Постанова
Іменем України
09 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 511/2627/18-ц
провадження № 61-12681св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Курако Ксенія Леонідівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року у складі судді Панчук А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Курако К. Л., про визнання правочину недійсним.
Позовну заяву мотивовано тим, що перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_2, ОСОБА_1 придбав за спільні кошти магазин, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 43,68 м. кв. У подальшому шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 лютого 2013 року було розірвано.
ОСОБА_1 зазначав, що 30 липня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у його присутності було укладено попередній договір щодо купівлі-продажу магазину за ціною 10 000,00 доларів США (265 000,00 грн). Проте 24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 без його згоди уклала договір купівлі-продажу магазину за ціною 49 000,00 грн, які отримала особисто.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що посвідчений 24 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Роздільнянського нотаріального округу Одеської області та зареєстрований у реєстрі № 1550, за яким право власності на вказане нерухоме майно належить ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 під час укладення спірної угоди діяла в межах своїх та наданих ОСОБА_1 повноважень, з наданням їй права у разі необхідності з укладенням додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу. ОСОБА_3 також повністю виконав всі умови договору купівлі-продажу (попередній договір), передав кошти у повному обсязі. Сторони спірної угоди діяли у відповідності із чинним законодавством України. Спірну угоду посвідчено нотаріально.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, у іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, проте частково невірно в частині правового обґрунтування підстав відмови, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 не була обмежена у праві визначати умови договору купівлі-продажу магазину на власний розсуд, тому передбачені статтею 230 ЦК України вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані та відсутні будь-які підстави, передбачені частиною першою статті 215 ЦК України, для визнання договору недійсним, а посилання ОСОБА_1 щодо недійсності договору купівлі-продажу з підстав відсутності згоди другого з подружжя на укладення саме цього договору є необґрунтованим та таким, що не відповідають дійсності.
Разом із тим, порівнюючи попередній договір та договір купівлі-продажу вбачаються розбіжності в остаточній сумі продажу майна, проте викладені обставини, на думку суду апеляційної інстанції, зважаючи на свідоме укладання договору ОСОБА_2, її право на внесення змін, а також право покупця достроково виплатити обумовлену суму за договором, не надає достатніх підстав вважати умови договору неузгодженими та такими, що порушують права ОСОБА_1, який надав згоду. При цьому невиконання умов договору, якщо такі обставини будуть встановлені, не є підставою для визнання його недійсним, а мають інші правові наслідки, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 522/17826/16-ц (провадження № 61-1682св17) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 511/2627/18-ц із Роздільнянського районного суду Одеської області.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що ОСОБА_1 надавав свою згоду колишній дружині ОСОБА_2 в укладеному за його участі попередньому договорі купівлі-продажу належного їм на праві спільної сумісної власності магазину від 30 липня 2018 року за ціною 265 000,00 грн, яка в подальшому є остаточною та зміні не підлягає. Проте остання без його на те згоди продала зазначене майно за 49 000,00 грн.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 вважає, що відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину недійсним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судам
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 лютого 2013 року у справі № 511/208/13-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 10 липня 1998 року, було розірвано.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 листопада 2010 року ОСОБА_2 належить на праві приватної власності магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 43,68 кв. м.
30 липня 2018 року ОСОБА_1 було надано, нотаріально завірену, згоду його колишній дружині ОСОБА_2 на продаж магазину АДРЕСА_1, укладання договору купівлі-продажу, а також укладання у разі необхідності додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу.
30 липня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язувалися в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу магазину АДРЕСА_1, загальною площею 43,68 кв. м, за ціною 265 000,00 грн, що є еквівалентом 10 000,00 доларів США.
Пунктом 4.1 зазначеного договору передбачено, що до його підписання, у рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу нерухомого майна та своєї платіжної спроможності, у відповідності до підпункту 2.1.2 ОСОБА_3 перерахував, а ОСОБА_2 отримала суму завдатку у розмірі 132 500,00 грн, що є еквівалентом 5 000,00 доларів США.
У підпункті 2.1.2 вказаного договору зазначено, що до 15 вересня 2018 року покупець передає продавцеві грошові кошти у розмірі, еквівалентному 3 000,00 доларів США за курсом, встановленим Національним банком України на дату проведення виплати; до 15 жовтня 2018 року покупець передає продавцеві грошові кошти у розмірі еквівалентному 1 000,00 доларів США за курсом, встановленим Національним банком України на дату проведення виплати; до 15 листопада 2018 року покупець передає продавцеві грошові кошти у розмірі еквівалентному 1 000,00 доларів США за курсом, встановленим Національним банком України на дату проведення виплати. При цьому друга сторона має право достроково виконати свої зобов`язання за цим договором.
24 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу магазину, відповідно до умов якого ОСОБА_3 придбав магазин АДРЕСА_1, загальною площею 43,68 кв. м, за погоджену сторонами суму 49 000,00 грн.
У пункті 6 цього договору зазначено, що його відчуження вчиняється за згодою колишнього чоловіка ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.