Постанова
іменем України
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 243/7758/20
провадження № 51-113кмо21
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів: Анісімова Г.М., Антонюк Н.О., Кравченка С.І.,
Луганського Ю.М., Наставного В.В., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Кулаківського К.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - адвокатаПрокопцева С.В. і заступника керівника Донецької обласної прокуратури на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 вересня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 9 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050510001590,за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2018 року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК)до покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
З урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 24 вересня 2020 року, на підставі ч. 3 ст. 72 КК покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн за вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2018 року визначено виконувати самостійно.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 9 грудня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він на початку серпня 2020 року приблизно о 22-й годині 00 хвилин з метою таємного викрадення чужого майна, знаючи пароль кодового замка вхідної калитки, незаконно проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2, яке є сховищем, де шляхом вільного доступу проник до сараю, що є сховищем, звідки таємно викрав сім курей бройлерів загальною вартістю 682,50 грн, що належать ОСОБА_2, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
захисник Прокопцев С.В., не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, просить змінити судові рішення щодо нього і призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Вважає, що призначене судом ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі є надто суворим. Зазначає, що апеляційний суд належно не мотивував свого рішення і не врахував обставин, які суттєво пом`якшують призначене ОСОБА_1 покарання, і того, що після ухвалення вироку він став на шлях виправлення, а суд безпідставно послався у своєму рішенні на висновок органу пробації від 16 вересня 2020 року;
заступник керівника Донецької обласної прокуратури (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому прокурор зазначає, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів прокурора про те, що місцевим судом ОСОБА_1 безпідставно не було застосовано положення ст. 71 КК. Вказує на те, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 412, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК) не обґрунтував своїх висновків, не мотивував рішення про залишення без задоволення його апеляційної скарги з наведених у ній підстав та не взяв до уваги правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року (провадження № 51-4790км18), від 22 січня 2020 року (провадження № 51-3883км18), від 24 вересня 2020 року (провадження № 51-2052км20). Крім того зазначає, що суд безпідставно зазначив у своєму рішенні, що незастосування судом першої інстанції положень ст. 71 КК втратило свою актуальність, а його виправлення зумовить аналогічне порушення, оскільки на теперішній час жодне невідбуте обвинуваченим покарання, що підлягало би приєднанню до нового покарання за сукупністю вироків, відсутнє.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 березня 2021 року матеріали кримінального провадження за вище вказаними касаційними скаргами на підставі ч. 2 ст. 4341 КПК було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Це рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що у Верховному Суді існують відмінні правові позиції щодо застосування положень ст. 71 КК у разі призначення остаточного покарання за сукупністю вироків у тих випадках, де покарання за попереднім вироком на час ухвалення нового вироку або його перегляду судами вищих інстанцій вже відбуте.
Навівши в ухвалі відповідні мотиви, колегія суддів вважала за необхідне відступити від позиції щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 1 жовтня 2020 року (провадження № 51-2470км20), згідно з якою відсутні правові підстави для застосування положень ч. 1 ст. 71 КК, оскільки на момент вчинення злочинів засуджений ще не почав відбувати покарання за попереднім вироком, а на час постановлення оскарженого вироку в цьому кримінальному провадженні вже повністю відбув покарання за попереднім вироком.
Інша правова позиція щодо застосування положень ст. 71 КК наведена у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 вересня 2020 року (провадження № 51-2052км20), від 27 листопада 2018 року (провадження № 51-4790км18), від 22 січня 2020 року (провадження
№ 51-3883км18) та від 11 липня 2018 року (провадження № 51-1800км18).
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 24 вересня 2020 року (провадження
№ 51-2052км20) колегія суддів зробила висновок, згідно з яким та обставина, що на момент апеляційного розгляду засуджений відбув призначене йому за попереднім вироком покарання - сплатив штраф, не давала суду підстав для зміни порядку призначення йому покарання за сукупністю вироків.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 листопада 2018 року (провадження № 51-4790км18) міститься висновок про те, що, якщо особа після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинила новий злочин, то під час призначення покарання необхідно застосовувати ст. 71 КК.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 22 січня 2020 року (провадження
№ 51-3883км18) зробив висновок, що зміст положень ст. 71 КК вказує на те, що ця норма підлягає застосуванню, коли покарання (частина покарання) за попередній злочин не було відбуто особою саме на момент вчинення нею нового злочину, й подальше фактичне відбуття такою особою покарання на момент ухвалення рішення судом про призначення покарання за сукупністю вироків не виключає необхідності застосування цих положень закону, однак одночасно передбачає необхідність зарахування такого вже фактично відбутого покарання за правилами, передбаченими ст. 72 КК, що у випадку із засудженням особи за попереднім вироком до такого виду покарання, як штраф є неможливим на підставі
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 липня 2018 року (провадження
№ 51-1800км18) зазначено, що призначення покарання за сукупністю вироків застосовується у випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин і та обставина, що на момент апеляційного розгляду засуджений відбув призначене йому за попереднім вироком покарання - сплатив штраф, не давала суду підстав для зміни порядку призначення покарання за сукупністю вироків.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Кулаківський К.О. касаційну скаргу прокурора підтримав, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції та заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Кулаківського К.О., перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені у касаційних скаргах доводи, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ККС ВС) дійшла таких висновків.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Беручи до уваги те, що захисник та прокурор не оскаржували судових рішень у частині доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікацію дій останнього за ч. 3 ст. 185 КК, об`єднана палата Верховного Суду не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині з огляду на положення ст. 433 КПК.
Щодо доводів касаційної скарги захисникаПрокопцева С.В. про суворість покарання, призначеного ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції, дотримуючись вимог статей 50 і 65 КК, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що віднесено до категорії тяжких, характер та конкретні обставини його скоєння, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні неповнолітню дитину, думку потерпілого, який не наполягав на суворій мірі покарання для обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, суд першої інстанції відповідно до положень ст. 3141 КПК врахував при призначенні обвинуваченому покарання досудову доповідь Слов`янського міськрайонного Відділу філії державної установи "Центр пробації" в Донецькій області від 16 вересня 2020 року, згідно з якою орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість ОСОБА_1, його спосіб життя, історію правопорушень, дуже високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб).
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що справедливим і необхідним для виправлення ОСОБА_1 буде покарання у виді позбавлення волі, але у мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч. 3 ст. 185 КК.
З таким рішенням слушно погодився й суд апеляційної інстанції, який належно перевірив доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК та, надавши на нихвичерпні відповіді, навів в ухвалі мотиви, з яких апеляційну скаргу обвинуваченого визнав необґрунтованою.
Отже, виходячи з наведеного, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 вчинив новий злочин до повного відбуття покарання за попереднім вироком, об`єднана палата ККС ВС не може погодитися з доводами касаційної скарги захисника Прокопцева С.В. про призначення його підзахисному надто суворого покарання та не знаходить підстав для пом`якшення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень статей 69 і 75 КК.