1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 610/623/18

провадження № 61-16933св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - прокурор Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) у Харківській області, ОСОБА_1, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова",

третя особа - відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Балаклійської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова" на постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березня 2018 року прокурор Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) у Харківській області, ОСОБА_1, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна Нова" (далі - СТОВ Агрофірма "Україна Нова"), третя особа - відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Балаклійської районної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення землі.

Позовна заява мотивована тим, що Балаклійським відділом Лозівської місцевої прокуратури в ході вивчення стану законності відведення земельних ділянок для ведення фермерських господарств встановлено, що 26 грудня 2013 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, загальною площею 166,8 га, що розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 30 грудня 2013 року № ХА/6320282040:05:000/00000731 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 166,8 га (кадастровий номер 6320280400:05:000:0214) для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, строком на 49 років.

Пунктом 3.3 цього наказу встановлено земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 96, 103 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів.

На підставі зазначеного наказу між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 24 березня 2014 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 49 років, який 03 квітня 2014 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 5252797 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2014 року, індексний номер: 12222538).

Відповідно до договору оренди нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 166,8 га становить 3 831 517,38 грн, орендна плата встановлена в розмірі 153 260,70 грн на рік.

Головним управлінням Держземагенства у Харківській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 травня 2014 року надано згоду (лист від 29 травня 2014 року № 19-20-14-6622/0/9-14) на передачу в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова" вказаної земельної ділянки, терміном на 10 років.

05 травня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" укладено договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 166,8 га (кадастровий номер 6320280400:05:000:0214), яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, строком на 10 років та встановлена суборендна плата у розмірі 184 800 грн на рік, яка вноситься рівними частками щомісячно.

Вказаний договір суборенди 09 липня 2014 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6345017 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 липня 2014 року, індексний номер: 14464529).

Позивач вважає, що ці акти органу виконавчої влади прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Так, спірна земельна ділянка державної власності сільськогосподарського призначення передана ГУ Держземагентства у Харківській області ОСОБА_1 у користування (оренду) без проведення земельних торгів (аукціону).

Крім того, Головне управління Держземагенства у Харківській області не пересвідчилося належним чином в дійсності волевиявлення ОСОБА_1, в наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду.

Фермерське господарство ОСОБА_1 не створено.

На підставі викладеного прокурор Лозівської місцевої прокуратури просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 30 грудня 2013 року №ХА/6320282040:05:000/00000731;

- визнати недійсним, укладений 24 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 166,8 га (кадастровий №6320280400:05:000:0214), яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, скасувавши його державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03 квітня 2014 року за № 5252797 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2014 року, індексний номер: 12222538);

- визнати недійсними, укладений 05 травня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова", договір суборенди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 166,8 га (к.н. 6320280400:05:000:0214), яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, скасувавши його державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 09 липня 2014 року за № 6345017 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 липня 2014 року, індексний номер:14464529);

- зобов`язати ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" повернути у віддання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 166,8 га (кадастровий номер №6320280400:05:000:0214).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 15 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов прокуратури є обґрунтованим, земельна ділянка переданаГУ Держземагентства у Харківській області ОСОБА_1 у користування (оренду) незаконно, проте, звернувшись до суду з зазначеним позовом у березні 2018 року, прокурор пропустив строк звернення за захистом порушеного права, заяву про застосування якого подали відповідачі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 30 грудня 2013 року № ХА/6320282040:05:000/00000731.

Визнано недійсним укладений 24 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 166,8 га (кадастровий № 6320280400:05:000:0214), яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

Визнано недійсним укладений 05 травня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" договір суборенди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 166,8 га (кадастровий номер 6320280400:05:000:0214), яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

Зобов`язано ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 166,8 га (кадастровий номер № 6320280400:05:000:0214)

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви ОСОБА_1 створило передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання відповідачем в користування земель державної власності без мети їх обробітку.

При зверненні громадянина ОСОБА_1 з заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства не підтверджено наявності в нього необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку такої площі землі.

Головне управління Держземагенства в Харківській області не пересвідчилось в дійсності волевиявлення громадянина ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

У зв`язку з цим, ГУ Держземагенства у Харківській області, усупереч вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України та частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", незаконно прийнято наказ від 30 грудня 2013 року, що призвело до незаконної передачі ОСОБА_1 у користування вказаної земельної ділянки.

Апеляційний суд виходив також з того, що прокурор довідався про порушення законодавства лише після отримання інформації та відповідних матеріалів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 03 січня 2018 року № 10-20-6-57/0/19-18.

При цьому суд прийняв до уваги, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - ГУ Держгеокадастру у Харківській області сам порушив вимоги чинного законодавства та є відповідачем у цій справі.

Дізнатися раніше про порушення вимог земельного законодавства, прокуратура можливості не мала. З позовом до суду прокурор звернувся 14 березня 2018 року тобто в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, СТОВ Агрофірма "Україна Нова", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він не міг дізнатися раніше про наявні порушення.

Заявник пояснив, що Головне управління Держземагентства (Держгеокадастр) у Харківській області дізналося про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 30 грудня 2013 року відповідно, проте з відповідним позовом до суду прокурор звернувся з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Також СТОВ Агрофірма "Україна Нова" у касаційній скарзі посилається на відсутність підстав звернення саме прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

14 грудня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 26 грудня 2013 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, загальною площею 166,8 га, що розташована за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області. До вказаної заяви заявником додані копії паспорту, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудову книжку, диплом про вищу освіту, графічні матеріали земельної ділянки та проект договору оренди землі.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 30 грудня 2013 року № ХА/6320282040:05:000/00000731 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 166,8 га (кадастровий номер 6320280400:05:000:0214) для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, строком на 49 років.

Пунктом 3.3 вказаного наказу встановлено земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статті 96, 103 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів.

На підставі цього наказу між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 24 березня 2014 року укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, строком на 49 років, який 03 квітня 2014 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 5252797 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2014 року, індексний номер: 12222538).

Відповідно до договору оренди нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 166,8 га становить 3 831 517,38 грн, орендна плата встановлена в розмірі 153 260,70 грн на рік.

Головним управлінням Держземагенства у Харківській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 29 травня 2014 року надано згоду (лист від 29 травня 2014 року №19-20-14-6622/0/9-14) на передачу в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова" вказаної земельної ділянки, терміном на 10 років.

05 травня 2014 року між громадянином ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма "Україна Нова" укладено договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 166,8 га, (кадастровий номер 6320280400:05:000:0214), яка розташована за межами населеного пункту на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, строком на 10 років та встановлена суборендна плата у розмірі 184 800 грн на рік, яка вноситься рівними частками щомісячно.

Цей договір суборенди 09 липня 2014 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6345017 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 липня 2014 року, індексний номер: 14464529).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції до ухвалення рішення відповідачі подали заяви про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини першої статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2902цс15, та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц.

Апеляційний суд встановив наявність порушень охоронюваного законом інтересу держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду. Суд зазначив, що відсутність з боку Головного управління Держземагенства у Харківській області належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви ОСОБА_1 створило передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання відповідачем в користування земель державної власності без мети їх обробітку.

Головне управління Держземагенства в Харківській області не пересвідчилось в дійсності волевиявлення громадянина ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Зокрема, при зверненні громадянина ОСОБА_1 з заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства не підтверджено наявності в нього необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку такої площі землі.

У зв`язку з цим, ГУ Держземагенства у Харківській області, усупереч вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України та частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", незаконно прийнято наказ від 30 грудня 2013 року, що призвело до незаконної передачі ОСОБА_1 у користування вказаної земельної ділянки, а також до подальшої незаконної передачі зазначеної ділянки у суборенду.

Фермерське господарство ОСОБА_1 у розумний строк не створив, передавши земельну ділянку через короткий інтервал часу в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова".

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не мав наміру обробляти земельну ділянку, а діяв з метою отримання земельної ділянки поза межами обов`язкової процедури не для ведення фермерського господарства.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків апеляційного суду, а відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України касаційний суд переглядає судові рішення саме в межах доводів касаційної скарги.

Разом із тим, одним із доводів касаційної скарги СТОВ Агрофірма "Україна Нова" є посилання на відсутність повноважень прокурора при зверненні до суду з цим позовом.

На думку колегії суддів Верховного Суду вказані доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною першою та третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статей 5, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель", постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Підпунктом 30 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових договорів, передачі у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Натомість, прокуратура відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного володіння земельною ділянкою.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Харківській області, вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1, а згодом - в суборенду СТОВ Агрофірма "Україна Нова" спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, чим підривається авторитет держави в особі органів державної влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.

Оскільки ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, зокрема і щодо законності укладення цивільно-правових угод, є відповідачем у цій справі, тому цей позов прокурор заявляє в інтересах держави як позивач. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що прокурор, заявивши позов до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1, СТОВ Агрофірма "Україна Нова", у позовній заяви в достатній мірі обґрунтував, що нездійснення заходів ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави порушує права та інтереси останньої, а також зазначив, у чому полягає порушення цих інтересів.

Отже, оскільки ГУ Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Харківській області, надаючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, затверджуючи його з порушенням встановленої законом процедури, неналежно здійснював свої повноваження, тому прокурор мав право звертатися із позовом до суду в інтересах держави та відповідно до вимог статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Можливість звернення прокурора до суду з позовом щодо оскарження, зокрема наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, на підставі яких ОСОБА_1 безоплатно набув у користування спірну земельну ділянку, відповідає і правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), відповідно до яких прокурор, самостійно обґрунтовує необхідність захисту інтересів держави шляхом визнання такого наказу недійсним та його скасування.

Доводи касаційної скарги СТОВ Агрофірма "Україна Нова" про те, що з відповідним позовом до суду прокурор звернувся з пропуском встановленого законом строку позовної давності, не заслуговують на увагу, з огляду не таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позов у цій справі прокурор подав до суду 14 березня 2018 року.

Відповідачі заявили про сплив позовної давності до всіх вимог.

Апеляційний суд встановив, що про наявність порушень вимог земельного законодавства Лозівська місцева прокуратура Харківської області дізналася у січні 2018 року з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.01.2018 № 10-20-6-57/0/19-18 та відповідних доданих матеріалів.

Доводи СТОВ Агрофірма "Україна Нова" про обізнаність органу, до повноважень якого на момент державної реєстрації спірного договору належав контроль у сфері земельних відносин щодо укладення спірного договору, є безпідставними, оскільки ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке є правонаступником ГУ Держземагентства у Харківській області та відповідачем у цій справі, не дивлячись на покладені на нього функції та повноваження, заходи представницького характеру з метою повернення спірної земельної ділянки у державну власність до теперішнього часу вжито не було, а також вказаний позов прокурора зазначений орган не підтримав.

У матеріалах справи відсутні докази того, що прокуратура довідалась або могла довідатись про вказані порушення вимог земельного законодавства раніше.

З урахуванням викладеного, відповідний довід касаційної скарги є необґрунтованим, а висновки апеляційного суду про відсутність пропуску позовної давності правильними.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, також не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").


................
Перейти до повного тексту