ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 911/3730/16 (754/4549/19)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г.- головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю:
представника ОСОБА_1 - адвоката Демчана О.І.,
ліквідатора "Цемлайн" - арбітражного керуючого Ігнатченка Ю.В.,
представника ТОВ "Цемлайн" - адвоката Бондара А.В.,
кредитора ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021
та рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2021
у справі № 911/3730/16(754/4549/19)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн"
до 1) ОСОБА_1
2) Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
про визнання недійсними договорів
в межах справи № 911/3730/16
за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн"
про банкрутство, -
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.12.2016 порушено провадження у справі № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн" на підставі ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .
Постановою Господарського суду Київської області від 13.12.2016 у справі № 911/3730/16 ТОВ "Цемлайн" визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.
У березні 2019 року ТОВ "Цемлайн" звернулось з позовом до Деснянського районного суду міста Києва до ОСОБА_1 та АТ "ПроКредит Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016 та визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.12.2020 передано цивільну справу № 754/4549/19 за позовом ТОВ "Цемлайн" до ОСОБА_1, АТ "ПроКредит Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні, договору відступлення прав вимоги за договорами застави до господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа № 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн".
Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (754/4549/19) (суддя Лутак Т.В. ) позовні вимоги ТОВ "Цемлайн" задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "ПроКредит Банк". Визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "ПроКредит Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В. 03.04.2017 та зареєстрований у реєстрі за №502.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції встановив, що за оспорюваними договорами відбулася заміна кредитодавця та заставодержателя, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, та виходив з того, що відступлення права вимоги за кредитним договором та укладеним в його забезпечення договором застави на користь фізичної особи суперечить положенням наведених норм, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме: кредитор - банк або інша фінансова установа.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 (колегія суддів: Доманська М.Л. - головуючий, Гарник Л.Л., Буравльов С.І.) рішення господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (754/4549/19) - залишено без змін.
ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 та рішення господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (754/4549/19); ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ "Цемлайн" до ОСОБА_1 та АТ "ПроКредит Банк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні, договору відступлення права вимоги за договором застави.
Зазначені судові рішення оскаржуються ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме не врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Заявник касаційної скарги вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (ч. 3 ст. 512, ст. 1054 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.
При цьому, скаржник зазначає, що місцевим та апеляційним судами не вірно застосовано норми матеріального права (ч. 3 ст. 512, ст. 1054 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") та порушено норми процесуального права.
За твердженням ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій послалися на правові висновки, що зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, постанова від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц, постанова від 16.03.2021 у справі №906/1174/18), однак ці висновки стосуються обставин, відмінних від тих, які мають місце у даній справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн".
Водночас, заявник касаційної скарги зазначає, що відносини, які виникли між сторонами, мають регулюватися ст. ст. 512, 514 ЦК України щодо відступлення прав вимоги; укладенням спірного договору уступки від 24.06.2016 сторони не порушували ст. 1054 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", що регулюють відносини факторингу; висновки судів про те, що оскаржуваний договір є договором факторингу не відповідають обставинам справи та положенням спірного договору.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається також на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано ст. ст. 2, 4, 5 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України та наголошує, що ліквідатор ТОВ "Цемлайн" не довів наявність права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту, а суди в оскаржуваних рішеннях при вирішенні питання про обов`язковості доведення позивачем порушення його прав чи інтересів під час звернення до суду не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.12.2019 у справі № 910/21840/14.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ліквідатора ТОВ "Цемлайн" - арбітражного керуючого Ігнатченка Ю.В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ліквідатор банкрута просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, винесеними із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ОСОБА_1 і ТОВ "Цемлайн", арбітражного керуючого Ігнатченко Ю.В., кредитора ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ "Цемлайн" (позичальник) та ЗАТ "ПроКредит Банк", правонаступником якого є АТ "ПроКредит Банк" (кредитор) було укладено рамкову угоду від 27.07.2004 № 2001 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої кредитор зобов`язується здійснити кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених даною угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені даною угодою та кредитними договорами.
На підставі та умовах рамкової угоди від 27.07.2004 №2001 між ТОВ "Цемлайн" (позичальник) та ЗАТ "ПроКредит Банк" (кредитор) було укладено: договір про надання овердрафту від 15.02.2008 № O/URL.1990-01 (кредитний договір № 1); договір про надання траншу від 15.02.2008 № 1.37318/2001 (кредитний договір № 2); договір про надання траншу від 24.04.2008 № 1.38558/2001 (кредитний договір № 3); договір про надання траншу від 24.04.2008 № 1.38559/2001 (кредитний договір № 4); договір про відкриття кредитної лінії від 26.05.2009 № 116.40808 (кредитний договір № 5).
В забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед кредитором, що випливають з рамкової угоди від 27.07.2004 № 2001 та укладених на її підставі договорів, між ТОВ "Цемлайн" (заставодавець) та ЗАТ "ПроКредит Банк" (заставодержатель) було укладено: договір застави майна з майновим поручителем № 2001-Д32 від 27.07.2004 (предмет застави - обладнання для виробництва цементно-піщаної черепиці); договір застави майна від 15.02.2008 № 2001-ДЗ5 (предмет застави - лінія для виробництва тротуарної плитки); договір застави транспортних засобів від 15.02.2008 № 2001-ДЗ4 (предмет застави - 5 бетонорозмішувачів - с, реєстраційні номери: НОМЕР_8; НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ); договір застави рухомого майна від 29.12.2008 №2001-ДЗ6 (предмет застави - бетонорозмішувач - с, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; самоскид - с, реєстраційний номер НОМЕР_6 ; легковий седан - В, марка Nissan, модель Infiniti, реєстраційний номер НОМЕР_7 ).
Між ПАТ "ПроКредит Банк", правонаступником якого є АТ "ПроКредит Банк" (первісний кредитор), та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає повноправним кредитором за рамковою угодою від 27.07.2004 № 2001, з усіма діючими змінами та доповненнями, і укладеним на її підставі договором про надання траншу від 24.04.2008 № 1.38559/2001, з усіма змінами та доповненнями (далі - кредитний договір), що укладені між первісним кредитором та ТОВ "Цемлайн" (далі - боржник).
Пунктом 2 договору про відступлення від 24.06.2016 передбачено, що за відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму у розмірі 99 532,00 грн. шляхом зарахування на рахунок первісного кредитора. Сума договору не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 3 договору про відступлення від 24.06.2016 за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за кредитним договором, заборгованість за яким за капіталом кредиту у валюті кредиту складає 229 998,21 доларів США, що по курсу НБУ становить 5 723 029, 13 грн.
Згідно з п. 4 договору про відступлення від 24.06.2016 будь-яких інших вимог до боржника, окрім тих, що є предметом відступлення за цим договором первісний кредитор не має.
Пунктом 5 договору про відступлення від 24.06.2016 передбачено, що новий кредитор своїм підписом на цьому договорі підтверджує факт ознайомлення зі змістом права вимоги, що відступається (продається) та документами, що встановлюють та підтверджують таке право вимоги в повному обсязі і не має претензій щодо змісту та чинності таких договорів.
Відповідно до п. 6 договору про відступлення від 24.06.2016 право вимоги за кредитним договором та відповідно до п. 1 у повному обсязі переходить до нового кредитора з моменту повної оплати коштів відповідно до умов цього договору та підтверджується квитанцією банківської установи про зарахування коштів у сумі та на рахунок, що вказані в п. 2 цього договору.
Згідно з п. 7 договору про відступлення від 24.06.2016, підписавши цей договір, новий кредитор засвідчує, що первісний кредитор передав новому кредитору усі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор не відповідає перед новим кредитором за невиконання боржником свого обов`язку.
Пунктом 9 договору про відступлення від 24.06.2016 передбачено, що сторони домовились, що до правовідносин за цим договором підлягають застосуванню виключно положення законодавства України про відступлення права вимоги.
Відповідно до п. 10 договору про відступлення від 24.06.2016 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
Судами встановлено, що на виконання умов договору про відступлення від 24.06.2016 ОСОБА_1 сплатила АТ "ПроКредит Банк" суму у розмірі 99 532,00 грн. за відступлення права вимоги, що підтверджується наявними у матеріалах справи меморіальним ордером від 30.06.2016 №267429814_287692544, банківською випискою від 29.06.2016 та квитанцією від 29.06.2016.
Між ПАТ "ПроКредит Банк", правонаступником якого є АТ "ПроКредит Банк" (первісний заставодержатель) та ОСОБА_1 (новий заставодержатель) укладено договір відступлення прав вимоги від 03.04.2017 за договорами застави, за умовами якого, у зв`язку із укладенням між сторонами договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, згідно з яким первісний кредитор передав новому кредитору, а останній прийняв усі права вимоги за основними зобов`язаннями - рамковою угодою та кредитним договором, відповідно до ст. 27 Закону України "Про заставу" первісний кредитор, як первісний заставодержатель, передає новому кредитору, як новому заставодержателю, а останній приймає усі права за договорами застави (договір застави майна з майновим поручителем від 27.07.2004 № 2001-Д32; договір застави транспортних засобів від 15.02.2008 № 2001-ДЗ4; договір застави майна від 15.02.2008 № 2001-ДЗ5; договір застави рухомого майна від 29.12.2008 № 2001-ДЗ6), і набуває усіх прав нового заставодержателя, які мав первісний заставодержатель. Будь-яких інших вимог до боржника, окрім тих, що є предметом відступлення за цим договором, первісний кредитор не має.
Пунктом 3 договору від 03.04.2017 передбачено, що з моменту набуття чинності цим договором первісний кредитор безумовно, безвідклично та у повному обсязі відступає на користь нового кредитора усі свої теперішні та майбутні права, обов`язки та вимоги щодо засобів правового захисту, які має первісний кредитор стосовно виконання боржником будь-яких зобов`язань за договорами застави, а новий кредитор приймає зазначені права, обов`язки та вимоги.
Відступлення прав та обов`язків за цим договором здійснюється без сплати новим кредитором будь-якої винагороди на користь первісного кредитора. Новий кредитор погоджується виконувати умови договорів застави так, ніби він від початку був зазначений у них в якості заставодержателя і прийняти на себе та виконувати усі обов`язки первісного кредитора за договорами застави.
Згідно з п. 4 договору від 03.04.2017 новий кредитор підтверджує факт ознайомлення зі змістом права вимоги за договорами застави та документами, що встановлюють і підтверджують таке право вимоги та не має претензій щодо змісту і чинності таких документів.
Відповідно до п. 5 договору від 03.04.2017, підписавши цей договір новий кредитор засвідчує, що первісний кредитор передав йому всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор не відповідає перед новим кредитором за невиконання боржником свого обов`язку.
Пунктом 9 договору від 03.04.2017 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
Предметом даного судового розгляду в межах справи про банкрутство є вимоги ТОВ "Цемлайн" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "ПроКредит Банк", а також про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "ПроКредит Банк".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за договором про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016 і за договором відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017 відступлено неіснуюче право вимоги; відступлення відбулося без згоди та без участі боржника; відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням законодавства; договір про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016 є підробленим.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд в кожній конкретній справі має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.
Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Зі змісту норм ст. ст. 512, 514, 516 ЦК України вбачається, що за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Таким чином, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що Цивільний кодекс України розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права.
Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно, а за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Таким чином, суттєва відмінність договору уступки права вимоги є те, що відступлення права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу, або ж без такої компенсації взагалі.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі №910/13731 та узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 відповідно до якої, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.
Під час розгляду справи судами встановлено, що за умовами укладеного договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016 ПАТ "ПроКредит Банк" відступає ОСОБА_1, а вона приймає право вимоги, що належить банку, і стає кредитором за рамковою угодою від 27.07.2004 №2001 (з усіма діючими змінами та доповненнями), і укладеним на її підставі договором про надання траншу від 24.04.2008 №1.38559/2001, з усіма змінами та доповненнями (кредитний договір).
Також, у зв`язку з укладенням між сторонами договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, між ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017, згідно з яким банк передає ОСОБА_1, а вона приймає усі права за договорами застави і набуває усіх прав заставодержателя, які мав банк.
З огляду на зазначене вище, дослідивши зміст оскаржуваного договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати вказаний правочин договором факторингу.
Отже, за встановлених обставин, є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи, твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що суди дійшли неправильного висновку щодо визначення правової природи оскаржуваного договору як договору факторингу.
Разом з тим, при вирішенні спору, суди виходили з того, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України "Про заставу" застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 512 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, на неправильне застосування судами яких посилається заявник касаційної скарги, кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1054 ЦК України особами, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах, є банк або інша фінансова установа, і цей перелік є вичерпним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 465/646/11 сформульовано висновок про те, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) цей висновок конкретизовано так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у справі, що переглядається, первісно між ТОВ "Цемлайн" та ПАТ "ПроКредит Банк" укладено рамкову угоду на здійснення кредитних операцій від 27.07.2004 №2001 та кредитний договір від 24.04.2008 № 1.38559/2001, згідно з умовами якого банк передав позичальнику кредит у розмірі 370 000, 00 доларів США на придбання основних засобів, які позичальник зобов`язувався повернути та сплатити 13 % річних.
За умовами договору про відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні від 24.06.2016 ОСОБА_1 зобов`язалася сплатити банку за відступлення права вимоги 99 532, 00 грн. Натомість, банк передав належне йому право вимоги ОСОБА_1, яка стає повноправним кредитором за рамковою угодою від 27.07.2004 №2001, з усіма діючими змінами та доповненнями, і укладеним на її підставі договором про надання траншу від 24.04.2008 №1.38559/2001, з усіма змінами та доповненнями (кредитний договір), що укладені між банком та ТОВ "Цемлайн" (боржник).
Відповідно до п. 3 договору про відступлення від 24.06.2016 ОСОБА_1 одержує право (замість банку) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за кредитним договором, заборгованість за яким за капіталом кредиту у валюті кредиту складає 229 998,21 дол. США, що по курсу НБУ становить 5 723 029, 13 грн.
Згідно з договором відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017 банк передає ОСОБА_1 усі права за договорами застави, а вона набуває усіх прав нового заставодержателя, які мав банк.
Пунктом 3 договору від 03.04.2017 передбачено, що банк безумовно, безвідклично та у повному обсязі відступає на користь ОСОБА_1 усі свої теперішні та майбутні права, обов`язки та вимоги щодо засобів правового захисту, які має банк стосовно виконання боржником будь-яких зобов`язань за договорами застави, а ОСОБА_1 приймає зазначені права, обов`язки та вимоги. Відступлення прав та обов`язків за цим договором здійснюється без сплати новим кредитором будь-якої винагороди на користь первісного кредитора.
За результатами дослідження змісту положень договору про відступлення від 24.06.2016 та договору від 03.04.2017, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що за оспорюваними договорами відбулася заміна ПАТ "ПроКредит Банк" - кредитодавця та заставодержателя, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на ОСОБА_1 - фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права та висновками Верховного Суду.
При цьому, судами під час розгляду спору у даній справі було встановлено, і сторонами не заперечується, що на момент укладення оспорюваних договорів ПАТ "ПроКредит Банк" (первісний кредитор) у процесі ліквідації не перебував та не був позбавлений банківської ліцензії.
Отже, встановивши наведені вище обставини, врахувавши правову позицію Верховного Суду, керуючись вимогами закону, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відступлення права вимоги за кредитним договором та укладеним в його забезпечення договором застави на користь фізичної особи ОСОБА_1 суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України.
За змістом ч.1 ст. 300 ГПК України, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України)
Так, посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, відхиляються колегією суддів, оскільки викладені у вказаній постанові правові висновки були враховані судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі, про що зазначено вище.
Водночас суд зауважує, що у справі, яка переглядається та у справі № 909/968/16, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Крім того, перевіривши доводи скаржника про те, що застосовані місцевим та апеляційним судами правові висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, постанова від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц, постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18), стосуються обставин, відмінних від тих, які мають місце у даній справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн", колегія суддів їх відхиляє як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником як норм чинного законодавства, так і висновків Верховного Суду, на неправильне застосування яких скаржник послався у касаційній скарзі.
Аргументи заявника касаційної скарги про те, що ліквідатор ТОВ "Цемлайн" не довів наявність права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та були обґрунтовано відхилені як безпідставні та належним чином не мотивовані.
Разом з тим, посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що суди в оскаржуваних рішеннях при вирішенні питання про обов`язковість доведення позивачем порушення його прав чи інтересів під час звернення до суду не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.12.2019 у справі № 910/21840/14, відхиляються колегією суддів, оскільки наведені скаржником висновки Верховного Суду стосуються питання щодо встановлення наявності порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює результати аукціону при вирішенні спорів про визнання недійсними результатів торгів (аукціону), а отже, не є релевантними для справи, яка переглядається, у зв`язку з неподібністю спірних правовідносин.
Отже, виходячи з аналізу наведених вище норм, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за сукупністю встановлених судами фактичних обставин у цій справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсними Договору відступлення права вимоги та заміну сторони у зобов`язанні, Договору відступлення права вимоги за договором застави.
При цьому, слід зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та, відтак, правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.
Наведені у касаційній скарзі аргументи ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для визнання вказаних правочинів недійсними не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила допущених судами першої та апеляційної інстанцій фундаментальних порушень при розгляді спору у цій справі.
Згідно з ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2021 у справі № 911/3730/16 (754/4549/19) прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд