ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 340/1768/20
адміністративне провадження № К/9901/5100/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року (колегія суддів: Шальєва В.А., Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі №340/1768/20
за позовом ОСОБА_1
до Кропивницького апеляційного суду
про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кропивницького апеляційного суду про:
- визнання протиправним та скасування наказу голови Кропивницького апеляційного суду № 10 від 29.04.2020 в частині пункту 1, а саме "обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи із 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 із застосуванням обмеження нарахування у сумі 56878 грн. 87 коп.;
- зобов`язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі частини 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня календарного року становить 115 610 грн., та "щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 70% посадового окладу як такій, стаж роботи якої становить понад 30 років з урахуванням утримання з цих сум передбачених законів податків та обов`язкових платежів при їх виплаті на період з 18 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з урахуванням виплачених раніше сум".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протиправними діями порушується її право, як працюючого професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів", згідно приписів якого суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та якій повинні відповідати всі без виключень Закони України. Таким чином, скорочення суддівської винагороди на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ не відповідає вимогам Конституції України та положенням Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки впливає на незалежність суду та є звуженням гарантій такої незалежності суддів.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу голови Кропивницького апеляційного суду №10 від 29 квітня 2020 "Про оплату праці суддів", стосовно судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 .
Зобов`язано Кропивницький апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року №294-IX.
Рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць звернуто до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Зважаючи на приписи Конституції України, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Отже, оскаржуваний наказ та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди починаючи з 18 квітня 2020 року є протиправним. Відтак, суд вказав, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, відтак, порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Кропивницького апеляційного суду провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача на підставі частини 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким доповнено статтею 29. Крім того, суд зауважує, що судовим рішенням може бути лише відновлено порушене право позивача, без жодних застережень щодо майбутніх правовідносин, оскільки судове рішення не може стосуватись періодів та правовідносин, які можуть виникнути в майбутньому та не може містити застережень чи умов, як "до завершення карантину".
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 р. в справі №340/1768/20 за позовом ОСОБА_1 до Кропивницького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії було скасовано.
Ухвалено в справі №340/1768/20 нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кропивницького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що позовні вимоги стосуються, в першу чергу, протиправності наказу голови суду в частині обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди, а вимога щодо зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є похідною вимогою і має вирішуватися при умові задоволення першої вимоги та скасування наказу. Суд урахував, що на момент прийняття оскарженого наказу обмеження розміру суддівської винагороди встановлено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, а голова суду в межах виконання обов`язків по адміністративній посаді (голови суду) позбавлений повноважень надавати оцінку законності, конституційності того чи іншого закону або нормативно-правового акту, а повинен був виконувати закон. Також апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції не враховано приписи бюджетного законодавства при визначенні наказу голови суду як протиправного. Суд зазначив, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 р. №553-IX, у зв`язку з чим відповідач не мав об`єктивної можливості для не прийняття оскарженого наказу щодо обмеження суддівської винагороди на виконання Закону № 553-ІХ. Також суд вказав, що повністю підтримує висновок суду першої інстанції, який погодився з доводами позивача, про незмінність приписів Закону України "Про судоустрій та статус суддів" щодо розміру суддівської винагороди, проте в тій редакції заявлених позовних вимог, яку визначила позивач, зауважує, що голова суду не наділений можливістю та повноваженнями обирати який нормативно-правовий акт застосувати, а в якості посадової особи суду може лише виконувати приписи та вимоги чинного законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
16 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, в якій позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині виплат суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права. Також, скаржник вказав, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Підставою для відкриття провадження є посилання скаржника на п. 3 ч. 4, пп. "а", "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Ухвалою Суду від 08 грудня 2021 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач Указом Президента України №165/2001 від 07.03.2001 призначена строком на п`ять років на посаду судді Совєтського районного суду міста Макіївки Донецької області.
Постановою Верховної Ради України № 3564-ІV від 16.03.2006 позивача обрано на посаду судді Харцизького міського суду Донецької області.
Постановою Верховної Ради України № 592-VIІ від 19.09.2013 позивача обрано на посаду судді апеляційного суду Кіровоградської області.
Наказом від 16.10.2018 №19-к позивача зараховано до штату Кропивницького апеляційного суду 17 жовтня 2018 року із встановленням посадового окладу відповідно до штатного розпису та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу як такій, стаж роботи якої становить понад 25 років.
Наказом від 14.08.2019 №27-к позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу як такій, стаж роботи якої становить більше 30 років.
Пунктом 1 наказу від 29.04.2020 №10 "Про оплату праці" визначено, що при виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року обмеження, що передбачені Законом №553-ІХ, застосувати до частини суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
Наказ голови Кропивницького апеляційного суду мотивовано набранням чинності 18 квітня 2020 року Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, яким передбачено у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження при нарахуванні суддівської винагороди (у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року), статтею 58 Конституції України, статтею 51 Бюджетного кодексу України, положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до довідки від 26.05.2020 №07-21/127/2020 суддівська винагорода судді Кропивницького апеляційного суду Ткаченко Л.Я. за квітень-травень 2020 року обмежувалася згідно з частинами 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" у редакції Закону України №553-IX, а саме: у квітні 2020 року на суму 56 878,14 грн., у травні 2020 року - на суму 70 724,37 грн. (а.с. 31).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) згідно з преамбулою до Закону, визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону №553-IX. За текстом цього Рішення, указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно застосування обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
03 березня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі №340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі №340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 03 березня 2021 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
У справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
При цьому, Суд критично оцінює висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності у голови Кропивницького апеляційного суду повноважень надавати оцінку законності, конституційності того чи іншого закону або нормативно-правового акту. Суд зазначає, що голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами. При цьому, апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу голови Кропивницького апеляційного суду №10 від 29 квітня 2020 "Про оплату праці суддів" стосовно судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 .
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу №340/1916/20 на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
Так, відповідачем у справі №340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_2 із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Кропивницького апеляційного суду нарахувати та виплатити судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року №294-IX, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача допустив Кропивницький апеляційний суд.
Щодо належного відповідача за цим позовом (Кропивницького апеляційного суду) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
У постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі №340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.
Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції, він теж не з`ясовував обставин справи у цій площині. Зокрема поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Кропивницького апеляційного суду та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.
Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи №340/1916/20 позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Кропивницького апеляційного суду нарахувати та виплатити судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX, є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже Кропивницький апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що Кропивницький апеляційний суд є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям цього суду. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.
Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача, якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Кропивницького апеляційного суду нарахувати і виплатити заборгованість є помилковими.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі №160/12091/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 560/6212/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 05 серпня 2021 року у справі №160/12182/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №520/12960/2020 та інших.
Частиною 1 статті 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Відповідно до п.1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Кропивницького апеляційного суду нарахувати та виплатити судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX, є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -