ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/35/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - Слюсар В. В.,
відповідача-1 - Бєла Є. Ю.,
відповідача-2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 (судді: Мишкіна М. А. - головуючий, Аленін О. Ю., Лавриненко Л. В.)
та рішення Господарського суду Херсонської області від 13.05.2021 (суддя Ярошенко В. П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1"
до: 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗДОЛЬНЕ"
про визнання договору оренди фіктивним та зобов`язання звільнити майно,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. 13.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" (далі - ТОВ "Геліос-1", Позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса" (далі - СТОВ "Краса", Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗДОЛЬНЕ" (далі - ТОВ "РОЗДОЛЬНЕ", Відповідач-2), в якому просило:
- визнати недійсним договір оренди будівлі, споруди від 25.09.2017, який укладений між ТОВ "Краса", як орендодавцем, і ТОВ "Роздольне", як орендарем, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування цех по заморозці овочів і фруктів, загальною площею 1 037,3 кв. м, за адресою: Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-Г;
- усунути перешкоди у користуванні ТОВ "Геліос-1" належним йому на праві власності вказаним нерухомим майном шляхом звільнення його ТОВ "Роздольне" та СТОВ "Краса";
- зобов`язати ТОВ "Роздольне" та СТОВ "Краса" звільнити і повернути ТОВ "Геліос-1" нерухоме майно - цех по заморозці овочів і фруктів, загальною площею 1 037,3 кв. м, розміщений за адресою: Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-Г.
1.2. Наведені позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Геліос-1" на підставі свідоцтва про право власності належить нежитлова будівля - зазначений цех по заморозці овочів і фруктів, однак користуватися цим приміщенням йому перешкоджає спірний договір оренди будівлі, споруди, укладений між ТОВ "Краса", як орендодавцем, і ТОВ "РОЗДОЛЬНЕ", як орендарем, який в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України є фіктивним.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 13.05.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним спірний договір оренди будівлі. Усунуто перешкоди у користуванні ТОВ "Геліос-1" належним йому на праві власності нерухомим майном - цехом по заморозці овочів і фруктів, загальною площею 1 037,3 кв. м, за адресою: Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-Г шляхом його звільнення ТОВ "Роздольне" та СТОВ "Краса". Зобов`язано ТОВ "Роздольне" та СТОВ "Краса" звільнити і повернути ТОВ "Геліос-1" нерухоме майно - вказаний цех.
2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що спірний договір є фіктивним, укладеним з умислом приховати його справжню мету - створення перешкод у користуванні власником (Позивачем) своїм майном шляхом документального оформлення зміни титулу користувача цим майном. До таких висновків суди дійшли, зокрема врахувавши виключно документальне оформлення первинних документів, якими Відповідачі обґрунтовують свої заперечення проти позову, без доведення реальності господарських операцій в контексті підстав та предмету позову. При цьому судами також враховано, що умисел обох сторін спірного договору на приховування справжніх намірів його укладення вбачається з відсутності доказів та пояснень щодо розумної ділової мети передачі нерухомості в оренду іншій юридичній особі та факту того, що засновником СТОВ "Краса" і ТОВ "Роздольне" є одна і та ж особа - ОСОБА_1. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перешкоди у поверненні майна законному власнику, створення яких є дійсною метою укладення спірного договору, мають бути усунуті за рішенням суду на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса" просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 204, 215, 234 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 28.02.2018 у справі №909/330/16, від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, у аналогічних правовідносинах.
3.3. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник також посилається на те, що судові рішення у цій справі прийнято господарськими судами попередніх інстанцій про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до її розгляду, а саме іпотекодержателя спірного майна.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Геліос-1" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.06.2020 ТОВ "Геліос-1" отримано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю цеху по заморозці овочів і фруктів, загальною площею 1 037,3 кв. м, за адресою: Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул.Комплексна, 1-Г.
4.2. Указане майно придбано ТОВ "Геліос-1" у власність за результатами проведення 20.05.2019 електронних торгів, оформлених протоколом №406891 та актом про проведені електронні торги від 22.05.2019 з реалізації "нежитлової будівлі, цеху по заморозці овочів і фруктів, загальною площею 1 037,3 кв. м, за адресою: Херсонська область, Каховський район, с.Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-Г"; сума реалізації - 1 456 350 грн, яка сплачена ТОВ "Геліос-1" у повному обсязі.
4.3. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 02.09.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1481354165235, номер запису про право власності 37997771.
4.4. Як встановлено господарськими судами, СТОВ "Краса" подавало позов про визнання недійсним електронних торгів, протоколу проведення торгів та акта про проведення торгів згідно з якими ТОВ "Геліос-1" отримано свідоцтво про право власності на вказану нежитлову будівлю.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 у справі №923/468/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2020, відмовлено у задоволенні позовних вимог СТОВ "Краса" до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Державного підприємства "СЕТАМ", ТОВ "Геліос-1" про визнання недійсним електронних торгів, протоколу проведення торгів та акта про проведення торгів.
Зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Геліос-1" є єдиним учасником та переможцем електронних торгів придбаного майна нежитлової будівлі цеху по заморозці овочів та фруктів, загальною площею 1 037,3 кв.м, з прибудовою "а", прибудовою "а1", ґанком "а2", ґанком "а3", навісом "б", огорожею та спорудами, що розташоване за адресою: Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-г (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1481354165235).
4.5. Позивач зазначає, що 05.10.2020 під час спроби зайти на територію вказаної нежитлової будівлі представникам ТОВ "Геліос-1" було надано на ознайомлення договір оренди будівлі, споруди від 25.09.2017, укладений між ТОВ "Краса", як орендодавцем, і ТОВ "Роздольне", як орендарем, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування цех по заморозці овочів і фруктів, загальною площею 1 037,3 кв. м, за адресою: Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-Г зі строком оренди 2 роки 11 місяців (п. 4.1. договору) і правом автоматичної пролонгації договору (п. 4.2. договору).
4.6. Господарськими судами встановлено, що відповідно до актів обстеження зазначеного нерухомого майна ТОВ "Геліос-1" від 05.10.2020, складених комісією представників Позивача (начальник безпеки, юрисконсульт, гол. інженер, гол. енергетик) на об`єкт не було допущено представників власника. 05.10.2020 директор СТОВ "Краса" Дем`янюк Ю. М. не допустив представників ТОВ "Геліос-1" на підставі існуючого договору оренди будівлі від 25.08.2020, укладеного між СТОВ "Краса" та ТОВ "Роздольне". Підпис директора СТОВ "Краса" наявний в акті.
4.7. Посилаючись на недійсність (фіктивність) вказаного договору оренди та відмову СТОВ "Краса" і ТОВ "Роздольне" повернути майно Позивачу як законному власнику, ТОВ "Геліос-1" звернулося до господарського суду з цим позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Як уже зазначалося, у якості підстави для подання зазначеної скарги заявник, зокрема, посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 204, 215, 234 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, у аналогічних правовідносинах.
5.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
5.5. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.9. Отже, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
5.10. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
5.11. Так, у справі № 909/330/16 розглядались позовні вимоги за первісним позовом про стягнення боргу з орендної плати, неустойки та подвійної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення; а також вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу, укладеного з позивачем за первісним позовом у вказаній справі. Наведені вимоги за первісним позовом були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди транспортного засобу, зокрема щодо сплати орендної плати за користування орендним майном. У свою чергу, вимоги за зустрічним позовом були мотивовані тим, що спірний договір є фіктивним правочином та таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
При цьому Верховний Суд за наслідками перегляду судових рішень господарських судів попередніх інстанцій в касаційному порядку погодився з висновками апеляційного суду в частині задоволення первісного позову щодо стягнення заборгованості з орендної плати і неустойки та відмови в задоволенні зустрічного, зазначивши, що у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний, саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Водночас, позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами фіктивність спірного правочину - договору оренди транспортного засобу, оскільки після його підписання автомобіль, який є об`єктом зазначеного договору, був переданий та перебував на території, що належна позивачу за зустрічним позовом. Таким чином, між сторонами внаслідок укладення договору оренди транспортного засобу, який не містить ознак фіктивного правочину, виникли договірні відносини оренди транспортного засобу - автомобіля.
5.12. У справі № 201/2832/19 розглядались позовні вимоги про визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири, обґрунтовані тим, що позивач у вказаній справі була власником квартири, однак її донька разом зі своїм чоловіком - відповідачем запропонували позивачу продати вказану квартиру з метою отримання кредитних коштів в банку під заставу (іпотеку) предмета купівлі-продажу, стверджували, що це відбудеться без реєстрації права власності на відповідача, та буде мати лише фіктивний намір, тобто вона - позивач буде залишатися власником цієї квартири. У подальшому між АКБ "Райффайзенбанк Україна" і відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит. Позивач зазначала, що після укладення вказаного кредитного договору та договору купівлі-продажу залишилася власником нерухомого майна, була зареєстрована в квартирі, користується нею, проживає, сплачує всі комунальні платежі. Отже, позивач вважала фіктивним і недійсним договір купівлі-продажу квартири, оскільки він укладений всупереч її дійсній волі та загальним засадам Цивільного кодексу України.
Водночас, приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним на підставі статті 234 Цивільного України, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, і на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій. Однак, суд касаційної інстанції зазначив, що для визнання правочину фіктивним, суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину, тобто, у наведеній справі необхідно було встановити наявність умислу як у продавця так і у покупця. Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що оспорений позивачем договір купівлі-продажу відповідав волевиявленню сторін правочину. Навпаки, позивач не довела, а суди не встановили наявність умислу з певним спрямуванням волі у позивача та відповідача. При цьому, за висновком Верховного Суду, посилання судів на те, що оспорений договір не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, не було вчинено дії, спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно, спростовуються кредитним договором, укладеним між комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" та відповідачем.
5.13. У справі № 904/3938/18 розглядались позовні вимоги про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації, обґрунтовані, зокрема, тим, що вказаний договір було укладено без наміру створення обумовлених у ньому правових наслідків, а товар, який був предметом договору, ніколи не належав жодній зі сторін договору, не перебував у їх володінні, користуванні, розпорядженні.
Водночас, скасовуючи постанову апеляційної інстанції про задоволення позову і залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову в позові, Верховний Суд виходив з того, що господарським судом апеляційної інстанції не спростовано доводи суду першої інстанції, яким встановлено відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору відповідального зберігання як фіктивного правочину, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами того, що: обидві сторони зазначеного договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки; майно, яке є предметом договору, належить саме позивачу на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником. Також судом апеляційної інстанції не було враховано, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують передачу майна на виконання умов спірного договору, а саме акт приймання-передачі майна, згідно з яким перший відповідач у наведеній справі передав, а другий відповідач прийняв майно (речі, які були у вжитку) у певній кількості за оціночною вартістю. При цьому Верховний Суд зазначив, що вказані обставини були встановлені судом першої інстанції та викладені ним у мотивувальній частині рішення.
5.14. Разом з тим, задовольняючи позов у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір є фіктивним, укладеним з умислом приховати його справжню мету - створення перешкод у користуванні власником (Позивачем) своїм майном шляхом документального оформлення зміни титулу користувача цим майном, враховуючи, що аргументи СТОВ "Краса" та надані на їх підтвердження докази є менш вірогідними для спростування обставини фіктивності вказаного договору, ніж протилежні аргументи та докази ТОВ "Геліос-1".
До таких висновків суди дійшли з огляду на те, що з актів здачі-приймання робіт (наданих Відповідачем-1 на підтвердження реальності укладення договору оренди та його виконання) неможливо встановити ані обставину використання орендарем орендованого приміщення для здійснення господарської діяльності, ані проведення ним оплати за користування приміщенням, і такі докази відсутні в матеріалах справи (платіжні доручення, рахунки, інші докази, оформлені відповідно до пунктів 5.3., 5.4. договору оренди). До того ж, з наданих СТОВ "Краса" податкових накладних не вбачається їх реєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних, чи їх подання до органів ДПС, що за відсутності податкових декларацій не підтверджує реальний характер господарських операцій між відповідачами, рух активів у зв`язку із укладенням договору.
При цьому судами також враховано, що умисел обох сторін спірного договору на приховування справжніх намірів його укладення вбачається з відсутності доказів та пояснень щодо розумної ділової мети передачі нерухомості в оренду іншій юридичній особі та факту того, що засновником СТОВ "Краса" і ТОВ "Роздольне" є одна і та ж особа - ОСОБА_1 .
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перешкоди у поверненні майна законному власнику, створення яких є дійсною метою укладення спірного договору, мають бути усунуті за рішенням суду на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.
5.15. З огляду на викладене постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник, та викладена в них правова позиція не могли бути взяті до уваги господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, оскільки хоча вони і прийняті за подібного правового регулювання спірних правовідносин, однак за суттєво відмінних фактичних обставин, встановлених судами з урахуванням інших поданих сторонами доказів, у залежності від оцінки яких вони і були прийняті, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та у справі, що переглядається.
5.16. У свою чергу у справі № 201/8412/18 розглядались вимоги за первісним позовом про стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та обладнання, а також вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним вказаного договору оренди. Наведені вимоги за первісним позовом були обґрунтовані тим, що в порушення умов договору оренди відповідач не сплачував орендну плату, в результаті чого за цим договором утворилась заборгованість. Водночас, вимоги за зустрічним позовом були мотивовані тим, що на момент укладення спірного договору нерухоме майно перебувало в арешті, крім того, зазначений договір не відповідає чинному законодавству в частині порядку розрахунку з орендодавцем.
5.17. Отже, правовідносини у наведеній справі та у справі, що переглядається, також не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом, підставами позову, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин чи істотними обставинами, які були встановлені судами.
5.18. З огляду на викладене, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.19. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі прийнято господарськими судами попередніх інстанцій про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до її розгляду, то колегія суддів зазначає наступне.
5.20. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.21. Водночас, згідно з пунктом 8 частини першої статті 310 зазначеного Кодексу судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
5.22. У касаційній скарзі заявник вказує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень було вирішено питання про права й інтереси особи, що не була залучена до участі у розгляді цієї справи - іпотекодержателя майна, без згоди якого відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку" є недійсним правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування.
5.23. Разом з тим, предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом його звільнення та зобов`язання звільнити і повернути Позивачу вказане нерухоме майно, які обґрунтовані фіктивністю спірного договору, наявність якого створює ТОВ "Геліос-1" перешкоди у користуванні належним йому майном.
5.24. При цьому господарськими судами під час розгляду цієї справи було встановлено, що ТОВ "Геліос-1" отримано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно, яке було придбано ним у власність за результатами проведення електронних торгів, оформлених протоколом № 406891 та актом про проведені електронні торги від 22.05.2019. Водночас, вказане право власності було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 02.09.2020.
5.25. Таким чином, перебування чи не перебування спірного майна в іпотеці в межах даного спору не встановлювалося та не впливає на його вирішення по суті, а відтак господарськими судами попередніх інстанцій при встановленні наявності чи відсутності підстав для задоволення наведених позовних вимог не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі (зокрема іпотекодержателя), що підтверджується змістом оскаржуваних судових рішень.
5.26. З огляду на викладене правові підстави для скасування вказаних судових рішень з наведених у касаційній скарзі мотивів відсутні.
5.27. За таких обставин заначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
5.28. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є прийняття судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
5.29. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.
5.30. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
5.31. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.32. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.