ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/13297/21
адміністративне провадження № К/9901/28997/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року (головуючий суддя - Катющенко В.П.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2021 року (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді: Сорочко Є.О., Чаку Є.В.)
у справі №640/13297/21
за позовом ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, зобов`язати вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 14 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №139-к від 23 січня 2020 року про зарахування її за сумісництвом на посаду помічника-консультанта народного депутата України;
- зобов`язати Апарат Верховної Ради України прийняти рішення про зарахування її з 30 січня 2020 року за основним місцем роботи на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час виконання його депутатських повноважень (патронатна служба).
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачці десятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання вказаної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2021 року, причини пропуску строку звернення до суду визнано неповажними, а позовну заяву повернуто позивачу.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
6. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
7. Повертаючи позовну заяву у зв`язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведено жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вони винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, суперечать висновкам Верховного Суду, а тому підлягають скасуванню.
9. Зокрема, скаржник вказує на незастосування судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 15 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відповідно до якої роботодавцеві забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до прийняття ним разом із застрахованою особою спільного рішення, яке може в подальшому зашкодити цій особі або членам її сім`ї реалізувати своє право на матеріальне забезпечення та отримання соціальних послуг відповідно до цього Закону.
10. На думку скаржника, вказана правова норма визначає, по-перше, що негативні наслідки дій роботодавця можуть виникнути в подальшому, по-друге, що можуть стосуватися не лише застрахованої особи, яка безпосередньо укладала такий трудовий договір, але і членів її сім`ї, зокрема, новонародженої дитини, для якої, де-факто, і спрямовуються такі виплати, по-третє, ця заборона діє незалежно від сприйняття чи згоди на такий акт індивідуальної дії самого працівника (застрахованої особи). Така норма є спеціальною та має застосовуватися під час працевлаштування.
11. Тобто, вказана норма, яка містить пряму заборону працедавцеві, врегульовує відносини таким чином, що визначає та передбачає можливі наступні шкідливі наслідки як такі, що обумовлюють неправомірність попередньої угоди, дії, рішення.
12. Таким чином, протиправність акта індивідуальної дії, яким оформлено прийняття на роботу, може бути обґрунтована тим, що він спричинив шкідливі для соціальних гарантій працівника наслідки у майбутньому. Отже, посилання на негативні наслідки для соціального страхування, які обумовлені порушеннями під час працевлаштування мають бути визнані допустимими підставами для оскарження такого розпорядження про працевлаштування. В іншому випадку закладається фундамент для такого "порядку", коли прямо нівелюється конституційне право на соціальне страхування.
13. Звертає увагу на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16, відповідно до якої, якщо особі завдано шкоду, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди. Тобто, наслідки порушень вчинених під час працевлаштування у цій справі можна оцінити лише зараз.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
15. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивачки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
16. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом.
17. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.
18. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
20. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
21. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
22. Зі змісту наведених норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
23. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
24. Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
25. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
26. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
27. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
28. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
29. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
30. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
31. У справі, що розглядається, судами встановлено, що 14 травня 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №139-к від 23 січня 2020 року про зарахування її за сумісництвом на посаду помічника-консультанта народного депутата України;
- зобов`язати Апарат Верховної Ради України прийняти рішення про зарахування її з 30 січня 2020 року за основним місцем роботи на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час виконання його депутатських повноважень (патронатна служба).
32. В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що оскаржуваним розпорядженням порушено право ОСОБА_1 на матеріальне забезпечення та соціальні послуги встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
33. Представник позивачки у позовній заяві визнав, що строк для оскарження дій роботодавця сплинув 23 лютого 2020 року. Як на підставу для поновлення строку звернення до суду зазначив, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 стало відомо з листа Голови комісії по соціальному страхуванню Апарату Верховної Ради України №2021/21 від 23 квітня 2021 року, який остання отримала 12 травня 2021 року. Крім того зазначив, що 24 квітня 2021 року звернувся до Апарату Верховної Ради України з клопотанням про досудове врегулювання спору в порядку статті 17 КАС України, на що отримав відмову.
34. Суд першої інстанції ухвалою від 18 травня 2021 року визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду та залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, встановивши строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів на її підтвердження.
35. Вказана ухвала мотивована тим, що у спірних правовідносинах законом не передбачено обов`язкового досудового врегулювання спору, тому клопотання про досудове врегулювання спору не може слугувати поважною причиною пропуску встановленого строку звернення до суду, що додатково підтверджується положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України, яка не містить у своїй конструкції досудового врегулювання спору. Крім того, таке звернення підтверджує обізнаність представника позивачки станом на 24 березня 2021 року про порушення прав ОСОБА_1, що підтверджується змістом самого клопотання.
36. На усунення недоліків позовної заяви представник позивачки подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив визнати причини пропуску строку поважними та поновити право на звернення до адміністративного суду. В обґрунтування заяви зазначив, що позивачка не мала доказів того, що її права порушені до одержання офіційної відмови, яка містилася у листі голови комісії по соціальному страхуванню (а не іншої посадової особи Апарату Верховної Ради України). Вважає передчасними твердження суду про обізнаність позивачки станом на 24 березня 2021 року про порушення прав останньої, оскільки у клопотанні містились непідтверджені на той час твердження, адже питання ще перебувало на розгляді у комісії по соціальному страхуванню. Окрім цього, звернув увагу на складну епідеміологічну ситуацію в Україні. До того ж, зазначив, що позивачка не могла приймати участь у погодженні правової позиції з огляду на те, що у останньої завершувався період вагітності.
37. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що предметом позову є саме скасування індивідуального акта про прийняття позивачки на роботу, про існування якого їй було відомо з дня її зарахування на посаду помічника-консультанта народного депутата України за сумісництвом.
38. Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що лист голови комісії по соціальному страхуванню Апарату Верховної Ради України № 2021/21 від 23 квітня 2021 року щодо розгляду листка непрацездатності позивачки (серія АЛГ № 911780 від 22 січня 2021 року) не спростовує обставин обізнаності позивачки про зарахування її на посаду помічника-консультанта народного депутата України з 30 січня 2020 року за сумісництвом.
39. Також, як вірно враховано судом першої інстанції, вказаним листом повідомлено позивачку, що питання визнання/невизнання позивачки сумісником (зокрема на момент настання страхового випадку), у зв`язку з повідомленням про відсутність основного місця роботи, перебуває за межами законодавчо визначених повноважень комісії.
40. У зв`язку з чим, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, обґрунтовано вказав на безпідставність посилань представника позивачки на вказаний лист як на обставину поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовною вимогою про скасування розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України №139-к від 23 січня 2020 року про зарахування ОСОБА_1 за сумісництвом на посаду помічника-консультанта народного депутата України.
41. Відповідно до положень статті 102-1 КЗпП України умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
42. Так, такі умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій визначені у Положенні, затвердженому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за №76.
43. Пунктом 1 вказаного Положення передбачено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
44. Відповідно до частини першої статті 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
45. Частиною першою статті 30 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності).
46. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що подаючи заяву від 22 січня 2020 року про зарахування на посаду помічника-консультанта народного депутата України з 30 січня 2020 року за строковим трудовим договором на строк виконання депутатських повноважень саме за сумісництвом, ОСОБА_3 повинна була усвідомлювати та враховувати умови такої роботи, а також, передбачати наслідки, про що обґрунтовано вказав апеляційний суд.
47. З цих же підстав, апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи представника позивачки про те, що ОСОБА_3 не знала, що її права на державне соціальне страхування були порушені в момент оформлення трудових правовідносин.
48. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка пропустила місячний строк звернення до суду, а наведені причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, у зв`язку з чим повернув позовну заяву позивачці.
49. Доводи касаційної скарги про те, що негативні наслідки спричинені позивачці щодо її соціального страхування, які обумовлені порушеннями під час її працевлаштування, мають бути визнані допустимими підставами для оскарження такого розпорядження про працевлаштування є безпідставними, оскільки такі обставини не можна вважати об`єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
50. Посилання в касаційній скарзі на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16, відповідно до якої, якщо особі завдано шкоду, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоду, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаній справі та у справі, що розглядається не є тотожними та виникли за різних обставин.
51. Так, предметом судового розгляду у справі №925/698/16 була заборгованість за кредитним договором, тоді як у справі, що розглядається предметом судового розгляду є розпорядження про зарахування особи на посаду.
52. Тому, у цьому випадку відсутні правові підстави для застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі №925/698/16, на яку посилається скаржник, оскільки правовідносини, у справі, що розглядається та у справі №925/698/16 не є подібними.
53. Отже, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
54. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції.
55. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд