ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 814/1247/17
адміністративне провадження № К/9901/48108/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Казанківське хлібоприймальне підприємство" до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 (суддя - Лісовська Н.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 у справі №814/1247/17 (головуючий суддя - Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Лук`янчук О.В.).
встановив:
Приватне акціонерне товариство "Казанківське хлібоприймальне підприємство" (далі - ПрАТ "Казанківське хлібоприймальне підприємство") звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області) від 20.03.2017 № 0003071410.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.12.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області від 20.03.2017 № 0003071410 в частині нарахування податкового зобов`язання в сумі 204336,64 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 51084,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у Миколаївській області оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.12.2017, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування доводів ГУ ДФС у Миколаївській області посилається на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02.12.2014 у справі №21-274а14, відповідно до яких з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 06.11.2008 позивачем укладено договір оренди землі з Казанківською РДА, за умовами якого отримав в оренду земельну ділянку на території Веселобалківської сільської ради площею 9,7366 га для промислового використання. Згідно п. 5, 9 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 818439,12 грн., а орендна плата розраховується в розмірі 2% від нормативної грошової оцінки. Договір було укладено на 5 років.
По закінченню строку дії договору оренди землі позивач 11.11.2013 звернувся до Казанківської РДА для поновлення договору оренди, однак отримав розяснення, що питання про поновлення договору оренди відноситься до повноважень Головного управління Держземагентства у Миколаївській області. Позивач не звертався до компетентного органу з пропозицією укласти договір оренди, однак продовжував користуватися земельною ділянкою, нараховував і сплачував оренду плату, виходячи з попереднього розміру нормативної грошової оцінки землі.
У листопаді-грудні 2016 року Баштанською об`єднаною ДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача в частині повноти нарахування та сплати до бюджету орендної плати за земельні ділянки, результати якої оформлені актом від 15.12.2016 № 290/14-32100883.
За висновками перевірки позивачем порушено підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме: занижено податкове зобов`язання по орендній платі за земельні ділянки на 242116,33 грн. (з квітня 2014 року по лютий 2016 року).
20.03.2017 на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.03.2017 № 0003071410, яким позивачу донараховано основне зобов`язання з орендної плати в сумі 242116,33 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 60529,08 грн.
Висновок контролюючого органу про заниження податкового зобов`язання по орендній платі ґрунтується на тому, що з 01.04.2014 Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесено зміни до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України в частині підвищення розміру орендної плати за землю з 2% нормативної грошової оцінки до 3%.
Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Як встановлено судами, згідно розрахунку контролюючого органу, позивач у 2015 році мав сплатити орендну плату в розмірі 229278,41 грн.
16.02.2015 позивач подав податкову декларацію з орендної плати за землю за 2015 рік у сумі 286368,74 грн. Вказані кошти сплачені в повному обсязі.
19.02.2015 позивач подав уточнюючу податкову декларацію, в якій зменшив податкове зобов`язання з 286368,74 грн. до 24941,77 грн.
Вирішуючи даний спір судами попередніх інстанцій враховано висновки Верховного Суду України про те, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, а тому сплачуючи орендну плату, виходячи з розміру 2% від нормативної грошової оцінки, позивачем було занижено податкове зобов`язання по орендній платі за земельні ділянки з квітня до грудня 2014 року у сумі 7488,54 грн., у зв`язку із чим у вказаній частині позову відмовив.
Отже, оскільки за 2015 року позивач фактично сплатив орендну плату у більшому розмірі, ніж було нараховано контролюючим органом, що підтверджується листом Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області щодо надходження коштів до місцевого бюджету Веселобалківської сільської ради, суди першої дійшли вірного висновку про протиправне збільшення відповідачем податкового зобов`язання з орендної плати за 2015 рік.
У доводах касаційної скарги відповідач посилається на необхідність сплати платником податків орендної плати у розмірі, який не може бути меншим, ніж визначений пунктом 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України, що було враховано судами, при цьому не вказує, які обставини не досліджено судами попередніх інстанцій, що призвело до неправильного вирішення спору.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправне нарахування позивачу податкового зобов`язання з орендної плати за 2015 рік у сумі 204336,64 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 51084,16 грн., та відповідно про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.01.2017 в частині суми 204336,64 грн. - основного зобов`язання та 51084,16 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд