ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 460/718/19
адміністративне провадження № К/9901/36035/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Рибачука А.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 460/718/19
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Київській області
про визнання інспекційного відвідування незаконним, визнання протиправною та скасування постанови
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (колегія у складі: головуючого судді: Ільчишин Н. В., суддів: Гуляка В. В., Коваля Р. Й.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просив:
- визнати інспекційне відвідування проведене в період з 08 лютого 2019 року по 11 лютого 2019 року незаконним;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 05 березня 2019 року № КВ342/1721/АВ/ТД/ФС-157.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідач провів інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1, на предмет не оформлення трудових відносин.
На думку позивача, інспекційне відвідування було здійснено з істотними процедурними порушеннями, а саме: перевірка проведена у відсутності об`єкта відвідування/уповноваженої ним особи; направлення на проведення інспекційного відвідування, вимога про надання документів були вручені неуповноваженій особі.
Також, направлення на проведення інспекційного відвідування не містило строку здійснення заходу, а отже воно є нечинним (недійсним). Таким чином, всі дії відповідача, які були здійснені на підставі недійсного направлення, зокрема, відібрання пояснень у осіб, складання вимоги про надання документів, складання акту перевірки, є незаконними.
Крім того, позивач вказав, що контролюючий орган не мав права проводити перевірку лише в присутності ОСОБА_2 (особи, яка, на думку відповідача, працювала без оформлення трудового договору, відтак, апріорі була не уповноваженою особою). Відповідач не мав права вручати вказаній особі вимогу про надання документів. Встановивши факт відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи відповідач зобов`язаний був скласти акт про неможливість проведення інспекційного відвідування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 05 вересня 2019 року позов задовольнив повністю.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що перевірка була проведена на підставі нечинного направлення на проведення інспекційного відвідування, а оскаржувана постанова прийнята із порушенням встановленого порядку розгляду справи про накладання штрафу та на підставі матеріалів, отриманих не у спосіб, встановлений законом, а відтак, поза межами правового поля.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що контролюючим органом надано суду достатньо доказів та доведено правомірність своїх дій. Позивачем порушено норми Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), а саме допущено до роботи працівників без укладання трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. За таких обставин, відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вказав, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів, а тому посилання позивача що є наявне направлення на проведення інспекційного відвідування від 08 лютого 2019 року № 342 без дати початку та дати закінчення інспекційного заходу не може вказувати про його незаконність, адже в суб`єкта перевірки проведено таку протягом 2 робочих днів. Також, в матеріалах справи міститься направлення від 08 лютого 2019 року № 342, в якому вказані дати початку та закінчення перевірки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, 23 грудня 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року та залишити в силі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року.
8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, судом не взято до уваги, що якщо посвідчення (направлення) на проведення перевірки не містить строку здійснення такого заходу, то воно є нечинним, а отже і проведення перевірки на підставі такого направлення є протиправним. Крім того, не взято до уваги, що в разі відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 грудня 2019 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: ОСОБА_3, судді: Шарапа В. М., Стародуб О. П.
10. На підставі службової записки судді-доповідача ОСОБА_3 від 10 січня 2020 року № 42/0/64-20 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судових справ, у зв`язку з відпусткою суддів Чиркіна С. М., Стародуба О. П., Шарапи В. М., Єзерова А. А., які входить до складу постійної колегії суддів, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року № 18/0/78-20, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: ОСОБА_3, судді: Коваленко Н. В., Кравчук В. М.
11. Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року.
12. 27 січня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов від Головного управління Держпраці у Київській області відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
13. Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року № 634/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09 квітня 2020 року № 923/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку", що унеможливлює її участь у розгляді даної справи.
14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 квітня 2020 року визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Стеценко С. Г. - головуючий суддя, судді: Желєзний І. В., Рибачук А. І.
Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року № 2218/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями, у зв`язку з обранням судді Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді до Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06 грудня 2021 року № 15), що унеможливлює його участь у розгляді даної справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2021 року визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Стеценко С. Г. - головуючий суддя, судді: Стрелець Т. Г., Рибачук А. І.
15. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 07 грудня 2021 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 06 лютого 2019 року Головне управління Держпраці у Київській області прийняло наказ № 764 про проведення інспекційного відвідування в термін з 08 лютого 2019 року по 21 лютого 2019 року у ТЦ "Метроград", зокрема у відповідача ФОП ОСОБА_1 .
17. 08 лютого 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області видано направлення на проведення інспекційного відвідання у ФОП ОСОБА_1 .
18. 11 лютого 2019 року інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ342/1721/АВ.
19. 20 лютого 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області на адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено лист про розгляд справи про накладення штрафу №4.3/2/ 192799, який отримано останнім 26 лютого 2019 року.
20. 05 березня 2019 року уповноваженими посадовими особами контролюючого органу винесено постанову про накладення штрафу № КВ342/1721/АВ/ТД/ФС-157 на ФОП ОСОБА_1 у сумі 375 570 грн за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, оскільки ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу.
22. Вважаючи протиправним інспекційне відвідування проведене в період з 08 лютого 2019 року по 11 лютого 2019 року та постанову про накладення штрафу, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
26. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
27. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
28. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
29. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
30. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
31. Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
32. Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
33. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).
34. Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
35. За приписами підп. 6, 9 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
36. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що ГУ Держпраці наділено контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
37. Так, відповідно до частини першої та другої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
38. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295)
39. Згідно з пунктом 2, 3 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).
Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.
Держпраці веде реєстр посвідчень інспекторів праці.
Підставою для видачі посвідчення інспектора праці посадовій особі виконавчого органу ради є лист сільського, селищного, міського голови, до якого додається заповнена картка обліку даних інспектора праці відповідно до форми, затвердженої Мінсоцполітики.
Посвідчення, щодо якого відсутня інформація в реєстрі посвідчень інспекторів праці, вважається недійсним.
Про втрату посвідчення невідкладно повідомляється керівнику виконавчого органу ради та Держпраці.
У разі прийняття рішення про скасування посвідчення та у разі, коли посвідчення зіпсоване чи втрачене, інформація про нього з реєстру посвідчень інспекторів праці виключається.
40. Положеннями частин 1-4 статті 7 Закону № 877-V передбачено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.
У посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються:
найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід;
найменування суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;
місцезнаходження суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід;
номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід;
перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім`я та по батькові;
дата початку та дата закінчення заходу;
тип заходу (плановий або позаплановий);
форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо);
підстави для здійснення заходу;
предмет здійснення заходу;
інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).
Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.
41. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, інспекційне відвідування стосовно ФОП ОСОБА_1 було проведено на підставі наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 06 лютого 2019 року № 764 на виконання якого було видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 08 лютого 2019 року № 342.
Проте, долучена позивачем копія такого направлення не містить дати початку та дати закінчення заходу.
Під час розгляду цієї справи, судом першої інстанції було оглянуто оригінал направлення на проведення інспекційного відвідування від 08 лютого 2019 року № 342 та підтверджено той факт, що таке направлення не містить дати початку та дати закінчення інспекційного заходу.
42. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки посвідчення (направлення) не містить строку здійснення заходу то воно є нечинним.
43. Колегія суддів звертає увагу на висловлену Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року (справа № 804/2956/17) позицію, відповідно до якої, даючи оцінку рішенню посадової особи територіального органу Держпраці за наслідками перевірки, окрім правомірності, власне вимог цього рішення (з огляду на правовий статус Держпраці та її територіальних органів), важливим є з`ясувати, серед іншого, дотримання процедури проведення цієї позапланової перевірки. У такому контексті слід зважити на те, на якій підставі призначено цю перевірку, що було предметом перевірки, чи оформлено відповідні документи на проведення позапланової перевірки, чи ознайомлений суб`єкт господарювання про проведення позапланової перевірки з її предметом.
44. Тобто з`ясування дотримання процедури проведення перевірки (інспекційного відвідування) є важливим питанням в аналогічних спорах та передує вирішенню спору по суті встановлених органом Держпраці правопорушень.
45. Аналогічна правова позиція щодо необхідності з`ясування судом дотримання процедури проведення перевірки (інспекційного відвідування) також підтримана Верховним Судом у постановах від 07 червня 2021 року у справі № 520/1814/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 814/409/18 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
46. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки направлення є нечинним, то і проведення перевірки на підставі такого направлення є протиправним відповідно до вимог Закону № 877.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для визнання протиправним інспекційного відвідування проведеного в період з 08 лютого 2019 року по 11 лютого 2019 року та визнання протиправною і скасування постанови від 05 березня 2019 року № КВ342/1721/АВ/ТД/ФС-157.
Суд апеляційної інстанції на вищенаведене уваги не звернув, чим порушив норми матеріального та процесуального права, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
98. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
99. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
100. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
101. Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
102. Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
103. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
104. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
105. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
106. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
107. За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
108. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи в межах доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно застосував норми матеріального і не допустив порушень норм процесуального права, повно і всебічно встановив обставини справи і перевірив їх належними та допустимими доказами, а відтак у апеляційного суду не виникли передбачені КАС України підстави для скасування рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року, яке ухвалене відповідно до закону.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -