Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 200/1897/15-ц
провадження № 61-11851св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в складі колегії суддів: Варенко О. П., Петешенкової М. Ю., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 3 178 119,36 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 21 червня 2014 року між нею та ОСОБА_2 в усній формі було досягнуто домовленості, згідно якої нею було надано відповідачу безпроцентну позику у розмірі, еквівалентному 120 000 доларів США.
На підтвердження намірів сторін, ОСОБА_2 надано розписку від 21 червня 2014 року, згідно якої вона письмово підтвердила свій обов`язок повернути їй грошові кошти в еквіваленті 120 000 доларів США.
18 листопада 2014 року вона звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення суми позики в тридцятиденний строк з моменту її отримання, проте відповідач грошові кошти не повернула та ухиляється від виконання обов`язків за укладеним між ними договором позики.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21 червня 2014 року в розмірі 3 178 119, 36 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримала від позивача у позику грошові кошти у розмірі 120 000 доларів США, які не повернула у тридцятиденний строк з моменту звернення до неї позивача з вимогою про це, що є підставою для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміст наданої позивачем розписки від 21 червня 2014 року не свідчить про укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт передачі позивачем відповідачу та отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним. В розписці не визначений порядок повернення грошових коштів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року та залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6- 63цс13, від 13 грудня 2017 року в справі № 309/3458/14-ц та у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 367/6122/16, від 10 червня 2020 року в справі № 367/6122/16, від 27 червня 2018 року в справі № 712/14562/17, від 07 серпня 2019 року в справі № 753/22661/14.
Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
З розписки, написаної ОСОБА_2 21 червня 2014 року, вбачається, що вона зобовʼязалася повернути еквівалент 120 000 доларів США. Відповідач в суді першої інстанції визнала факт отримання в борг вказаної суми, зазначивши про це в запереченнях на позовну заву. Однак в апеляційній скарзі вона відмовилася від визнання вказаної обставини без будь-якого обґрунтування такої відмови.
Зобовʼязання з повернення коштів відповідач підтвердила своїм підписом. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг, не є підставою стверджувати про відсутність зобов`язання з повернення грошових коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для встановлення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа, та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
16 грудня 2020 року справа № 200/1897/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно наявної в матеріалах справи розписки від 21 червня 2014 року ОСОБА_2 зобов`язалась повернути ОСОБА_1 грошові кошти в еквіваленті 120 000,00 доларів США.
18 листопада 2014 року позивач звернулася з вимогою до відповідача про повернення суми позики в 30-денний строк з моменту отримання вимоги, проте ОСОБА_2 в добровільному порядку грошові кошти не повернула.