ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 815/4990/15
адміністративне провадження № К/9901/13032/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Блажівської Н.Є., Дашутіна І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "КВАНТ" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року (головуюча суддя - Харченко Ю.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року (головуюча суддя - Скрипченко В.О., судді - Косцова І.П., Осіпова Ю.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "КВАНТ" до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про скасування наказу, визнання незаконними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА "КВАНТ" (далі - ТОВ ФІРМА "КВАНТ", Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області), в якому, з урахуванням уточнень, просило: скасувати наказ Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 16 червня 2015 року №1010 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІРМА "КВАНТ" та визнати незаконними дії податкового органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІРМА "КВАНТ"; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 9 жовтня 2015 року №0000341504, №0000341504, №0000321504.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, Товариству відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року скасовано ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, у задоволенні позову знову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження позивач звертає увагу на застосування судами норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом за подібних правовідносин, у постановах від 17 лютого 2021 року (справа №826/20862/14), від 30 квітня 2020 року (справа №818/806/16), від 21 липня 2020 року (справа №820/4149/15), де касаційний суд вказав, що "сама собою відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні, не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та мати наслідком відмову у формування витрат та податкового кредиту", та у постановах від 10 вересня 2018 року (справи №826/8016/13-а та №810/2677/17), в яких касаційний суд зазначив, що "норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами".
Також, в контексті висновків судів попередніх інстанцій, з яких вони виходили при вирішенні спору, позивач зазначає, що чинним законодавством не встановлено зв`язку між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість, передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної. Окрім того, вважає, що відсутні підстави стверджувати про те, що податкові накладні були складені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки контрагенти позивача сплатили усі задекларовані зобов`язання до бюджету. Більш того, вважає, що навіть при наявності таких порушень, розбіжність у сумі податкового зобов`язання в податковій накладній не може призводити до невизнання усієї суми ПДВ за такою накладною. Також, позивач вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини у справі на підставі недопустимого доказу (акта повторної інвентаризації).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області на підставі наказу від 27 квітня 2015 року №652 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ФІРМА "КВАНТ" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2015 року, за результатами якої складено акт від 29 травня 2015 року №3941/15-53-15-514/13917208.
Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач подав до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області відповідні заперечення.
За результатами розгляду поданих заперечень відповідачем ухвалено залишити без змін висновки акта перевірки та, водночас, 15 червня 2015 року прийнято рішення про проведення документальної позапланової перевірки Товариства з питань дослідження відповідності залишків товарно-матеріальних цінностей на складі з від`ємним значенням ПДВ відповідно до додатка №2 до податкової звітності за лютий 2015 року (період з 1 листопада 2013 року по 28 лютого 2015 року), відповідність даним бухгалтерського обліку та складання товарного балансу.
На підставі наказу від 16 червня 2015 року №1010 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ФІРМА "КВАНТ" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок у банку за лютий 2015 року, яке визначено у рядку 30 уточнюючого розрахунку з ПДВ, згідно із рішенням комісії з вирішення спірних питань, що виникають під час проведення документальних перевірок від 15 червня 2015 року №1, за результатами якої складено акт від 1 липня 2015 року № 4520/15-53-15-514/13917208.
На підставі встановлених перевіркою порушень, а також з урахуванням рішення ГУ ДФС в Одеській області про результати розгляду первинної скарги Товариства від 2 жовтня 2015 року №/10/15-32-10-02-07, контролюючим органом 9 жовтня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000331504, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість на суму 97764 грн; №0000341505, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 58280 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 14570 грн; №0000321504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 402017 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 100505 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не спростовано виявлених контролюючим органом в ході податкових перевірок порушень податкового законодавства. Процедурних порушень з боку відповідача під час проведення перевірки, на яких наполягав відповідач, суди в цій справі не встановили.
Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Обґрунтовуючи неправомірність наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 16 червня 2015 року №1010 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІРМА "КВАНТ", а також дій щодо проведення перевірки на підставі означеного наказу, позивач вказував, що у контролюючого органу не було правових підстав до проведення повторної перевірки товариства.
Аналізуючи такі доводи позивача суди, застосовуючи чинну на той час правову позицію Верховного Суду (постанова КАС ВС від 20 лютого 2020 року у справі №810/1048/17), дійшли висновку про їх безпідставність, з огляду на допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки. За висновком суду, податковим органом фактично було реалізовано його компетенцію на проведення перевірки та оформлення її результатів, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ не є таким, що порушує права позивача.
Поряд із тим, надаючи оцінку доводам позивача, якими він мотивував незаконність оскаржуваного наказу та дій посадових осіб відповідача щодо проведення перевірки, суди попередніх інстанцій, на додаток до наведених вище висновків, виходили з того, що відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності умови подання платником податків в установленому порядку контролюючому органу заперечень до акта перевірки або скарги на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.
Судами було з`ясовано, що повторна перевірка Товариства була правомірно призначена та проведена податковим органом з урахуванням подання платником податків заперечень на окремі висновки акта перевірки від 29 травня 2015 року №3941/15-53-15-514/13917208, що повною мірою відповідає приписам підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Тобто, суди надали правову оцінку підставам позову щодо неправомірності дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки, та дійшли висновку про їх безпідставність.
Перевіряючи правомірність винесених контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у своєму рішенні від 29 січня