Постанова
Іменем України
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 235/1504/20
провадження № 51-4296км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І. В.,
суддів: Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Сингаївської А. О.,
представника потерпілої (відеоконференція) Родіонова А. М.,
захисника Ільющенка Ю. А.
потерпілої (відеоконференція) ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ільющенка Ю.А. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Селидівського міського суду Донецької області від 29 січня 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 03 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019050410002503, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Буркандья Сусуманського району Магаданської області Російської Федерації, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Селидівського міського суду Донецької області від 29 січня 2021 року ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди - 28 098 грн 11 коп. та моральної шкоди - 500 000 грн 00 коп.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 17 листопада 2019 року о 22:10 год біля будинку № 24 -А в м-ні Шахтарському в м. Покровську Донецької області на ґрунті неприязних відносин з помсти за висловлені йому образи, з метою реалізації умислу, направленого на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно завдав ОСОБА_3 три удари ножем у тулуб та живіт, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від чого ОСОБА_3 помер.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 03 червня 2021 року вирок щодо ОСОБА_2 змінено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 2098, 11 грн. У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Вважає, що висновок судово-медичного експерта КЗОЗ "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" № 408 від 20 січня 2020 року, яким встановлювалася причина смерті ОСОБА_3, є недопустимим доказом, оскільки в судовому засіданні не були дослідженні документи, які б свідчили про те, що слідчий отримав медичну документацію на підставі ухвали слідчого судді.
Вказує, що постанова про призначення судово-медичної експертизи від 21 листопада 2019 року є незаконною, оскільки слідчий Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Мізинець С.О. не мав повноважень на призначення судово-медичної експертизи, адже він у передбаченому законом порядку не отримував медичні документи з КНП "Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування" Покровської міської ради Донецької області.
Посилається на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутня медична карта № 7711/1093/113 стаціонарного хворого КНП "Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування" Покровської міської ради Донецької області, на яку посилається судово-медичний експерт; відсутній протокол тимчасового доступу до речей і матеріалів (виїмки) щодо медичних документів; відсутній опис вилучених медичних документів; відсутня постанова про визнання медичної документації речовим доказом, що з огляду на положення ч. 12 ст. 290 КПК України виключає допустимість залучення як доказів самої медичної документації й висновку експерта, здійсненого на основі цієї документації.
Зазначає, що суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, оскільки у його підзахисного не було умислу на позбавлення життя потерпілого, а він діяв у стані необхідної оборони.
Вважає, що суд при призначенні покарання не врахував окремі обставини, які пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого, а також те, що ОСОБА_4 знаходився у стані вираженого емоційного напруження (стресу), який вплинув на його поведінку, й тому призначив надмірно суворе покарання.
У запереченні прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Ільющенка Ю.А. - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав подану касаційну скаргу.
Прокурор, потерпіла та представник потерпілої заперечували проти задоволення касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти досудового розслідування та судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, є правильним, та відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК Україниґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 вказаного Кодексу.
Зокрема, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину, суд послався у вироку на показання самого засудженого ОСОБА_2, який у судовому засіданні не заперечував факт нанесення ним ударів ОСОБА_3 ножем, однак без умислу на заподіяння смерті.
Місцевий суд у вироку надав належну оцінку також показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які зазначали, що у дворі, де мешкав ОСОБА_2, між ним та ОСОБА_3 відбулася лайка, а потім бійка. Це тривало приблизно 10-15 секунд. З огляду на те, що між ними та місцем події розташована стоянка автомобілів, вони бачили лише голови й тулуби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Після того, як ОСОБА_3 упав, ОСОБА_2 йому удари вже не наносив. В цей час вибіг сусід з іншого під`їзду цього ж будинку та почав кричати на них. ОСОБА_2 забіг у під`їзд, а вони пішли до ОСОБА_3, який лежав на землі, й побачили у нього поранення.
Крім того, в судовому засіданні безпосередньо було досліджено протокол огляду місця події від 18 листопада 2019 року з фототаблицею, протокол огляду предметів від 18 листопада 2019 року з фототаблицею, ухвалу слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів від 18 листопада 2019 року, протокол огляду трупа від 21 листопада 2019 року, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 03 січня 2020 року, опис речей і документів (додаток до протоколу тимчасового доступу до речей і документів) від 03 січня 2020 року, висновок судово-медичного експерта КЗОЗ "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" № 408 від 20 січня 2020 року, яким встановлювалася причина смерті, а також інші наведенні у вироку суду докази.
Колегія суддів вважає, що зазначені докази відповідають вимогам статей 84-86 КПК України щодо їх належності та допустимості, оскільки отримані у порядку, встановленому КПК України.
Усупереч твердженням у поданій касаційній скарзі місцевий суд, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, дав їм оцінку в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з`ясував передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, й обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення.
При цьому твердження у касаційній скарзі про те, що висновок судово-медичного експерта КЗОЗ "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" № 408 від 20 січня 2020 року, яким встановлювалася причина смерті загиблого, є недопустимим доказом, оскільки слідчий Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Мізинець С.О. не мав повноважень на призначення судово-медичної експертизи, адже він у передбаченому законом порядку не отримував медичні документи з КНП "Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування" Покровської міської ради Донецької області, а в судовому засіданні не були дослідженні документи, які б свідчили про те, що слідчий отримав медичну документацію на підставі ухвали слідчого судді, не вбачаються обґрунтованими.
В матеріалах кримінального провадження міститься ухвала слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2019 року, якою було надано дозвіл слідчому на тимчасовий доступ до документів, що становлять лікарську таємницю, а саме: до медичної картки стаціонарного хворого, рентгенівських знімків, довідки про діагноз за фактом отримання ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, виписки з журналу прийому громадян, які перебувають у володінні посадових осіб КНП "Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування" Покровської міської ради Донецької області, з можливістю тимчасового вилучення (здійснення виїмки) оригіналів зазначених медичних документів для надання їх експерту для проведення судово-медичної експертизи (т. 1 а.п. 171, 172).
При цьому, доводи касаційної скарги захисника зосереджені на тому, що вказана медична документація мала бути і фактично була отримана експертом саме в порядку примусової реалізації дозволу, наданого слідчим суддею згідно з указаною вище ухвалою, однак чинний КПК України не виключає можливість надання таких документів до провадження і в добровільному порядку.
Постановою слідчого від 21 листопада 2019 року було призначено судово-медичну експертизу. В ході її виконання експертом було оглянуто, крім іншого, сам труп загиблого ОСОБА_3 й проведено з ним низку досліджень, які описані у висновку, що має вирішальне значення для встановлення причини смерті, наявності тілесних ушкоджень на тілі потерпілого, їх характер, час утворення, локалізація, механізм, ступінь тяжкості та перебування їх у причинному зв`язку з настанням смерті.
Таким чином, висновок експерта про причини смерті потерпілого зроблений не лише на підставі медичної документації ОСОБА_3, а й насамперед на підставі безпосереднього дослідження трупа експертом. Крім цього, обґрунтованих сумнівів щодо змісту самого висновку судово-медичної експертизи в контексті зазначених вище доводів касаційної скарги захисником не вказується.
У зв`язку з наведеним колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів про визнання висновку судово-медичного експерта КЗОЗ "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" № 408 від 20 січня 2020 року належним та допустимим доказом, а постанову про призначення судово-медичної експертизи від 21 листопада 2019 року такою, що ухвалена на підставі положень КПК України.
Відсутність у матеріалах провадження медичних документів, на що звертає увагу у касаційній скарзі сторона захисту, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України, колегія суддів не вбачає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, тобто таким, яке тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України. Така позиція відповідає висновку, сформульованому в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року м. Київ (справа № 754/14281/17 провадження № 51-218кмо19).
Посилання захисника на неправильну кваліфікацію дій його підзахисного, оскільки у нього не було умислу на позбавлення життя потерпілого, а він діяв у стані необхідної оборони, суперечать матеріалам провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно із ч. 1 ст. 36 ККУкраїни необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають оцінюватися на загальних підставах.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_2 умисно та цілеспрямовано завдав ОСОБА_3 не один, а три удари, складним ножем в життєво важливі ділянки тіла - в живіт та тулуб. Свої злочині дії він припинив тільки після того, як потерпілий упав на землю, й, не надавши йому медичної допомоги, засуджений втік. Після цього він вдома відмивав знаряддя злочину - розкладний ніж та сховав його, а працівникам поліції наступного дня видав інший ніж, а справжнє знаряддя злочину видав тільки через значний проміжок часу. Також судами враховано, що між обвинуваченим та потерпілим склались неприязні стосунки через образи, що і стало мотивом ОСОБА_2 для помсти, а саме вбивства ОСОБА_3 .
Окрім того, у вироку місцевого суду відсутні будь-які посилання на встановлення судом фактичних обставин щодо наявності суспільно небезпечного посягання на засудженого з боку потерпілого за указаних у вироку обставин, що є обов`язковою передумовою стану необхідної оборони.
Доводи захисника про те, що фактично до смерті потерпілого призвело тільки одне проникаюче ножове поранення, завдане засудженим; про те, що потерпілий помер від цього поранення через кілька днів у лікарні, а тому дії засудженого мають бути кваліфіковані як тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, спростовуються даними дослідженого судом першої інстанції висновку судово-медичного експерта КЗОЗ "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" № 408 від 20 січня 2020 року. Там, крім іншого, зазначено, що виявлені тілесні ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя в момент заподіяння і перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 187).
Тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією судів першої і апеляційної інстанцій щодо правильності кваліфікації діяння засудженого ОСОБА_4 саме за ч. 1 ст. 115 КК України й не вбачає підстав вважати, що судом неправильно застосований закон про кримінальну відповідальність.
Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_4 знаходився у стані вираженого емоційного напруження (стресу), який вплинув на його поведінку, також не вбачаються обґрунтованими й спростовуються висновком судово-психіатричного експерта № 1074 від 20.12.2019 року, згідно з яким у період часу, який відповідає інкримінованому правопорушенню, ОСОБА_4 хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності або недоумством, іншим хворобливим станом не страждав, був психічно здоровим, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними (т. 2 а.п. 12-23).
При призначенні ОСОБА_4 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким; дані про особу винного; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене ОСОБА_4 покарання ґрунтується на положеннях ст. ст. 50 і 65 ККУкраїни, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України надав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі доводам захисника Ільющенка Ю.А., які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, зазначивши в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою скасування постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень з підстав, зазначених у касаційній скарзі захисника, під час розгляду провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд