Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 206/6434/17
провадження № 61-2831св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 (відповідач за позовом третьої особи із самостійними вимогами), ОСОБА_3,
третя особа - Комунальне підприємство "Житлове господарство Самарського району" Дніпровської міської ради,
третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Комунальне підприємство "Житлове господарство Самарського району" Дніпровської міської ради, про позбавлення права користування житловим приміщенням, та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням,
за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2020 року у складі судді Румянцева О. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовів
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, який ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2020 року був залишений без розгляду.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , в якому просив позбавити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1, визнавши їх такими, що втратили право користування нею.
На обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що 24 жовтня 2016 року між ним і Комунальним підприємством "Житлове господарство Самарського району" Дніпровської міської ради (далі - КП "ЖГ Самарського району") укладено договір найму житла, за умовами якого йому надана квартира АДРЕСА_1 загальною площею 48,5 кв. м, що складається з 2 кімнат житловою площею 30,8 кв. м. З 2004 року він проживає у цій квартирі зі своєю дружиною ОСОБА_4, яка є єдиним житлом його та його дружини. На теперішній час чинним договором найму є лише вищезазначений договір. Відповідачі не є членами його сім`ї та наймачами спірної квартири.
Право користування спірною квартирою припинилося у зв`язку з припиненням прав на квартиру попередніх наймачів. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року, ухваленим у справі № 206/418/16-ц, ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 були вселені до спірної квартири, їм були передані ключі від квартири і забезпечений вільний доступ до квартири.
ОСОБА_1 виконав рішення суду, що підтверджується актом державного виконавця від 16 березня 2017 року, після чого відповідачі не виявили бажання та наміру фактично проживати у квартирі, в якій формально зареєстровані, жоден з них не приходив, не звертався до позивача з вимогою про надання їм житлової кімнати у квартирі для проживання, тощо, вони не проживають і не користуються спірною квартирою, не сплачують кошти на її утримання та інші комунальні платежі. Відповідачі не є членами сім`ї позивача, збереження за ними житлового приміщення неможливо і суперечить приписам закону. Перешкоди у користуванні приміщенням відповідачам не чинилися, їм передано ключі від квартири, чим забезпечено вільний доступ до неї, вони добровільно визначили собі інше місце постійного проживання і спірним житловим приміщенням не користуються.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив зустрічний позов задовольнити.
28 березня 2018 року ухвалою суду зустрічна позовна заява була прийнята до розгляду.
У квітні 2018 року третя особа ОСОБА_4 звернулася до суду із самостійними позовними вимогами щодо предмету спору, та просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що перебуваючи з ОСОБА_1 у шлюбних відносинах, вона вселилася до спірної квартири в липні 2004 року з письмової згоди квартиронаймача ОСОБА_5 та її чоловіка.
У 2016 році її чоловік ОСОБА_1 став єдиним наймачем спірної квартири і вона зареєструвалась та проживає в ній разом з ним з його згоди. Наразі в квартирі фактично проживає тільки її чоловік. ОСОБА_2, що зареєстрована в спірній квартирі, мешкає у своєму будинку на АДРЕСА_2 . З часу вселення вона постійно проживає і користується, як член сім`ї, зазначеним житловим приміщенням, веде спільне господарство з чоловіком, бере участь у комунальних витратах за користування квартирою. Відповідач не визнає її права на користування квартирою, під час встановлення порядку користування квартирою її права не враховані. Довгий час вона не могла зареєструватися у спірній квартирі, оскільки відповідач не надавала згоди. Зазначає, що розгляд справи без її інтересів призведе до ще більшого порушення її житлових прав.
Ураховуючи наведене ОСОБА_4 просила її позовні вимоги задовольнити.
24 квітня 2018 року ухвалою суду позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням була прийнята до розгляду та об`єднана в одне провадження з первісним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 16 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Позов ОСОБА_4 задовольнив. Визнав за ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не проживають у спірній квартирі з 2000 року у зв`язку з існуючим конфліктом між сторонами з приводу користування цим житловим приміщенням, тобто з поважних причин, а тому підстави для застосування положень статті 71 ЖК УРСР, згідно якої, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними має зберігатись жиле приміщення протягом шести місяців відсутні. ОСОБА_4 проживає в спірній квартирі як дружина наймача, тому вимоги про визнання за нею права користування квартирою АДРЕСА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 січня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишив без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_4 проживає в спірній квартирі як дружина наймача цієї квартири, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_4 права користування цією квартирою.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного перегляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 20 лютого 2021 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 і постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції за підсудністю в новому складі суду.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8687/16 та постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 2011/1134/12, від 28 липня 2020 року у справі № 759/17953/15-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 641/2970/17; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
На обґрунтування касаційної скарги заявники зазначають, що судові рішення в оскарженій частині є незаконними, оскільки ухвалені з порушенням процесуального та матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суди не звернули жодної уваги на відсутність у справі письмової згоди на вселення у 2004 році до спірної квартири ОСОБА_4, в тому числі і її чоловіка - ОСОБА_1, хоча єдиними документами для вселення в установленому порядку на постійне або тимчасове проживання є письмова згода наймача та членів його сім`ї (стаття 65 ЖК УРСР), рішення суду, або ордер (стаття 58 ЖК УРСР).
Апеляційний суд грубо порушив як їх, так і житлові права ОСОБА_1, які є наймачами спірної квартири, оскільки ця квартира є малометражною, загальною площею 48,5 кв. м, житловою площею З0,8 кв. м.
Після об`єднання позову ОСОБА_4 з позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 не мав будь-якого процесуального статусу, адже процесуально не був залучений до розгляду позову ОСОБА_4, тому був позбавлений процесуальних прав, які передбачені статтями 43, 49 ЦПК України, в тому числі, не мав можливості подати відзив на позов, що передбачено статтею 178 ЦПК України, про що ОСОБА_3 зазначав в апеляційній скарзі.
ОСОБА_4 не заявила до ОСОБА_3 позовних вимог, а суд першої інстанції не визнав його третьою особою в порядку частини третьої статті 53 ЦПК України.
20 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що рішення судів у цій справі є законними, доводи касаційної скарги їх висновки не спростовують.
Посилання відповідачів на те, що спірна квартира є двокімнатною та маломірною, а тому визнання права користування житловим приміщенням за ОСОБА_4 є порушенням житлових прав відповідачів, не є підставою для скасування ухвалених у цій справі судових рішень.
Посилання ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_4 не заявила позовних вимог до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, адже ОСОБА_3 неодноразово повідомлялось про існування цієї справи, що неодноразово підтверджувала ОСОБА_2, однак він не виявляв бажання приймати участь у судових засіданнях. ОСОБА_1 про розгляд позовних вимог ОСОБА_4 був повідомлений належним чином, оскільки його представник був присутнім на всіх судових засіданнях у суді першої інстанції та підтримував її позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
07 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором найму житла від 24 жовтня 2016 року.
Відповідно до довідки про склад сім`ї у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 - колишня дружина брата позивача та її син - ОСОБА_3, а також ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 розірвано 23 травня 1989 року.
Згідно зі свідоцтвом про одруження від 02 липня 2004 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 .
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2015 року у справі № К/800/555/15 за позовом ОСОБА_4 до ГУ ДМС України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання постійно зареєструвати ОСОБА_4 за адресою її місця проживання скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішенням суду у справі встановлено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не проживають у спірній квартирі, то їх згода на реєстрацію у спірній квартирі ОСОБА_4 не потрібна.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року у справі № 206/418/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: КП "ЖГ Самарського району" та Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визначення особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: КП "ЖГ Самарського району", ОСОБА_4, про вселення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог скасовано. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено. Вселено ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати у справі.
Відповідно до довідки КП "ЖГ Самарського району" від 02 квітня 2018 року ОСОБА_4 з 2004 року проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .