У х в а л а
7 грудня 2021 року
м. Київ
Провадження № 14-200зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
ознайомилась із "касаційною скаргою" ОСОБА_1 (далі - заявник) від 29 листопада 2021 року (далі - заява) "про правову оцінку рішень судів" (далі - заява)
у справі за його позовом до Солом`янського районного суду м. Києва про визнання протиправними та скасування судових рішень в інших справах і
в с т а н о в и л а :
1 листопада 2021 року заявник звернувся до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду з "позовною заявою", в якій просив "визнати протиправними та скасувати рішення суду".
15 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалив повернути заявникові "позовну заяву про визнання протиправними та скасування рішень суду". Мотивував тим, що Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не передбачає компетенції Верховного Суду щодо прийняття позовних заяв до провадження.
29 листопада 2021 року заявник подав до Великої Палати Верховного Суду заяву (вх. № 356/0/255-21), у якій просив "дати правову оцінку рішенням судів". Зазначив, що 1 листопада 2021 року подав до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду позов про визнання протиправними та скасування судових рішень Солом`янського районного суду м. Києва в інших справах, а саме:
- ухвали про відкриття провадження у справі від 19 лютого 2021 року (справа № 760/3016/21);
- ухвали про забезпечення позову від 19 лютого 2021 року (справа № 760/3016/21);
- ухвали про відкриття провадження у справі від 17 грудня 2020 року (справа № 760/27346/20);
- ухвали про забезпечення позову від 17 грудня 2020 року (справа № 760/27346/20).
Мотивував заяву тим, що "ці ухвали використовуються рейдерським угрупуванням в своїх атаках в якості вагомого інструменту".
Велика Палата Верховного Суду вважає, що у прийнятті до розгляду цієї заяви слід відмовити.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції). Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 цієї Конституції). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду. Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду провадження № 61-17733ск21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду не має повноважень переглядати в межах одного провадження правильність судових рішень, ухвалених судом в інших провадженнях (у справах № 760/3016/21 і № 760/27346/20), як це просить зробити заявник.
З огляду на викладене у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її заявникові. Така відмова у прийнятті не є порушенням права заявника на доступ до суду.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі"Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду заяви, поданої до Великої Палати Верховного Суду, не є порушенням права заявника на доступ до суду, адже він має процесуальні права щодо розгляду його вимог у справах № 760/3016/21 і № 760/27346/20, в яких суд ухвалив судові рішення. Крім того, процесуальний закон не гарантує можливість оскарження будь-яких судових рішень до Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду