Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 758/8892/17
провадження № 61-3629св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "УкрСиббанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",
треті особи : Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "УкрСиббанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, про визнання недійсним договору іпотеки
за касаційною скаргою адвоката Жигальської Юлії Юріївни як представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила визнати недійсним договір іпотеки від 09 липня 2008 року № 89814, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк", банк) і ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. І., зареєстрований у реєстрі за № 447; застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді припинення іпотеки, відомості про що внести до державних реєстрів у встановленому законом порядку; припинити чинність обтяжень та заборон зареєстрованих щодо предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 та внести ці відомості до державного реєстру у встановленому законом порядку.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала про те, що 09 липня 2008 року АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_2 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11369623000, на забезпечення виконання грошового зобов`язання за яким, 09 липня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступник якого є Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк"), і позивачем укладено договір іпотеки № 89814, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2011 року на користь банку солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 225 678,04 дол. США.
13 лютого 2012 року між АТ "УкрСиббанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") укладено договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 11369623000 у розмірі 2 427 665,21 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Позивач указувала на те, що укладала оспорюваний правочин під впливом обману ОСОБА_2, оскільки останній скористався її юридичною необізнаністю та на той час бажанням стати учасником фінансової організації метою якої є забезпечення фінансового зростання та благополуччя її членів, вмовив позивача укласти такий правочин, а тому вона не розуміла можливих наслідків вчинення цього правочину.
Крім того, на момент укладення договору квартирою, яка була передана в іпотеку, мав право користування син позивача - малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак договір іпотеки був вчинений без дозволу органу опіки та піклування, тому є недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 224 ЦПК України.
Також посилалася на те, що правочин вчинено з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку", оскільки в іпотечному договорі немає однієї з указаних у частині першій статті 18 істотних умов, адже за умовами договору іпотеки, іпотекодавець не має права робити розпорядження щодо предмета іпотеки на випадок своєї смерті, а лише має право порушити питання про фактичну передачу третім особам предмета іпотеки перед іпотекодержателем, який в свою чергу має право погодити або відмовити у наданні дозволу на таку передачу, а саме право зробити письмове розпорядження іпотекодавця на випадок смерті договором не передбачено.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 04 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених позивачем позовних вимог. На момент укладання договору іпотеки неповнолітній син іпотекодавця права користування квартирою, що є предметом іпотеки, не мав, тому згода органу опіки та піклування для укладання цього договору не вимагалася, а відтак, права неповнолітньої дитини при вчиненні оспорюваного правочину не були порушені.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу адвоката Жигальської Ю. Ю. як представника ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи і положенням матеріального закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 05 березня 2021 року, адвокат Жигальська Ю. Ю. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 199/5134/18, від 13 серпня 2018 року у справі № 307/2980/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 911/1382/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 910/2200/19, від 06 травня 2018 року у справі № 500/74/16-ц та від 16 січня 2019 року у справі № 369/1495/16-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що судові рішення є незаконними і необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд першої інстанції помилково не врахував істотного розширення зобов`язань ОСОБА_1 через порушення статті 18 Закону України "Про іпотеку", а суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відповідність істотних умов договору вимогам статті 18 Закону України "Про іпотеку".
Як на одну з підстав для застосування наслідків нікчемного правочину позивач посилалась на частину четверту статті 9 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним.
Через відсутність правової позиції Верховного Суду щодо правильного застосування статті 9 Закону України "Про іпотеку" суди не встановили дійсного змісту договору іпотеки та правильного обсягу прав іпотекодавця, що виникають з нього, внаслідок чого не застосували норму права, що підлягала застосуванню та безпідставно не застосували наслідки нікчемності правочину.
Крім того, договір іпотеки підписано ОСОБА_1 як наслідок погіршення її матеріального становища до стану банкрутства, що є тяжкою обставиною. Станом на 2008 рік законодавство не передбачало процедури банкрутства для фізичних осіб, тому рішення суду, яким би було встановлено вказаний факт позивач надати не має юридичної можливості, однак фінансовий стан позивача, що передував укладенню спірного правочину характеризувався відсутністю коштів для забезпечення її базових потреб у харчуванні і підтриманні здоров`я сім`ї у складі себе та своїх дітей, що було помилково не прийнято до уваги судами попередніх інстанцій.Будучи юридично не освіченою, особою зі слабким характером і складною долею, навіюваною і розгубленою, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, складно переживаючи розірвання шестирічного шлюбу, залишившись одинокою матір`ю двох дітей у безвихідній фінансовій ситуації та будучи у відчаї, позивач отримала рекомендації від знайомих по релігійній організації навчатись фінансової грамотності у ОСОБА_2, що і було нею зроблено.
При вчиненні оспорюваного правочину, воля позивача не була пов`язана із наміром та бажанням настання правових наслідків передбачених договором іпотеки, адже її воля обмежувалась виключно наміром покращити своє фінансове становище за рахунок впливу та допомоги ОСОБА_2 як керівника або учасника фінансової організації "Клуб 1000 мільйонерів".
Суди помилково залишили без уваги те, що ОСОБА_2 ввів позивача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Ігнорування судами попередніх інстанцій житлових прав малолітнього ОСОБА_4, що мають вираження у праві володіння та користування житловим приміщенням, переданим в іпотеку за нотаріально посвідченим договором є істотним порушенням закону. Укладення договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування свідчить про нікчемність правочину, з огляду на що суди помилково не застосували наслідки недійсності правочину, що є підставою для скасування оскаржуваних рішеннь із задоволенням позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 березня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 липня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11369623000.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 09 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 89814, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою київською державною нотаріальною конторою 19 грудня 2003 року.
Відповідно до копії довідки форми № 3 КП "Житлово-експлуатаційна контора "Покровська" від 27 червня 2008 року № 1375 у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_5, 1989 року народження.
На момент вчинення оспорюваного правочину син позивачки - малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, не був зареєстрований у спірній квартирі, у судовому засіданні позивач підтвердила, що її син в період укладення договору був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .
13 лютого 2012 року між АТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами якого право вимоги кредитної заборгованості банку до ОСОБА_2 за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 11369623000 та до ОСОБА_1 від 09 липня 2008 року за договором іпотеки № 89814, відступлені ТОВ "Кей-Колект".
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кей-Колект" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 11369623000 у розмірі 2 427 665 21 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за ціною, встановленою в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.