права на допоміжні приміщення. Реєстрація права комунальної власності на спірне приміщення унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку ОСББ, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2019 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Скасовано запис про право власності територіальної громади Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради в частині об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1217260712110, внесеним 01.08.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Судові витрати покладено на Криворізьку міську раду.
Судове рішення мотивовано тим, що спірне нежитлове приміщення є частиною підвалу будинку № 37, тому з урахуванням статтею 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", частиною 2 статті 382 Цивільного кодекс України, є допоміжним приміщенням, яке передається у спільну власність громадян.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2019 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покладено на Позивача.
Постанову мотивовано тим, що вказане приміщення є ізольованим, має ззовні окремий вхід, у ньому відсутні загальнобудинкові інженерні мережі для обслуговування будинку, тому спірні приміщення не є допоміжними, а є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ОСББ "95 КВАРТАЛ" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2021, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2019 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 904/663/19 за касаційною скаргою ОСББ "95 КВАРТАЛ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.11.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 27.10.2021.
Криворізька міська рада не скористались наданим їй процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
ОСББ "95 КВАРТАЛ" та Криворізька міська рада у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи встановлено, що рішенням Криворізької міської ради народних депутатів Дніпропетровської області від 06.02.1998 за №189/2 "Про прийняття до комунальної власності міста житлового та нежитлового фонду, об`єктів зовнішнього благоустрою ДО "Кривбасруда" вирішено прийняти із загальнодержавної (від ДО "Кривбасруда") до комунальної власності міста житловий фонд та об`єкти зовнішнього благоустрою.
В Додатку №1 до вказаного рішення міської ради визначено Перелік житлового фонду, ДО "Кривбассруда", що підлягає передачі у комунальну власність міста, серед об`єктів зазначено адресу вулиця Димитрова, 37, яка згідно з розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації перейменовано у вулицю Героїв АТО.
За Актом приймання-передачі відомчого житлового та нежитлового фонду, об`єктів благоустрою, які знаходяться на балансі ДО "Кривбассруда" від 02.03.1998, об`єкт за адресою вулиця Димитрова, 37, передано на баланс УЖКГ.
Відповідно до пункту 2.2 Рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.07.2016 № 292 "Про надання згоди управлінню благоустрою та житлової політики виконкому міської ради на передачу окремих житлових комплексів на балансовий облік об`єднань співвласників багатоквартирного будинку" вирішено передати на балансовий облік об`єднань співвласників багатоквартирного будинку житлові комплекси згідно з додатком (окрім нежитлових приміщень, що є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин).
На виконання зазначеного Рішення від 13.07.2016 № 292 з балансу управління благоустрою та житлової політики виконкому міськради передано на баланс Позивача будинок № 37 по вулиці Героїв АТО, загальною площею 4079,3 кв .м (з приміткою, що нежитлове приміщення площею 45,9 кв. м залишається на балансі УЖКГ виконкому міської ради).
Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.08.2017 номер 93549461 вбачається, що вказане приміщення зареєстровано з уточненою площею 51,2 кв. м на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.
Позивач вважає, що спірне нежитлове приміщення відноситися до приміщень загального користування та призначене для забезпечення експлуатації будинку, у зв`язку з чим і виник спір.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що згідно технічного паспорту спірне нежитлове приміщення є частиною підвалу будинку №37, що свідчить про статус цього приміщення як допоміжного.
Враховуючи те, що сторонами не надано доказів перебудови підвалу у нежитлове приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування та проектної документації на будинок, тому дане приміщення є допоміжним та належать на праві сумісної власності власникам квартир будинку, представником яких виступає Позивач, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності захисту порушених прав власників багатоквартирного будинку.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що статус спірних приміщень як допоміжних спростовано висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи № 5290-19 від 02.11.2020, проведеної у справі № 904/663/19 на стадії апеляційного перегляду, у якому зроблено висновок, що спірні приміщення не є допоміжними та не належать співвласникам багатоквартирного будинку, оскільки за своїми характеристиками та державними будівельними нормами вони (приміщення) відповідають статусу нежитлових та є самостійними об`єктами нерухомого майна.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація нежитлового приміщення загальною площею 51,2 кв. м на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради не порушує прав Позивача, оскільки право власності на нежитлове приміщення в будинку до співвласників будинку автоматично не перейшло.
У поданій касаційній скарзі ОСББ "95 КВАРТАЛ", посилаючись на наявність підстави оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом не враховано правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18, від 23.06.2020 у справі № 906/150/19, від 13.04.2021 у справі № 916/2961/18 щодо приналежності приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку, до допоміжних приміщень, які належать співвласниками цього будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна.
Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
Як встановлено судами у даній справі № 904/663/19, що розглядається, на підставі оскаржуваного Позивачем запису за Відповідачем зареєстровано право власності на нежитлове приміщення 5-ти поверхового житлового будинку, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Героїв АТО, 37, яке, за доводами Позивача, має статус допоміжного приміщення, призначеного для забезпечення експлуатації будинку та на праві спільної власності належить співвласників багатоквартирного будинку, які є членами ОСББ "95 КВАРТАЛ".
Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частини 1 та 2 статті 368 вказаного Кодексу).
Частиною 1 статті 369 названого Кодексу передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини 2 статті 382 цього ж Кодексу усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду полягає у відчуженні квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
У процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Перелік таких приміщень не є вичерпним.
За змістом положень статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 у справі № 1-2/2004, допоміжні приміщення передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема ОСББ, вступу до нього.
Разом із тим у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не належить і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності на ці приміщення у цих осіб не виникає.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.
До прийняття Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" аналогічні законодавчі визначення відповідних понять були наведені в Законі України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
З огляду на викладене нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.
При цьому для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.
Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц та постанові Верховного Суду у постанові від 14.05.2018 у справі № 753/20293/16-ц.
Судом апеляційної інстанції на підставі висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи № 5290-19 встановлено, що спірні приміщення розташовані у підвальному поверсі житлового будинку з окремим входом від під`їздів з квартирами будинку; за складом та технічними показниками дані приміщення мають ознаки самостійного (автономного) використання об`єкта (складаються з приміщень: коридору, двох роздільних кімнат (приміщень) та приміщення санвузлу з санітарно-технічними приладами (умивальником та унітазом), приміщення з відповідними достатньо зручними технічними параметрами (площа, висота)); приміщення без ознак перепланувань та реконструкції, тобто без змін первинних проектних рішень; приміщення підвального поверху за матеріалами технічної інвентаризації станом на 16.06.1989 та відповідно за проектними рішеннями розташовані безпосередньо під житловими приміщеннями, що відповідно до будівельних норм унеможливлювало використання даних приміщень в якості технічних; в нежитлових приміщеннях підвального поверху відсутнє загальнобудинкове технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація жилого будинку є неможливою.
З урахуванням вищенаведених правових положень та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне приміщення є ізольованим, має ззовні окремий вхід (вхід до решти підвальних приміщень здійснюється через сходові клітки під`їздів будинку), має природнє освітлення (вікна) та інженерні комунікації (водопостачання, каналізації, теплопостачання, вентиляції), у ньому відсутні загальнобудинкові інженерні мережі для обслуговування будинку, а сам по собі факт розташування приміщень на підвальному поверсі не свідчить про їх приналежність до допоміжних приміщень.
До того ж, судом апеляційної інстанції, з урахуванням рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.07.2016 № 292 "Про надання згоди управлінню благоустрою та житлової політики виконкому міської ради на передачу окремих житлових комплексів на балансовий облік об`єднань співвласників багатоквартирного будинку", слушно зауважено, що право власності на нежитлове приміщення в будинку до співвласників будинку автоматично не перейшло.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо належності спірних приміщень до нежитлових приміщень, які належать до житлового будинку, але не відносяться до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна, висновки цього суду про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованими та законними.
Разом з тим, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у справі № 904/663/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 915/1096/18, № 916/2069/17, № 904/1040/18, № 906/1169/17, № 914/843/17, № 904/5047/18, № 906/150/19, № 916/2961/18, оскільки застосування норм матеріального права у кожній із цих справ, зроблено з урахуванням оцінки поданих сторонами доказів.
Так, у справі № 915/1096/18 (постанова від 08.04.2020) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, заявлених ОСББ, виходячи з того, що відповідно до акта введення будинку в експлуатацію від 1986 року та акту приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001 були відсутні відомості про наявність у складі гуртожитків окремих нежитлових приміщень, які не увійшли до житлового фонду.
У справі № 904/1040/18 (постанова від 22.11.2018) Верховний Суд залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення заявлених ОСББ позовних вимог, виходив з того, що згідно наданої позивачем технічної документації спірне приміщення є підвалом житлового будинку з призначенням - для забезпечення експлуатації будинку, контролю за комунікаціями та будівельними конструкціями житлового будинку і відноситься до приміщень загального користування, а його переобладнання та перепланування з улаштуванням окремого виходу невідомою особою здійснено без дозвільних документів, тому дане приміщення є допоміжним, та належать на праві сумісної власності власникам квартир будинку.
У справі № 914/843/17 (постанова від 06.08.2019) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Львівської міської ради до ОСББ "Надія-НЛ" про скасування наказу, рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано, що спірні приміщення підвалу не є ізольованими приміщеннями (не мають окремих виходів на зовні, вхід/вихід здійснюється на зовні безпосередньо через під`їзди житлового будинку, відсутнє інженерне забезпечення, що функціонує окремо від інших приміщень житлового будинку), належать до житлового фонду і не є самостійними об`єктами нерухомого майна.
У справах № 906/150/19 (постанова від 23.06.2020) та № 916/2961/18 (постанова від 13.04.2021) Верховний Суд залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення заявлених ОСББ позовних вимог, врахувавши встановлені судами обставини на підставі висновків експертиз, згідно з якими відповідно до проєктного рішення спірні приміщення розміщено в цокольному поверсі житлового будинку, мають вхід через сходову клітину під`їзду житлового будинку, за своїм функціональним призначенням належать до числа допоміжних приміщень житлового будинку, передбачені для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, що виключає можливість віднесення їх до числа нежитлових; через спірні приміщення прокладено загальнобудинкова мережа водовідведення. При цьому суду не надано доказів, що спірні приміщення було запроєктовано як самостійний об`єкт нерухомого майна.
У справах № 906/1169/17 (постанова від 15.05.2019), № 904/5047/18 (постанова від 15.09.2020) Верховний Суд залишив без змін судові рішення про задоволення заявлених ОСББ позовних вимог, виходячи з встановлених судами обставин на підставі технічної (проектної) документації та проведеної експертизи (у справі № 906/1169/17), що спірні підвальні приміщення запроектовані як допоміжні, забезпечують доступ до інших підвальних приміщень, у яких розміщені комунікації будинку, тобто, призначені для забезпечення експлуатації будинку та є його невід`ємною частиною та такі приміщення не є ізольованими.
Отже, наведена скаржником судова практика не є релевантною до правовідносин, які виникли у справі № 904/663/19, яка розглядається, виходячи із встановлених судами обставин у кожній справі.
У справі № 916/2069/17 (постанова від 18.07.2018) Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заявлених ОСББ позовних вимог та направив справу на новий розгляд, оскільки суди на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів не перевірили обставини належності спірного приміщення до житлового фонду чи воно будувалося з самого початку з визначенням іншого призначення.
Разом з тим, посилання скаржника на справу № 916/2069/17 є безпідставним, з огляду на те, що направлення такої справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи та, відповідно, формування правового висновку в ній, та не мало загального характеру щодо інших справ чи певної категорії справ, у тому числі справи, що розглядається, а стосувалося конкретної справи (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 904/5740/19 та від 11.08.2021 у справі № 910/9108/20).
Інші доводи скаржника правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться не необхідності переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що в силу положень статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Таким чином, наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в тому числі щодо неврахування висновків Верховного Суду, при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження та не можуть бути підставою для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки суд залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд