ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/4019/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Кондратової І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорта О.В.
та представників
Позивача: не з`явився
Відповідача: Орлов О.О.
Третя особа: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021
(головуючий - Білоусова Я.О., судді Пуль О.А., Фоміна В.О.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2021
(суддя Чистякова І.О.)
у справі №922/4019/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс - Капітал", що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Стаксель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Акціонерний Банк "Радабанк"
про стягнення 3 252 370,25 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з запланованою відпусткою судді Вронської Г.О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.10.2021.
Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс - Капітал", що діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Стаксель" (далі - ТОВ "Компанія з управління активами "Фінекс - Капітал", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" (далі - ТОВ "Завод "Будінвест", відповідач) про стягнення 3.252.370,25 грн штрафу.
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено п. 4.1.4 договору іпотеки, що полягає в передачі в оренду нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, без отримання попередньої письмової згоди іпотекодержателя, що є підставою для відповідальності, відповідно до п. 7.2 договору іпотеки, у вигляді штрафу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.03.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3.252.370,25 грн штрафу, судовий збір та витрати на професійну допомогу адвоката.
5. Судові рішення мотивовано тим, що нерухоме майно відповідача, яке перебуває в іпотеці, передано останнім в оренду, що є порушенням п. 4.1.4 договору іпотеки та підставою для нарахування штрафу, згідно п. 7.2. договору іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою ( з урахуванням уточнень до касаційної скарги), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
7. Посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди встановлюючи порушення відповідачем умов договору іпотеки та задовольняючи позовні вимоги, не врахували правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Вищого господарського суду України від 11.05.2011 у справі № 34/67, від 23.02.2011 у справі №57/45-10, щодо застосування норм ст.ст. 12, 35 Закону України "Про іпотеку". Також, судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №914/2202/18, від 12.09.2019 у справі №910/10427/18, від 11.09.2019 у справі №905/2149/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16; від 25.04.2018 у справі №904/12429/16, від 26.03.2019 у справі №913/284/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 20.09.2018 у справі №905/2953/17; від 07.11.2018 у справі №913/64/18, щодо застосування норм ст. 551 ЦК України та зменшення розміру штрафних санкцій.
8. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 12, 24, 33, 35 Закону України ?Про іпотеку?.
9. Також, скаржником подавалось клопотання про врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі № 922/4121/20, з посиланням на те, що справа, що розглядається зараз Судом є аналогічною справі № 922/4121/20.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених скаржником у касаційній скарзі, та водночас, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того, позивачем подано заперечення на клопотання скаржника про врахування правової позиції, викладеної Верховним Судом у справі № 922/4121/20.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.12.2019 між ТОВ "Завод "Будінвест", позичальником, та АТ "АБ "Радабанк", кредитором, було укладено кредитний договір № 23019/ЮКР/0 (далі - кредитний договір), згідно з яким кредитор, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується на умовах цього договору надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 8 400 000, 00 грн, зі зменшенням ліміту кредитування, згідно з п.1.2 цього кредитного договору, зі сплатою процентів у розмірі 22% річних в порядку, визначеному даним договором.
12. Банком було перераховано на поточний рахунок відповідача грошові кошти в сумі 8 326 130, 12 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 38949 від 06.12.2019.
13. 06.12.2019 між ТОВ "Завод "Будінвест" (іпотекодавець), та АТ "АБ "Радабанк", (іпотекодержатель), було укладено іпотечний договір № 23019/ЮКР/0-І-1/02-1 (далі - договір іпотеки), згідно з яким цей договір є договором наступної іпотеки та забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором №23019/ЮКР/0 від 06.12.2019, а також з усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору №23019/ЮКР/0 від 06.12.2019, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем.
14. Згідно з п.1.3 договору іпотеки ринкова вартість предмета іпотеки, згідно звіту з незалежної оцінки майна, виконаного Приватним підприємством "Діалог", станом на 03.12.2019, складає 13 009 481,00 грн.
15. Відповідно до п.4.1.4 договору іпотеки, іпотекодавець зобов`язався без отримання попередньої письмової згоди іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в спільну діяльність, оренду, найом, лізинг, не передавати в наступну іпотеку тощо), не видавати довіреності на користування та розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб.
16. Пунктом 7.2 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем умов п.4.1.2, 4.1.3, 4.1.4, 4.1.8, 4.1.10, 4.1.11, 4.1.12 цього договору іпотекодавець зобов`язаний сплатити іпотекодержателю штраф у розмірі 25% від вартості предмета іпотеки, визначеної п.1.3 цього договору, за кожний випадок.
17. 26.06.2020 між АТ "АБ "Радабанк", первісним кредитором, та ТОВ "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст (далі - договір № ВПВ-26/06/20-Ст), згідно з яким в порядку та на умовах визначених цим договором первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор зобов`язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну договору та прийняти в повному обсязі належні первісному кредитору права вимоги до боржника, Іпотекодавця - ТОВ "Завод Будінвест", та поручителя - громадянки України ОСОБА_1 за кредитним договором та договорами забезпечення, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, Іпотекодавця та поручителя, їх спадкоємців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника, Іпотекодавця та поручителя або які зобов`язані виконати їх обов`язки, за кредитним договором та договорами забезпечення, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, щодо належного виконання боржником, Іпотекодавцем та поручителем зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, сплати заборгованості та/або процентів, та/або комісій, та/або пені, та/або штрафів, та/або неустойки, в тому числі право нарахування яких виникло у первісного кредитора до укладання цього договору, передачі предметів забезпечення (іпотеки) в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, в тому числі права сторони/учасника в будь-яких судових та виконавчих провадженнях, а також права процесуального правонаступництва по всіх судових справах та провадженнях, що існують або можуть виникнути в майбутньому.
18. Згідно з п.1.4. договору № ВПВ-26/06/20-Ст, керуючись положеннями ст.6 ЦК України, за взаємною домовленістю сторони встановили, що права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, розповсюджується в повному обсязі включаючи: право нового кредитора нараховувати та вимагати сплати процентів, комісії, неустойки, штрафів, пені за весь час прострочення боржником та/або іпотекодавцем, та/або поручителем своїх зобов`язань відповідно до умов кредитного договору та договорів забезпечення, за весь час дії кредитного договору та договорів забезпечення, в тому числі і до моменту укладання цього договору.
19. Пунктом 3.1 договору № ВПВ-26/06/20-Ст визначено, що за відступлення права вимоги, в обсязі встановленому п.1.3 цього договору, новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну договору (вартості відступлених прав) за домовленістю сторін у розмірі 9 238 656,49 грн.
20. 26.06.2020 позивачем було здійснено повну оплату за договором відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 26.06.2020. Додатком № 1, який є невід`ємною частиною договору, слугує перелік документів, що підтверджують наявність у первісного кредитора прав вимоги, а також інші документи, що передаються новому кредитору.
21. 26.06.2020 актом приймання-передачі прав вимоги, первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги, в тому числі за кредитним договором.
22. Крім того, 26.06.2020 між АТ "АБ "Радабанк", первісним іпотекодержателем, та ТОВ "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", новим іпотекодержателем, було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-І-1/02-1 від 06.12.2019 (далі - договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дубовенко В.О., зареєстрований в реєстрі за № 358.
23. Відповідно до п.1.5. договору про відступлення прав за іпотечним договором, новий іпотекодержатель одержує право (замість первісного іпотекодержателя) вимагати від Іпотекодавця належного виконання всіх зобов`язань за договором іпотеки, оскільки новий іпотекодержатель набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки, що забезпечує виконання боржником його зобов`язань за кредитним договором.
24. Пунктом 2.2. договору про відступлення прав за іпотечним договором передбачено, що з моменту передання (відступлення) прав за договором іпотеки, новий іпотекодержатель замінює первісного іпотекодержателя у правовідносинах, які склалися між ним та іпотекодавцем за договором іпотеки.
25. Листом від 16.07.2020 вих. №1607 позивачем було повідомлено відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні та про платіжні реквізити для погашення кредиту, сплати процентів та інших платежів.
26. Позивач зазначає, що відповідач порушує свої обов`язки, встановлені договором іпотеки та Законом України "Про іпотеку", та вчинив дії з передачі майна, що входить до складу предмета іпотеки, в оренду третім особам, без отримання письмової згоди іпотекодержателя.
27. Так, з Державного реєстру судових рішень позивачу стало відомо, що Господарським судом Харківської області з 04.12.2020 розглядається справа № 922/3937/20 за позовом ТОВ "Сервісна компанія "Скат" до ТОВ "Завод "Будінвест" про розірвання договору та стягнення коштів. При цьому, позивач не надавав згоди на укладення договору оренди. Попередній іпотекодержатель (АТ "АБ "Радабанк") також не надавав згоди відповідачу на укладення договору оренди.
28. 07.12.2020 представник позивача звернувся до ТОВ "Сервісна компанія "Скат" із адвокатським запитом про предмет, підставу та суму позову у справі № 922/3937/20.
29. У відповідь TOB "Сервісна компанія "Скат" листом від 10.12.2020 №3 повідомило, що предметом позову у справі є розірвання договору оренди нежитлових приміщень (нежитлової будівлі літ "А/1-2", яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 1) № Апп 9.20 від 07.09.2020 та стягнення збитків.
Позиція Верховного Суду
30. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
31. Відповідно до частин 1-3 до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Частиною 4 цієї статті встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
32. Згідно частини першої та третьої статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом;
33. Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
34. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
35. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
36. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 29.11.2021 у справі № 910/11215/20).
37. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
38. Причиною виникнення спору у справі стало питання наявності чи відсутності підстав для покладення на відповідача штрафу, у зв`язку з передачею в оренду нерухомого майна, яке знаходиться в іпотеці, без згоди іпотекодержателя, що є порушенням п.4.1.4 договору іпотеки та положень Закону України ?Про іпотеку?.
39. Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про задоволення позову суди виходили с того, що:
- рішенням Господарського суду Харківської області від 23.02.2021 у справі № 922/3937/20 за позовом ТОВ "Сервісна компанія "Скат" до ТОВ "Завод "Будінвест" про розірвання договору оренди № Апп 9.20 від 07.09.2020 та стягнення коштів, позов задоволено частково, розірвано договір оренди № Апп 9.20 від 07.09.2020, укладений між ТОВ "Завод "Будінвест" та ТОВ "Сервісна компанія "Скат". Судом у даній справі встановлено, що на виконання договору оренди, а саме у відповідності до п.2.1. договору, 07.09.2020 між сторонами було підписано акт № 1 прийому- передачі нежитлового приміщення виробничої будівлі літ. "А/1-2" площею 209,0 кв.м, за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велозаводська, 1, а також, у відповідності до п.4.4. договору, позивачем (ТОВ "Сервісна Компанія "Скат") було перераховано на рахунок відповідача оплату за послуги по оренді майна за вересень, грудень 2020р. у розмірі 28424,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №412 від 07.09.2020;
- вказаним підтверджується те, що в період дії іпотечного договору, та існування обов`язку не передавати без отримання попередньої письмової згоди іпотекодержателя в оренду предмет іпотеки, відповідачем здійснено передачу у користування третій особі (ТОВ "Сервісна Компанія "Скат") предмета іпотеки;
- згоду іпотекодержателя на передачу майна в оренду, як того вимагає п.4.1.4 іпотечного договору, відповідачем не отримано;
- відповідно до п.7.2. договору іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем умов, зокрема п.4.1.4 цього договору, іпотекодавець зобов`язаний сплатити іпотекодержателю штраф у розмірі 25% від вартості предмета іпотеки, визначеної в п.1.3 цього договору, за кожний випадок;
- пункт 1.3. договору іпотеки містить визначення ринкової та заставної вартості предмета іпотеки, які є однаковими та дорівнюють 13 009 481,00 грн;
- враховуючи порушення відповідачем умов п.4.1.4 іпотечного договору, позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 3 252 370,25 грн, що становить 25% від суми кредиту.
40. Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
41. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
42. За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта, тоді як лише згадувані, але такі, що не одержали оцінки суду обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
43. Не зважаючи на викладені положення процесуального законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору у справі, що розглядається, обмежились посиланням на судове рішення у справі № 922/3937/20, судами взагалі не досліджувались обставини справи, необхідні для вирішення спору у даній справі.
44. Судами не було досліджено належним чином обставин щодо виконання кредитного договору та чинності договору іпотеки, предмету іпотеки, умов договору, якими передбачена відповідальність за відповідне порушення.
45. Так, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та взагалі не надано оцінки тому факту, що предмет іпотеки, визначений у п.1.2. - договору іпотеки, є складним (таким, що складається з декількох складових): а саме з предмету іпотеки - 1, предмету іпотеки - 2, предмету іпотеки - 3, предмету іпотеки - 4, предмету іпотеки - 5.
46. Як зазначено в п.1.2. та п.1.3 договору іпотеки, кожен з цих 5 предметів іпотеки є нежитловою будівлею відповідної площі, вказаної в договорі іпотеки, які розташовані на земельних ділянках, з вказаними в договорі кадастровими номерами.
47. Так, у договорі іпотеки, в якості предмета іпотеки - 3, зокрема, вказана нежитлова будівля літ. ?А/1-2", площею 1675,9 кв.м.за адресою м. Харків, вул. Велозаводська, 1, розташована на земельній ділянці за кадастровим номером 6310138500:12:004:0023, загальною площею 9,1414 га.
48. В судовому рішенні у справі № 922/3937/20, на яке посилались суди попередніх обставин, вказано, що об`єктом оренди є нежитлове приміщення виробничої будівлі літ. ?А/1-2? площею 209,0 кв.м.
49. Вказана інформація зазначена і у копіях договору оренди та акту приймання-передачі орендованих приміщень, які надані суду позивачем, в якості доказу на підтвердження обставин укладення відповідачем договору оренди.
50. Незважаючи на зазначене судами не було досліджено та враховано, що предмет іпотеки - 3 співпадає з об`єктом оренди за технічною назвою будівлі (літ. ?"А/1-2?) та адресою (м. Харків, вул. Велозаводська, 1), але не співпадає за типом нерухомості, так в іпотечному договорі вказано ?предмет іпотеки - 3?" - нежитлова будівля, у копії договору оренди та судовому рішенні у справі № 922/3937/20 ?об`єкт оренди? - нежитлове приміщення виробничої будівлі, а також не співпадає за площею нерухомості (?предмет іпотеки - 3? - 1675,9 кв.м., ?об`єкт оренди? - 209,0 кв.м.). З іншими предметами іпотеки об`єкт оренди за цими показниками також не співпадає.
51. Отже з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій на підставі належних доказів було обґрунтовано встановлено той факт, що приміщення, які були надані в оренду, знаходяться саме в будівлі, яка була надана в іпотеку. З матеріалів справи не вбачається, що судами були досліджені технічні паспорти будівель, які є предметом іпотеки та приміщень, що є об`єктом оренди. Судами не було встановлено кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовані приміщення, що є об`єктом оренди та його співпадіння з земельною ділянкою, на якій розташований предмет іпотеки - 3. Реєстраційні номери вищезазначених об`єктів нерухомості також не були досліджені та оцінені судами.
52. З матеріалів справи вбачається, що судами не було витребувано оригінал договору оренди для огляду та дослідження судами, суди лише обмежились посиланням на факт укладення такого договору, встановлений у судовому рішенні у справі № 922/3937/20.
53. За таких обставин, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач без отримання попередньої згоди іпотекодержателя уклав договір оренди саме того нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, є передчасними та необґрунтованими.
54. Верховний Суд вважає необхідним також відзначити, що під час встановлення факту порушення прав позивача (та визначення розміру штрафу за таке порушення) судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не було надано належної оцінки, доводам відповідача погашення ним зобов`язань за кредитним договором, . тому факту, що в іпотеку надано 5 будівель загальною площею 8145,4 кв.м., а об`єктом оренди є приміщення площею 209,0 кв.м. (розташування яких в будівлях, що входять до предмета іпотеки судами не встановлено), тоді як штраф розрахований з вартості всіх 8145,4 кв.м.
55. Верховний Суд зазначає, що під час ухвалення оскаржуваних рішень суди також не надали обґрунтованого тлумачення змісту пункту 7.2 договору іпотеки.
56. Цим пунктом передбачено розрахунок штрафу виходячи з 25% вартості предмета іпотеки, визначеної в п.1.3. договору за кожен випадок. Однак, як зазначено вище, предмет іпотеки за умовами договору є складним, складається з предмета іпотеки - 1, предмета іпотеки - 2, предмета іпотеки - 3, предмета іпотеки - 4 та предмета іпотеки - 5. Пункт 1.3 договору також містить в собі як загальну вартість всіх 5 предметів іпотеки, так і вартість кожного з предметів іпотеки (будівель) окремо.
57. Отже суди, дослідивши умови договору іпотеки та позиції його сторін, керуючись принципами господарського судочинства, повинні були встановити, про яку саме базу для розрахунку штрафу домовились сторони в пункті 7.2: про загальний предмет іпотеки (і, відповідно, загальну вартість всіх будівель), про той з п`яти предметів іпотеки, щодо якого вчинене можливе порушення або про ту частину одного з п`яти предметів іпотеки, яку і було здано в оренду.
58. Під час ухвалення оскаржуваних рішень суди також не надали обґрунтованого тлумачення змісту пункту 4.1.4 договору іпотеки, в його взаємозв`язку з пунктом 7.2 та іншими положеннями цього договору .
59. Пунктом 4.1.4 договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець зобов`язаний без отримання попередньої письмової згоди від іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в спільну діяльність, оренду, найом, лізинг, не передавати в наступну іпотеку тощо), не видавати довіреності на користування та розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб.
60. Отже суди, дослідивши умови договору іпотеки та позиції його сторін, повинні були встановити, чи є порушенням пункту 4.1.4 договору надання в оренду саме всього (загального) предмета іпотеки (всіх 5 будівель), чи може вважатися порушенням пункту 4.1.4 договору надання в оренду вже одного з п`яти предметів іпотеки, та чи може вважатися таким порушенням пункту 4.1.4. договору, за яке передбачено штраф у 25% від вартості предмета іпотеки, надання в оренду частини приміщень в одному з предметів іпотеки.
61. Тоді як встановлення вказаних обставин впливає на правильність вирішення спору у справі.
62. Отже, судами не враховано положень ст. 237 ГПК України, якою встановлено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
63. Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
64. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
65. При цьому, колегія суддів зазначає, що усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
66. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
67. Не врахувавши зазначеного суди дійшли передчасного висновку, про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для покладення на відповідача штрафу за порушення умов договору.
68. З огляду на вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи, що стосуються предмета спору.
69. Отже, доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанції, приймаючи оскаржувані судові рішення, належним чином не дослідили всі обставини справи, необхідні для вирішення спору, чим порушили положення ст. 236 ГПК України, знайшли своє підтвердження.
70. Оскільки дослідження підстав касаційного оскарження напряму залежить від повноти встановлених судами обох інстанцій обставин справи, тоді як, судами неповно встановлені обставини справи та надано їм неналежну оцінку, Верховний Суд вважає передчасним формування відповідних висновків, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та дослідження постанов Верховного Суду, на які скаржник посилається, обґрунтовуючи п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у своїй касаційній скарзі.
71. Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 11.05.2011 у справі № 34/67, від 23.02.2011 у справі №57/45-10, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
72. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції констатує, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено всіх обставин у даній справі та не надано їм належної правової оцінки, з урахуванням вищезазначених положень процесуального права, що є порушенням положень частини 3 ст. 310 ГПК України, та підставою для скасування судових рішень, враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, визначені у ст. 300 ГПК України, рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2021 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.