ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/1082/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
прокуратури - Гребеник І. А.,
позивача-1 - не з`явився,
позивача-2 - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 (судді: Гетьман Р. А. - головуючий, Россолов В. В., Склярук О. І.)
за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі:
1. Полтавської обласної державної адміністрації,
2. Державної екологічної інспекції Центрального округу
до: 1. Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча"
про визнання незаконним, скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Обласна державна адміністрація, Позивач-1), Державної екологічної інспекції Центрального округу (далі - Екологічна інспекція, Позивач-2) до Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області (дарі - Районна державна адміністрація, Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенча" (далі - ТОВ "Сенча", Відповідач-2), в якому просить:
1) визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 557 від 29.12.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель категорії нерозподілених земельних ділянок для користування на умовах оренди ТОВ "Сенча" на території Сенчанської ради та передача в оренду" щодо земельної ділянки площею 14,3599 га, кадастровий номер №5322686600:00:001:0807, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області;
2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 14,3599 га кадастровий номер № 5322686600:00:001:0807 від 29.12.2018.
1.2. Наведені вимоги обґрунтовано тим, що спірне розпорядження прийняте всупереч вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню, а спірний договір оренди - визнанню недійсним у зв`язку з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до статті 21 Земельного кодексу України. Так, на думку Прокурора та Позивача-1, при затвердженні технічної документації і укладенні договору оренди Лохвицькою райдержадміністрацією не враховано той факт, що на спірній земельній ділянці розташований водний об`єкт, а саме водотік річки Сулиця, з прибережною захисною смугою розміром 25 м з обох боків, яка також розташована в межах вказаної земельної ділянки.
1.3. Підставою для звернення до суду із даним позовом в інтересах держави Прокурор зазначив те, що Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області направлялися повідомлення про виявлені порушення водного та земельного законодавства. Проте, Полтавською обласною державною адміністрацією, як органом уповноваженим розпоряджатися спірними земельними ділянками, з 2018 року по теперішній час жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих земельних ділянок, вжито не було.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.04.2021 задоволено позовні вимоги.
2.2. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, дійшов висновку, що Лохвицька районна державна адміністрація передала в оренду земельну ділянку, яка частково сформована за рахунок земель водного фонду. Однак, при затвердженні технічної документації із землеустрою не було вивчено питання наявності водного об`єкту в межах зазначеної земельної ділянки. Таким чином, за висновком суду, в даному випадку було порушено порядок надання спірної земельної ділянки в оренду у зв`язку зі зміною її цільового призначення всупереч вимог чинного законодавства, що, у свою чергу, створює загрозу незаконного використання земель державної власності.
2.3. Водночас, місцевий суд зазначив, що Полтавська обласна державна адміністрація, маючи відповідні повноваження, могла і повинна була, як розпорядник земель державної власності, виявляти порушення земельного законодавства та вжити відповідні заходи для захисту інтересів держави і громадян. Проте, всупереч цим інтересам Позивач-1 упродовж тривалого часу до суду з позовом не звертається. Даний факт свідчить про бездіяльність сторони у справі та необхідність захисту інтересів держави саме прокурором.
2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 22.04.2021 у справі № 917/1082/20 та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
2.5. Зазначена постанова обґрунтована тим, що Прокурором не надано жодних документів, вказаних у Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486), на підтвердження того, що на спірній земельній ділянці існують відповідні обмеження, зокрема, прибережні захисні смуги водних об`єктів. Так, надаючи оцінку поданим Прокурором доказам з урахуванням стандарту доказування "вірогідність доказів", апеляційний суд дійшов висновку, що вони не можуть бути належними доказами того, що спірна земельна ділянка частково сформована за рахунок водного фонду. Надані прокурором документи не містять інформації, в якій саме частині відбувається співпадіння спірної земельної ділянки з прибережною смугою водного об`єкту, не вказано інформацію про сам водний об`єкт. На противагу виконаного звіту ФОП Ємець Р. В., згідно з яким в межах земельної ділянки знаходиться водний об`єкт з прибережною захисною смугою, матеріали справи містять технічну документацію із землеустрою, виконану ФОП Мельник Ю. Л., відповідно до якої водоохоронні обмеження на земельній ділянці відсутні. Крім того, відомості, які містяться у витязі з Державного земельного кадастру не містять інформацію про обмеження у користуванні земельною ділянкою у зв`язку із знаходженням водного об`єкту, прибережної захисної смуги. Будь-яких інших документів про віднесення зазначеної земельної ділянки до категорії земель водного фонду, паспорту водного об`єкту Прокурором також надано не було.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновків господарського суду касаційної інстанції щодо застосування норм статей 19 - 21, 58, 60, 61, 91 Земельного кодексу України, статей 1, 3, 4, 88 - 90 Водного кодексу України, положень Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, статей 13, 78, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, викладених: в постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 14.03.2019 у справі №915/182/17, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 01.11.2018 у справі №915/812/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17; викладених у постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 у справі №6-184цс15, від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.
3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги заявник посилається на неналежне дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів (листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області № 893/01-05 від 14.04.2020) та встановлення істотних обставин справи на підставі недопустимих доказів (витягу з Державного земельного кадастру та технічної документації із землеустрою, виконаної у 2018 році ФОП Мельник Ю. Л. на замовлення ТОВ "Сенча").
3.4. Заявник також зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки залишив поза увагою часткове визнання позову Лохвицькою районною державною адміністрацією Полтавської області.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сенча" просить залишити її без задоволення, а оскаржувану судове рішення - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами встановлено, що розпорядженням Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 504 від 17.12.2018 "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для користування на умовах оренди ТОВ "Сенча" за межами населеного пункту на території Сенчанської сільської ради", Відповідачу-2 надано дозвіл на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для користування на умовах оренди на земельні ділянки орієнтовними площами 14,40 га та 15,00 га (природні сіножаті для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) із земель категорії нерозподілених земельних ділянок, які знаходяться в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області".
4.2. Згідно з технічним завданням було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером:№ 5322686600:00:001:0807, площею 14,3599 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.
4.3. Розпорядженням голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 557 від 29.12.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель категорії нерозподілених земельних ділянок для користування на умовах оренди ТОВ "Сенча" на території Сенчанської сільської ради та передачі в оренду" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для користування на умовах оренди ТОВ "Сенча" на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 14,3599 га, кадастровий номер № 5322686600:00:001:0807, у тому числі 6,2038 га ріллі та 8,1561 га сіножаті із земель категорії нерозподілених земельних ділянок, які знаходяться на території адміністративного підпорядкування Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області та передано в оренду ТОВ "Сенча".
4.4. Як встановлено господарськими судами, 29.12.2018 між Лохвицького районного державною адміністрацією та ТОВ "Сенча" укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 14,3599 га, кадастровий номер №5322686600:00:001:0807, у тому числі 6,2038 га ріллі та 8,1561 га сіножаті строком на 14 років, про що 10.04.2019 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень.
4.5. Прокурор та Позивач-1 стверджують, що розпорядження голови Лохвицької районної державної адміністрації Полтавської області № 557 від 29.12.2018 прийняте всупереч вимог законодавства та підлягає скасуванню, а договір оренди від 29.12.2018 - визнанню недійсним, у зв`язку з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до статті 21 Земельного кодексу України. У якості доказів віднесення спірної земельної ділянки до об`єктів зі спеціальним режимом користування Прокурор подав до суду лист Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області № 893/01-05 від 14.04.2020 та інформацію інженера-геодезії.
Так, відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області №893/01-05 від 14.04.2020, з якого вбачається, що через земельну ділянку із кадастровим номером 5322686600:00:001:0807 в басейні річки Сулиця протікає природний водний об`єкт - водотік. Зазначений водотік має прибережну захисну смугу.
Згідно з інформацією інженера-геодезії уздовж всієї земельної ділянки з кадастровим номером 5322686600:00:001:0807 знаходиться водний об`єкт з прибережною захисною смугою. Указаний факт підтверджується, зокрема відповідним викопіюванням території проведення зйомки та журналом спостережень.
4.6. Отже, на думку Прокурора, при затвердженні технічної документації та укладенні договору оренди Лохвицькою райдержадміністрацією не було враховано факт розташування на вказаній земельній ділянці водного об`єкта, а саме водотоку річки Сулиця, з прибережною захисною смугою розміром 25 м з обох боків, яка також розташована в межах спірної земельної ділянки, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Як зазначалося вище, звертаючись з позовом у цій справі, Прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до об`єктів зі спеціальним режимом користування, оскільки на ній розташований водний об`єкт, а саме водотік річки Сулиця, з прибережною захисною смугою розміром 25 м з обох боків.
5.3. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
5.4. За змістом статті 3 Водного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до водного фонду України належать, зокрема, водотоки (річки, струмки).
5.5. Згідно з частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
5.6. Водночас, земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 Земельного кодексу України, частина перша статті 88 Водного кодексу України).
5.7. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61 - 62 Земельного кодексу України, статті 89 - 90 Водного кодексу України, абзац другий пункту 8.19. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173, і додаток 13 до цих правил).
5.8. З викладеного вбачається, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельним кодексом України та Водним кодексом України.
5.9. Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
5.10. У свою чергу, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
5.11. При цьому існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами чинного законодавства (стаття 60 Земельного кодексу України, стаття 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
5.12. Системний аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України.
Подібну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
5.13. Однак, апеляційний господарський суд наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду залишив поза увагою, незважаючи на неодноразові посилання на нього Прокурора, та дійшов передчасного висновку про відсутність на спірній земельній ділянці водного об`єкту та його прибережних захисних смуг лише з тих підстав, що Позивачем не надано документів, передбачених у Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486), на підтвердження того, що на вказаній земельній ділянці існують відповідні обмеження.
5.14. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Прокурором в обґрунтування факту віднесення спірної земельної ділянки до об`єктів зі спеціальним режимом користування було подано до суду наступні документи:
- лист Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області № 893/01-05 від 14.04.2020, в якому зазначено, що через земельну ділянку із кадастровим номером 5322686600:00:001:0807 в басейні річки Сулиця протікає природний водний об`єкт - водотік. Указаний водотік має прибережну захисну смугу. Зазначена інформація отримана за результатами розгляду картографічних матеріалів;
- інформацію інженера-геодезиста Ємця Романа Васильовича (діючого на підставі кваліфікаційного сертифікату інженера-геодезиста № 014424, виданого Львівським національним аграрним університетом 10.10.2019 для здійснення топографо-геодезичної та картографічної роботи) в якій зазначено, що уздовж всієї земельної ділянки з кадастровим номером 5322686600:00:001:0807 знаходиться водний об`єкт з прибережною захисною смугою, яка складає 25 метрів з обох боків. Наведений факт підтверджується викопіюванням території проведення GNSS зйомки та журналом GNSS спостережень.
5.15. У свою чергу суд апеляційної інстанції, спростовуючи вищенаведені доводи, дійшов висновку, що надані Прокурором документи не можуть бути належними доказами часткового формування спірної земельної ділянки за рахунок водного фонду та зазначив, що вони не містять інформації, в якій саме частині відбувається співпадіння орендованої ділянки з прибережною смугою водного об`єкту, і в цих документах не вказано інформацію про сам водний об`єкт.
5.16. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
5.17. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
5.18. Водночас, за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
5.19. Таким чином, апеляційний господарський суд, визнаючи подані Прокурором лист Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області № 893/01-05 від 14.04.2020 та інформацію інженера-геодезії неналежними доказами, не навів цьому будь-якого обґрунтування і фактично вдався до встановлення їх недопустимості без посилання на ознаки передбачені статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим вказані висновки є передчасним.
5.20. При цьому, не втручаючись в повноваження апеляційного господарського суду щодо здійснення оцінки і переоцінки доказів, колегія суддів зазначає, що саме по собі посилання на стандарт доказування, зокрема прийняття рішення з посиланням на вірогідність доказів, підлягає також обґрунтуванню судом із зазначенням чому саме він вважає, що ті чи інші докази з більшою вірогідністю підтверджують або спростовують обставини, які підлягають встановленню.
Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція щодо застосування стандарту доказування "вірогідність доказів", згідно з якою зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що відповідно до неї на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зокрема подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Разом з тим, наведена концепція стосується не тільки самих доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достатності, а й обставин, що ними підтверджуються.
Таким чином, за змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України при застосуванні стандарту доказування "вірогідність доказів" суд повинен оцінити як докази, подані на підтвердження обставин, так і на їх спростування, і вже з урахуванням проведеної оцінки визначити вірогідність існування таких обставин.
5.21. При цьому судом апеляційної інстанції взагалі не було надано оцінки доводам Прокурора про отримання вищенаведеної інформації щодо спірної земельної ділянки, у тому числі, з відкритих джерел про що, зокрема, зазначено в листі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області № 893/01-05 від 14.04.2020, та не було досліджено обставини справи, пов`язані з формуванням цієї ділянки, на які посилався Прокурор під час розгляду справи та які містяться у відкритих джерелах, зокрема відомості публічної кадастрової карти щодо складної конфігурації спірної земельної ділянки, її сусідніх ділянок, ознак наявності водотоку, прибережної захисної смуги в межах землекористування, що склалось.
5.22. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Лохвицькою районною державною адміністрацією Полтавської області було подано до місцевого суду заяву про часткове визнання позову від 27.08.2020 № 1731/01-19/2326, в якій Відповідач-1 зазначив, що визнає заявлені позивачами вимоги і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування спірного розпорядження та визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки (а.с. 95 - 98 т. 1).
5.23. За змістом пункту 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
5.24. Відповідно до частини четвертої статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
5.25. Водночас, згідно з частиною першою, другою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
5.26. Суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема, з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (частина перша статті 267 Господарського процесуального кодексу України).
5.27. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції звернув увагу на подання Лохвицькою районною державною адміністрацією Полтавської області вказаної заяви про часткове визнання позову при прийняття рішення по суті спору.
5.28. Однак, приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний господарський суд, в порушення наведених норм чинного процесуального законодавства, взагалі не звернув увагу на подання Лохвицькою районною державною адміністрацією Полтавської області заяви про часткове визнання позову та взагалі не навів будь-якого обґрунтування щодо відхилення вказаної заяви.
5.29. З огляду на вищевикладене висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи.
5.30. Таким чином, доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, приймаючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм статей 19 - 21, 58, 60, 61, 91 Земельного кодексу України, статей 1, 3, 4, 88 - 90 Водного кодексу України та допустив порушення норм процесуального права, знайшли своє підтвердження.
5.31. Що стосується доводів заявника про встановлення апеляційним судом істотних обставин справи на підставі недопустимих доказів (витягу з Державного земельного кадастру та технічної документації із землеустрою, виконаної у 2018 році ФОП Мельник Ю. Л. на замовлення ТОВ "Сенча"), то колегія суддів зазначає наступне.
5.32. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
5.33. Разом з тим, колегія суддів критично оцінює наведені доводи, враховуючи, що скаржником не наведено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання таких доказів (витягу з Державного земельного кадастру та технічної документації із землеустрою, виконаної у 2018 році ФОП Мельник Ю. Л. на замовлення ТОВ "Сенча") недопустимими.
5.34. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.35. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної постанови, вона зазначеним критеріям не відповідає, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.