ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/14889/17
адміністративне провадження № К/9901/46537/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шевченко Н.М. від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Епель О.В., суддів Карпушової О.В., Кобаля М.І. від 28 лютого 2018 року у справі за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2017 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2017 року №0004164105 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2465,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог платник податків зазначав, що акт перевірки, на підставі якого прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, не підписаний посадовою особою контролюючого органу, яка проводила перевірку, з урахуванням чого такий акт не є допустимим доказом податкових правопорушень, щодо яких його складено, а відтак і не може слугувати підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано оспорюване податкове повідомлення-рішення.
За позицією судів оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення терміну реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) винесено відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки акт перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, не підписаний посадовою особою контролюючого органу, яка проводила перевірку, а отже, як наслідок, такий акт не був вручений позивачу, а документ, який надійшов Підприємству 17 липня 2017 року, не є актом перевірки у розумінні пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відтак у даному випадку перевірка є незакінченою та, відповідно, не створює будь-яких правових або фінансових наслідків для платника податків. При цьому обставини щодо податкових правопорушень, встановлених в акті перевірки, які слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій не перевіряли і правової оцінки їм не давали.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, вказуючи на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів касаційної скарги по суті зазначив, що ним правомірно на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення про накладення штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, а акт перевірки є лише службовим документом і його недоліки не спростовують встановлене перевіркою податкове порушення позивачем, вчинення якого останнім і не заперечується.
Підприємство у відзиві на касаційну скаргу просить останню залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої, стверджує, що висновки судів у цій справі зроблені за правильного застосування норм податкового законодавства.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку з питань своєчасності реєстрації в ЄРПН виписаних Підприємством податкових накладних від 30 вересня 2016 року №250/02, від 31 грудня 2016 року №298/02, від 14 липня 2016 року №596/01, від 09 грудня 2016 року №1/07, від 22 листопада 2016 року №274/02, від 31 березня 2016 року №610/01, від 31 березня 2016 року №611/1, від 20 жовтня 2016 року №11/08, від 30 грудня 2016 року №297/02, від 28 грудня 2016 року №26/06, за результатами якої складено акт від 10 липня 2017 року №1775/28-10-41-05/24584661, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України, а саме здійснення реєстрації в ЄРПН податкових накладних (перелік відповідних накладних наведено у акті перевірки) з перевищенням законодавчо встановленого строку.
На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, незгода з яким й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані положеннями ПК України.
У пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки факти та оціночні судження осіб, що її проводили, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення податкового законодавства.
Як вже згадувалося вище, суди першої та апеляційної інстанцій не визнали доказове значення акта перевірки від 10 липня 2017 року №1775/28-10-41-05/24584661 з тих підстав, що він не підписаний посадовою особою контролюючого органу, яка проводила перевірку. Суть виявлених перевіркою порушень податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідача, не була предметом судового розгляду.
Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні згаданих вище норм податкового законодавства в контексті аналогічних за своїм змістом правовідносин. Зокрема, у своїй постанові від 19 червня 2020 року у справі №140/388/19, ухваленій у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, палата сформулювала правовий висновок про те, що відсутність в акті перевірки підпису посадової особи контролюючого органу з числа осіб, уповноважених провести перевірку, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки.
У згаданій постанові Верховний Суд зазначив, що, ухвалюючи рішення та визнаючи протиправними і скасовуючи акти індивідуальної дії, посилаючись на невідповідність оформлення акта перевірки нормам законодавства, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що лише цей факт не може бути підставою для визнання недійсними оскаржуваних рішень. Головним призначенням колегіальної перевірки є забезпечення фаховості перевірки дотримання правил податкового обліку та сплати податків, а не фактичної присутності однієї з осіб контролюючого органу на момент закінчення оформлення та підписання акта перевірки. Суд не позбавлений можливості з`ясувати причини, з яких акт перевірки не був підписаний особою, що проводила перевірку, та отримати підтвердження такої особи щодо участі у перевірці, а також щодо обставин, викладених в акті.
За наведеної правової позиції Верховного Суду підстави вважати висновок судів попередніх інстанцій про необхідність скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення лише з огляду на непідписання посадовою особою контролюючого органу, яка проводила перевірку, акту, складеного за результатами останньої, таким, що зроблений за правильного застосування норм права, відсутні. Внаслідок цього останні так і не перевірили дотримання платником ПДВ граничних термінів реєстрації податкових накладних (перелік відповідних накладних наведено у акті перевірки), та їх прийняття ДФС й, відповідно, не надали правової оцінки обґрунтованості застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 120-1 ПК України.
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд