ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 420/5002/19
адміністративне провадження № К/9901/5446/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (головуючий суддя: Стефанов С.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року (головуючий суддя: Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.) у справі № 420/5002/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування реєстрації декларації,
В С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
23 серпня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області (далі - відповідач або Управління ДАБК), третя особа: ОСОБА_2, в якому просила:
визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт серії ОД № 082170951864 від 05 квітня 2017 року;
визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності серії ОД № 142171041587 від 14 квітня 2017 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, яка була залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, клопотання Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 27 лютого 2020 року), у якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою.
Відповідач та третя особа правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка та третя особа ( ОСОБА_2 ) є співвласниками об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка стверджує, що ОСОБА_2 (третя особа) було здійснено самочинне будівництво та рішенням Київського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2013 року у справі № 1512/2-830/11 зобов`язано ОСОБА_2 власними силами і за рахунок власних коштів привести у попередній стан триповерховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який складає 2/6 частини та належить йому на праві власності, загальною площею 248,50 кв. м., відповідно до технічного паспорту КП "ОМБТІ та РОН" № 299587 від 11 вересня 2008 року шляхом здійснення відповідної перебудови.
Водночас позивачка зазначає, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 815/4618/16, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29485005 від 29 квітня 2016 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В ході розгляду зазначеної справи ОСОБА_1 стало відомо про реєстрацію Управлінням ДАБК наданої ОСОБА_2 декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції частини житлового будинку без зміни зовнішніх параметрів з виділенням в одиницю частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, серії ОД № 082170951864 від 05 квітня 2017 року та реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії ерії ОД № 142171041587 від 14 квітня 2017 року.
Стверджує, що "реконструкція", а по факту самочинне будівництво, порушує її права та завдає шкоди, оскільки фактично ОСОБА_2 пристроїв будівлю до її будинку.
Також зазначає, що побудувавши стіну, ОСОБА_2 позбавив природнього освітлення та для обслуговування самочинного будівництва ходить по покрівлі її будинку, що призводить до його руйнування.
Вважає, що діями відповідача по реєстрації декларацій, поданих третьою особою, та в яких наявні недостовірні данні, порушуються її законні права та інтереси, як співвласника домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідач наполягав на закритті провадження у справі, оскільки спір обумовлений порушенням приватного права позивачки, а тому цей спір не є публічно-правовим та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач та третя особа ( ОСОБА_2 ) є співвласниками об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час апеляційного розгляду позивачем надано до суду наступні документи: копію свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого у реєстрі за № 2-2159 від 10 серпня 2007 року, згідно із яким спадкове майно складається з 1/12 частини домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17376321 від 15 січня 2018 року; свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 2-4073, згідно із яким спадкове майно складається з 1/6 частини будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 10666314 від 10 серпня 2007 року.
05 квітня 2017 року Управлінням ДАБК Одеської міської ради зареєстровано декларацію "Реконструкція частини житлового будинку без зміни зовнішніх параметрів з виділенням в одиницю частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ". Замовником є третя особа - ОСОБА_2 серія № ОД 082170951864.
14 квітня 2017 року Управлінням ДАБК Одеської зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності. Замовником є третя особа - ОСОБА_2 серія № ОД 1421710141587.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернувся з даним позовом до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачка оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об`єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивача документів.
За позицією судів попередніх інстанцій, спірна реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка здійснена суб`єктом владних повноважень, породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка наполягає на протиправності дій відповідача щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об`єкта, тобто дій органу державної влади, вчинених ним як суб`єктом владних повноважень при здійсненні передбачених законом функцій.
Скаржник стверджує про відсутність між нею та третьою особою спору про право власності на реконструйований об`єкт, оскільки реєстрація права власності третьої особи на самочинне будівництво скасована в судовому порядку.
Наполягає, що предметом спору по даній справі є виключно перевірка законності дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання його владних управлінських функцій.
Також зазначає, що правовідносини та обставини цієї справи не є подібними зі справами, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у яких покликаються суди попередніх інстанцій.
Відповідач та третя особа правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи
Тобто, обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли: 1) суд повністю вияснив обставини, що мають значення для справи; 2) коли ці обставини доказані; 3) коли висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам справи.
Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Обґрунтованим є таке рішення, в якому відбите повне, всебічне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, їх доведеність та досягнення істинності висновків суду - відповідність їх фактичній стороні справи і вимогам закону.
Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: повнота дослідження судом всіх матеріалів справи і достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення.
За змістом статті 210 КАС України до процесуальних обов`язків адміністративного суду віднесено з`ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи.
Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує:
чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Так, суди попередніх інстанцій закриваючи провадження дійшли висновку, що позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об`єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивача документів. Водночас суди зазначили, що спірна реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка здійснена суб`єктом владних повноважень, породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована.
Ключовим питанням касаційної скарги є визначення підсудності цієї справи.
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тобто, саме позивач у позовній заяві визначає порушене право та спосіб його захисту.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Проте позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина