ПОСТАНОВА
Іменем України
08 грудня 2021 року
Київ
справа № 140/2465/19
провадження № К/9901/1266/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Сороки Ю.О. від 13 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кушнерика М.П., Затолочного В.С., Шавеля Р.М. від 27 листопада 2019 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину з 01 липня 2016 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Волинської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину з 01 липня 2016 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року
позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 09 липня 2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
4. Пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" установлено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
5. Частиною першою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
6. З матеріалів справи вбачається, що 09 липня 2019 року представником позивачки за довіреністю подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області заяву про призначення/перерахунок ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
7. Зі змісту заяви від 09 липня 2019 року убачається, що позивачка просить відповідача поновити виплату пенсії по втраті годувальника, а тому відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, виплата пенсії повинна проводитись з дати звернення позивачки до відповідача із відповідною заявою.
8. Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
9. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника на неповнолітню дитину з 01 липня 2016 року по 08 липня 2019 року залишено без розгляду.
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року залишено без змін.
10. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та залишаючи позовні вимоги з 01 липня 2016 року по 08 липня 2019 року без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернувшись до суду 09 серпня 2019 року з вимогою про поновлення виплати пенсії з 01 липня 2016 року, позивачкою пропущено шестимісячний строк звернення до суду, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
11. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 від 16 січня 2013 року, ОСОБА_1, є громадянкою України.
14. ОСОБА_1 з 2008 року перебувала на обліку в Нововолинсько-Іваничівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України у зв`язку з призначенням пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15. 08 липня 2016 року, у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон в Ізраїль, позивачка звернулась до Нововолинсько-Іваничівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою про припинення виплати пенсії.
16. У зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон, на підставі заяви від 08 липня 2016 року, ОСОБА_1 було припинено виплату пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та 08 липня 2016 року здійснено виплату пенсії за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року одним платежем.
17. 09 липня 2019 року ОСОБА_1 через представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою про поновлення їй виплати пенсії.
18. Головне управління Пенсійного фонду України Волинської області листом від 18 липня 2019 року № 10085/02-39 повідомило представника заявниці про відсутність законних підстав для поновлення виплати пенсії по втраті годувальника.
19. Не погоджуючись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області у поновленні виплати пенсії, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
20. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачка має право на отримання пенсії незалежно від місця проживання.
21. Скаржниця зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що порушення прав позивачки на отримання пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину, відбувалося вже після набуття чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009. Таким чином, саме в момент припинення виплати пенсії суб`єкт владних повноважень був обізнаним з порушенням прав особи в момент відібрання від неї заяви 08 липня 2016 року.
22. Відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
23. Позивачка зазначає, що Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 наголосив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що пенсію особі належить виплачувати з моменту звернення за нею до органу Пенсійного фонду України, оскільки суди попередніх інстанцій помилково ототожнюють строки звернення з позовом до суду, визначенні статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та строки, визначенні для призначення/поновлення пенсії, визначені статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
24. Головним управлінням Пенсійного фонду України Волинської області подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, у якому воно просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
26. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
27. Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
28. Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
29. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
30. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
31. Згідно зі статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
32. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
33. Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
34. Згідно із пунктом 3.3 цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
35. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
36. Системний аналіз зазначених положень статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
37. Згідно із частиною другою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
38. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
39. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
40. Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
41. У разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
42. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
43. При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
44. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
45. Однак відповідні зміни до законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
46. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.
47. Суди попередніх інстанції в оскаржуваних рішеннях дійшли висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року у позивача виникли підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, підстави для поновлення позивачці виплати пенсії виникли з дати звернення до відповідача із заявою щодо поновлення пенсії, тобто з 09 липня 2019 року.
48. Однак колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим, з огляду на наступне.
49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 липня 2019 року представник позивачки, який діяв на підставі довіреності, звернувся до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за по втраті годувальника. Проте йому відмовлено в такому поновленні.
50. Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що ним або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009; наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
51. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України", оскільки на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
52. За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
53. Зважаючи на викладене, помилковим є висновок судів попередніх інстанції в частині відсутності у позивача права на поновлення та виплату пенсії за віком за період з 01 липня 2016 року по 08 липня 2019 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
54. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 580/2479/19.
55. Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
56. Згідно зі статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
57. У разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
58. Таким чином, положення статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
59. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
60. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19 та від 12 серпня 2021 року у справі № 120/3772/19-а.
61. Під час розгляду справи позивачем сплачено судовий збір у сумі 1536,80 грн за подання касаційної скарги (квитанція від 27 січня 2020 року № 59) та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (квитанція до прибуткового касового ордера від 04 січня 2020 року № 1/2020).
62. Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
63. Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
64. Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
65. Згідно із частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
66. Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
67. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
68. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
69. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
70. Тобто, незважаючи на те, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
71. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
72. З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
73. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
74. Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
75. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16) та у постановах Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 29 липня 2021 року у справі № 160/5098/19.
76. Як убачається з матеріалів справи, звернувшись до суду із заявою про відшкодування витрат на правову допомогу, представник позивача на підтвердження сплати ОСОБА_1 на користь адвоката Явтушенко І.В. вартості послуг з надання правової допомоги у розмірі 3000,00 гривень надав наступні документи: договір від 05 грудня 2019 року про надання професійної правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера від 04 січня 2020 року № 1/2020 про сплату 3000,00 грн та акт виконаних робіт від 05 грудня 2019 року.
77. Оцінивши усі необхідні аспекти: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів дійшла висновку, що винагорода за послуги адвоката підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області у сумі 3000,00 грн.